Український поліцейський розповів про дітей в окупованому Маріуполі, голод та російський полон (відео)

Досвід, отриманий в Маріуполі, - найбільш тяжкий і найбільш цінний вважає український поліцейський, розповідаючи історію війни.

Його історію передає поліція Донецької області

З 24 лютого 2022 року поліцейський з однодумцями створили додаткові групи реагування. Боролися з мародерами, вивозили поранених з-під обстрілу, розвозили людям їжу, воду, згадує поліцейський Олександр Корецький.

- Якось до мене підійшов маленький хлопчик років, може, 6-7. Очі, як у старця. І дівчинка, ще менша, років п’яти, його сестра. Вони були евакуйовані з Лівого берегу. У мене була в куртці вітамінна пастила, і я її віддав. Ну, нічого було їм дати, тільки це. А їхні рідні варили суп. Близько 10 осіб було, а каструлька десь на 3 літри. І вони кажуть: «Хлопці, ми вас зараз нагодуємо»… Я кажу: «Що ж ви робите? Ми ж для вас привозимо продукти, а не для того, щоб самим їх з’їсти».

А коли я пішов, хлопчик наздоганяє, за рукав бере й каже: «Дядю, а ти ще приїдеш?». Я завжди вважав себе міцною людино, але коли я сів у машину, хлопці кажуть: «А що з тобою? В тебе сльози на очах». Це неправильно, коли діти це бачать, коли діти від цього гинуть. Війна – це неправильно.

Також: на допиті я розповів про скалічених російським ударом породіль у Маріуполі, - поліцейський з блокади

Поліцейський розповідає про подвійні ворожі удари:

- Кожні десь пів години-годину літак заходив. Ми чуємо звук двигуна і розуміємо, що буде два удари. У них тактика була така сама, як вони зробили у Покровську, коли прилітає перша ракета -зібралися представники служб порятунку, правоохоронних органів - і прилітає друга ракета. Те ж саме було в Маріуполі. Вони дуже полюбляли це робити в ніч, коли люди сплять. Ми приїжджаємо, бачимо, як полихає дев’ятиповерхівка.

Ми починаємо, кого можемо, рятувати, виводити, і десь за 20 -30 хвилин після першого удару - другий удар у те ж місце. Там не було повітряних тривог. Щоб ви розуміли, майже все місто було в руїнах. Вони планомірно розбивали квартал за кварталом.

Далі Олександр Корецький потрапив в полон:

- 16 березня була спроба вийти з міста. Ми виїхали, проїхали декілька блокпостів, а на в’їзді до Бердянська стояли вже не росіяни, а так звані військовослужбовці днр, які почали дуже ретельно перевіряти всіх чоловіків. Раді були, що спіймали підполковника.

Кожен день, вранці та ввечері, нас виводили з камер. Усі, напевно, чули, як вони поводяться з довічно ув’язненими. Ребра, які мені зламали, зросталися погано, неправильно й давили на серце. Це вже до кінця життя.

- Найважче було думати про родину, не знати, що з рідними. Росіяни питали: «Ну что, старый, как думаєш, живы твои?». Я кажу, що маю таку надію. А у відповідь: «Хехе, ну-ну, надейся». Ну, ви розумієте, що після таких слів відчуває людина… Вони хотіли, щоб ми не розуміли, де ми, котра година, яке сьогодні число.

Особисто мене на обмін возили 8 разів. «Все, вы едете домой». Але відчиняються двері в автозаку – і новий етап, нова прийомка, а на прийомці завжди лупцюють. Щоб ми розуміли своє місце, що ми десь на рівні тварин.

Україні вдалося повернути Олександра Корецького під час обміну в листопаді 2022 року разом з військовими. Вже рік він знову несе службу вдома, на Донеччині. Тут, у Донецьку, він починав свій шлях молодим лейтенантом. Тут він як заступник начальника відділу управління превентивної діяльності ГУНП в Донецькій області зараз опікується безпекою поліцейських на блокпостах. 

А ще: в Івано-Франківську відкрили шостий побутовий центр "Я-Маріуполь. Турбота" (фото)