Освітня окупація: як росія "перевиховує" українських дітей на захопленій частині Донеччини

Перші зміни

З квітня 2014 року частина Донецької області знаходиться під окупацією росії. Після “референдумів” російська федерація намагалась легалізувати захоплені території, створюючи “міністерства” в самопроголошеній “днр”. В серпні 2014 року окупаційна влада призначила так званого “міністра” освіти та науки Ігоря Костенка. Він повідомляв, що вивчення української мови в школах, які знаходяться на окупованих територіях, обов’язковим не буде. 

Вже згодом керівництво терористичної організації “днр” заявило, що з 1 січня 2015 року переведе школи та виші на російські стандарти освіти. А також там сподівались, що російська влада допоможе у проведенні реформи — передусім шкільними підручниками. Водночас Міністерство освіти російської федерації запевняло, що надасть методичну та консультаційну допомогу. Так почався процес “перевиховання” у сфері освіти школярів окупованої Донеччини.

Згідно з даними Міністерства освіти і науки України, до початку 2014/2015 навчального року у Донецькій області залишилось 557 з 1115 загальноосвітніх навчальних закладів.  За даними відкритих джерел адміністрації так званої “днр”, у школах тимчасово окупованої території Донецької області з 2017 року  кількість школярів становила близько 127 тисяч дітей, а до 2019 року сягнула показника в понад 143 тисяч дітей. І з 2014 року вони знаходились під впливом дій окупаційної влади, спрямованих на знищення української громадянської ідентичності. 

Українська Гельсінська спілка з прав людини у своєму дослідженні зазначала, що впровадження освітніх стандартів російською федерацією і їх зміна окупаційними адміністраціями рф обмежили права громадян України здобувати освіту рідною мовою. Освіта українською мовою на тимчасово окупованих територіях майже зникла. А основним напрямом в освітній сфері та у сфері політики щодо дітей і молоді стала мілітаризація.

За даними російських ЗМІ, ще в вересні 2015 року двома гуманітарними конвоями в Донецьк завезли 1500 тонн російських підручників. До того ж, відзначилась пропутінська партія “единая россия”. Вони неодноразово відправляли російські книжки та підручники “детям Донбасса”. 

Рік за роком проросійська пропаганда зростала і ставала все більш відкритою — у школах почали піднімати російські прапори та розвішувати портрети путіна.

“Уроки гражданственности Донбасса”

Хоч освітню програму й адаптували до російських норм, на тимчасово окупованій Донеччині є предмет, який не читають у російських школах. Вже з першого класу там проводять курс “Уроки гражданственности и духовности Донбасса”. Окупаційна влада стверджує, що його мета — сприяти ідентифікації дітей як громадян “донецької народної республіки” та почуттям причетності та гордості за Батьківщину.

Посібник для цього предмету почав з’являтись в школах на окупованій території з 2016 року. На сторінках підручника першачкам демонструють кульки у формі надпису “днр”, прапори та гімн незаконного збройного угрупування.

У розділі "Наші відомі земляки" окупаційна влада пропонує школярам надихатись ексучасником санкційного списку від Європейського Союзу Йосипом Кобзоном, який підтримував окупацію Криму та російську агресію. А також спортсменом-силачем Дмитром Халаджі, котрий переїхав в так звану "днр" і розповідав про “маріонетковий уряд”, який керує в Україні.

Серед захисників вітчизни дітям Донеччини зображують московського та новгородського князів, російського полководця та національного героя росії. Останній — Олександр Суворов, під керівництвом якого у 1778 році була здійснена насильницька депортація з Криму понад тридцяти тисяч кримських християн.

І якщо першокласників тільки знайомили із самопроголошеною "донецькою народною республікою", то школярам 4 класу автори вже навіюють про спорідненість Донеччини і росії. Спочатку — прочитати історію російського прапора, факти про нього, зробити триколор з паперу. А вже згодом згадують росію як "родіну". Не обійшлось і без мовного питання. Тож у підручнику серед причин, що вказують на нібито спорідненість Донеччини і росії, є російська мова.

Ми запитали кандидата історичних наук, письменника та історика Ігоря Стамбола про достовірність наративів, які просуваються в книжках.

“Це одна із маніпуляцій насправді, бо зросійщені українці є на Донбасі. Але якщо дивитися історичні причини, то це сталось через асиміляційну політику з боку росії. Вони багато зробили для того, аби українці не набули власного культурного коду», — каже Стамбол.

Історик пригадує й законодавчі акти, починаючи від Петра І до Валуєвського і Емського указів, які сприяли зросійщенню українського населення. 

При чому, за його словами, найбільша асиміляція відбувалась в совєцький період. Однак більшість сіл зберегли українську культуру до 60-х років недоторканою, тому що неможливо було туди зайти пропагандою ні газетою, ні радіо. А от телевізор, на думку історика, вже зміг розповсюдити таку пропаганду. 

У спробі привласнити український Донбас автори-пропагандисти стверджують, що наразі росія допомагає Донбасу пережити важкі часи. І цей факт підкреслює зв'язок історії Донбасу з історією росії.

А щоб учні запам'ятали тезу про єдність, братність і "один народ" їм пропонують заповнити анкету, де згадати родичів з рф, міста росії в яких вони були, дати відповідь на питання що спільного в росії та Донбасу, а також написати побажання для "Донбасса — сердца россии".

Однак Ігор Стамбол не погоджується з такою тезою. Він нагадує, що Донеччина та Луганщина, як індустріальні регіони, були досить багатими. Після 2014 року вся їхня територія розграбована, а росіяни вивозили звідти обладнання та техніку.

“Насправді росія апелює не до історії, а до короткочасної пам'яті. Якщо пересічний громадянин України змушений проживати в так званих “лднр”, а йому багато разів кажуть про те, що у 2014 році привозили гуманітарні конвої, це допомога, то він, ймовірно, повірить. Тобто, це маніпуляція десь на психологічному рівні”, — зазначає історик.

Альтернативна історія з підручників “Краеведения”

Інший підручник, де прослідковуються проросійські наративи, це “Историческое краеведение”. Разом з картинкою “Донбасс — сердце россии”, автори підручника для 10 класу цитують російського промисловця 20 століття Миколу фон Дітмара, який говорив, що Донецько-Криворізький басейн як у промисловому плані, так і в географічному та побутовому відрізняється від Київського регіону. У підручнику додають: ніякого економічного та культурного зв’язку ніколи не було.

“Якщо казати про те, що взагалі відбувалось на території сучасної Донецької і Луганської області в досовєтський період, то це все те саме, що відбувалося на Харківщині чи на сучасній Дніпропетровщині. Сільське населення там нічим не відрізнялося від сільського населення, скажімо, Київщини чи інших губерній.  Населення зазвичай визнавало себе малоросами, тобто українцями, і мова в побуті у них була українська. І про це є хороше свідчення: перепис населення 1897 року”, — заперечує відсутність звʼязку Ігор Стамбол. Проте, історик зазначає, що совєцька влада культивувала “окремішність” представників цих регіонів.

Процес українізації в підручнику зображується як щось зле та насильницьке. Схоже, що окупаційну владу найбільше лякала українська мова — вони прибрали її зі шкіл, та  приділили значну кількість уваги цьому питанню у навчальній книзі. 

Спочатку українізацію згадують в контексті подій 1923 року, коли російська комуністична партія оголосила “коренізацію”. Тобто політику залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам. Далі автори пишуть, що через “насильницьку українізацію Донбасу” в 1934 році російських газет залишилось всього лиш дві. Про діяльність третього президента України Віктора Ющенка у підручнику пишуть так: “переважали відверто нацистські та русофобні погляди. Різко посилилась українізація”.

“Коли ми говоримо про українізацію, то це — політика, яку розпочала на території України якраз совєтська влада. І вони вирішили підіграти місцевому населенню, показати, що ми “свої”. Потім більшість тих, хто включився в цю українізацію, були знищені під час репресій”, — розповідає історик. 

Що ж до політики третього президента України Віктора Ющенка, Стамбол підкреслює, що автори, ймовірно, посилаються на те, що у нього була яскрава проукраїнська політика.

“Водночас, не було якихось драконівських методів. Переважно це була реалізація законодавчих актів. До того і часто після того, наприклад, при Януковичу, самі закони про статус державної мови чи українську культуру, не реалізовувались. Тому російській пропаганді важко визнати Ющенка як правомірного, оскільки що він діяв проти них. Але насправді все було в межах законів”, — резюмує він.

Водночас, описуючи діяльність організації сепаратистського спрямування Донецький Інтерфронт, автори знову розповідають про згадану раніше “страшну” українізацію російськомовного населення Донбасу. Яка начебто і зумовила бажання автономії регіону в ініціаторів прорадянської організації.

Книга спотворює не лише давні історичні факти, а і події з 2014 року. Повторюючи популярні кремлівські та путінські висловлювання, підручник для школярів називає владу, яка прийшла після Революції Гідності, київською хунтою. А події часів Євромайдану — державним переворотом. Поруч зображують заборонену в Україні “георгіївську стрічку”.

Війну на сході України автори підручника іменують громадянською війною, як часто йдеться в російських наративах. Насправді ж протистояння на сході — збройне протистояння між терористами, що фінансується російською федерацією і за підтримки її регулярних військових частин — з одного боку, і українськими правоохоронцями і військовими — з іншого. І чимало світових експертів характеризували це протистояння як українсько-російську війну ще 2014 року. 

Це — лише частина маніпуляцій фактами та історією, які є в підручниках Краєзнавства для школярів на окупованій Донеччині.

Укладачі “нової історії”

Хто ж створив такі підручники для дітей з Донбасу? Можливо, це росіяни? Наш аналіз показав, що це не так.

У розробці підручників брали участь так зване “міністерство” освіти та науки самопроголошеної “днр” та Донецький республіканський інститут додаткової педагогічної освіти. Ми ідентифікували авторів та укладачів підручників “Уроки гражданственности Донбасса” та “Историческое краеведение”. Раніше вони — працівники освіти Донеччині, а зараз методисти відділу початкової загальної освіти так званого Донецького Республіканського Інституту додаткової педагогічної освіти, та популяризатори “руського міра” в школах. Так званий Донецький Інститут з початку російської агресії активно сприяв переходу на російську систему освіти в школах тимчасово окупованої Донеччини. 

Два роки назад декілька авторів підручників, які ми досліджували, брали участь у семінарі щодо особливостей викладання «Історії», «Суспільствознавства», «Права», курсів духовно-морального та громадянознавчого спрямування. І як зазначав, так званий Донецький Інститут, то особливу увагу звернули на питання, пов'язані з необхідністю проведення роботи щодо підтримки історичної пам'яті, вихованню поваги до історії свого народу.

Сторінки авторок — Оксани, Олени, Галини, Ольги та Олени, — нічим не примітні. Лише деколи на сторінках з’являються репости відео пропагандистських блогерів про війну в Україні чи публікації пісні прокремлівського співака з красномовною назвою “Я русский”. 

Ще деякі з них відвідували місця на заході України на початку 2014 року, де відпочивали і фотографувались або цитували у своєму профілі Лесю Українку, як особу яка сформувала внутрішній світ, а вже згодом обрали шлях підігруванню і просуванню російської пропаганди серед українських школярів. Після початку російської окупації ці працівники освіти почали відвідувати російські освітні заходи, публікувати фото на фоні стенду Минпросвещения россии та проводити засідання відділення російського історичного товариства на тему “російської весни на Донбасі”.

Ми звернулись до авторок з питаннями щодо їх співпраці з ворогом та неправдивої інформації, яку вони поширюють у підручниках. Проте відповіді на момент публікації так і не отримали.

Повномасштабне вторгнення і нові предмети

Після початку повномасштабної війни росії проти України і оголошення путіна про “приєднання” тимчасово окупованих територій до російської федерації в школах з'явився ще предмет “Основы духовно-нравственной культуры народов россии”. Автори курси запевняють, ціль курсу — створення умов становлення в учнів світогляду з урахуванням традиційних російських духовно-моральних цінностей, які ведуть непритомність своєї приналежності до багатонаціонального народу російської федерації. Країна-агресор, представники якої гвалтують дітей та літніх людей, жорстоко катують, вбивають цивільних людей, розповідає про духовно-моральні цінності. 

Серед тем, які надаються для вивчення учням 5-9 класів на окупованих територіях України, є: росія — єдина країна, “русский мир”, схожість культурних традицій, російська мова — мова спілкування та мова можливостей, російська мова — основа російської культури, героїзм як самопожертва, героїзм на війні.

Також на окупованих територіях проводять російські “разговоры о важном”. Це заняття, що вчергове розповідають про росію. Так, діти на окупованій Донеччині слухають гімн росії, ознайомлюються з російським рухом молоді та дітей, святкують день анексії Криму.

Протягом останніх 9 років окупаційна адміністрація систематично завдавала шкоди національній ідентичності молоді на тимчасово окупованих територіях України, зокрема на Донеччині. Разом з тим після початку повномасштабного вторгнення активізувала політику мілітаризації молоді. 

російська федерація порушує права на культурну та національну ідентичність, а також статті 29 Конвенції ООН про права дитини. Так, ігноруються пункти, які підкреслюють важливість виховання поваги до культурної ідентичності, мови та національних цінностей, а також підготовки дітей до відповідального життя у вільному суспільстві, яке розуміє, поважає і толерантно ставиться до інших. 

Авторка: Мирослава Чаюн для Східного Варіанта