"Завжди першим біг на допомогу": пам'яті прикордонника Володимира Трубачова зі Луганщини

Східний Варіант разом із дружиною, Світланою Трубачовою, згадує Володимира та вшановує його світлу пам’ять. 

“Чоловік із золотими руками”

Володимир Трубачов народився 14 серпня 1985 року в селі Сиротине, що на Луганщині. Закінчивши школу відслужив строкову службу в Збройних Силах України. І вже у вересні 2005 року вступив до лав Державної прикордонної служби України. Майже 18 років свого життя він присвятив службі, зокрема підрозділу охорони кордону Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса.

“Коли ми познайомилися, він вже був прикордонником. Хотів дослужитися до пенсії…”, — згадує дружина захисника Світлана.

Вона розповіла, що познайомилися вони через телефон. Світлана випадково сплутала номери й подзвонила Володимиру. Відстань між закоханими була 140 кілометрів. Через 2 місяці після першого дзвінка вони вперше зустрілися, а ще через декілька — побралися.

“Це було кохання не із першого погляду, а із першої розмови. Ми покохали душу один одного”, — розповідає дружина Володимира. 

У Світлани та Володимира народилось двоє дітей: дівчинка Поліна та хлопчик Ігор. Також у родини було дуже багато друзів.

“Ми із чоловіком похрестили 8 діток! У нас було багато колег, друзів та знайомих. Наприклад, на день народження Володимира завжди збиралось понад 20 людей! Мій чоловік дуже любив гостей. Він завжди готував смачну їжу: плов, шашлики та овочі”, — пригадує Світлана.  

Жінка підкреслила, що чоловік був гарним господарем. Та не було такої справи, яку він би не зміг зробити. Гарно ладнав з електрикою, сантехнікою та різним приладдям.

“Ми придбали будинок у дуже поганому стані. Й він самостійно зробив ремонт: добудував кухню та ванну. Це був чоловік із золотими руками!”, — розповіла Світлана. 

Разом подружжя прожило майже 15 років.  

“15 років повинно було бути в тому році, коли він загинув. 15 вересня 15 років. Для нас це була особлива дата. Коли ми одружилися, то вирішили обрати “нашу дату”. Той день, який буде важливим для сім’ї. 15 вересня ми похрестили обох наших дітей. А коли прожили разом 10 років, то 15 вересня зробили рожеве весілля та повінчалися”, — поділилась дружина Володимира.

Зі слів жінки, Володимир був дуже порядною та чесною людиною. Завжди мав гарний настрій. Був підтримкою не тільки для сім’ї, а й для друзів та подруг. 

“Якщо в когось виникали негаразди, він першим біг на допомогу. Дуже любив дітей. І не тільки своїх! У гостях завжди бавився із дітками, носив їх на руках”, — пригадала Світлана.

Світлана наголосила, що вони за 15 років не мали жодної сварки. Він дуже поважав її, а сім'ю мав за найважливішу цінність. 

“Володя дуже пишався мною та підтримував у всьому. Коли ми купили будинок, я почала свій маленький бізнес, вирощувала квіти. Чоловік мені неймовірно допомагав. Він вірив, що все вийде! Був розумним, постійно займався самонавчанням. Гарно водив автівку та обожнював природу”, — розповіла дружина Володимира. 

Захищав рідну Луганщину в боях під Кремінною

Світлана розповіла, що родина всі 15 років прожила на кордонні із росією. Проте 24 лютого  2022 року  був наказ від командування: усім прикордонникам виїхати із селища, полишити кордони й поїхати тримати оборону в полях біля Лисичанська.

Зі слів дружини Володимира, підрозділ чоловіка був в найгарячіших місцях Луганщини: Лисичанськ, Сєверодонецьк та Рубіжне. 

“7 днів вони пробули у Лисичанську. Через снайперів не могли вийти із міста. Мобільного зв’язку зовсім не було, тільки месенджери зрідка працювали. Важливо зазначити, що я була в окупації. російські військові зайшли до селища 6 березня. Вони знали де сім’ї військових. Забрали у мене весь одяг чоловіка та постійно проводили обшуки. Також глушили зв’язок. Тому останні дні, перед його загибеллю, ми мало спілкувалися. Й навіть ті декілька повідомлень доводилось видаляти. росіяни регулярно дивилися телефони”, — пригадала Світлана.

13 квітня 2022 року підрозділ Володимира тримав оборону в районі населеного пункту Кремінна. Під час чергового артилерійського обстрілу, ворожий снаряд зруйнував бліндаж, в якому знаходився штаб-сержант Трубачов. Володимир дістав поранення, несумісні з життям.

Світлана розповіла, що вона пробула в окупованому селищі 4 місяці. Й дізнавшись про смерть чоловіка, не змогла бути присутня на його похованні.

“Володимир загинув 13 квітня, а сповістили мене о 5 ранку 14 квітня. Я не змогла поховати свого чоловіка, бо була в окупації. російські військові мене не випускали та продовжували проводити обшуки. Вони влаштовували допити навіть після його смерті. Нам довелось тікати із рідного дому. Звідти ми одразу поїхали на могилу чоловіка у Дніпро”, — поділилась дружина прикордонника. 

Світлана розповіла, що вона робить все для того, щоб про Володимира Трубачова пам’ятали.

“Про героїв повинні знати! Я все зроблю для того, щоб діти пишалися своїм батьком та захисником України! Я написала прикордонній службі із проханням привести дублікат форми та берету. Вони привезли її з усіма нашивками та шевронами, щоб було дітям на пам’ять”, — поділилась дружина Володимира.

За самовідданий захист України, штаб-сержанта Трубачова Володимира Михайловича, Указом Президента України нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Наказом Голови Державної прикордонної служби України загиблому військовослужбовцю надане військове звання «майстер-сержант» (посмертно).

***

Низький уклін кожному та кожній, хто віддав життя за Україну. Вічна слава та пам’ять Героям та Героїням.