11892
Інга Павлій
"Нас прийняли, як вдома", або чому наратив "переселенці Донеччини нікому не потрібні" є неправдою
Російські пропагандисти постійно намагаються переконати в тому, що переселенців із Донеччини та Луганщини ніхто ніде не чекає, і що навіть представники влади ігнорують їхні потреби. Східний Варіант на реальному прикладі пояснює, чому це є фейком та як насправді допомагають тим, хто втратив свої домівки через російську військову агресію.
Славутич — місто-супутник Чорнобильської АЕС, яке було побудовано після сумнозвісної аварії 1986 року. Ставши новою домівкою для багатьох переселенців та переселенок із зони відчуження тоді, сьогодні місто знову приймає «нових славутичан», повторюючи свою історію. З початку повномасштабного вторгнення Славутич прийняв переселенців із Запорізької, Донецької, Луганської та інших областей, забезпечуючи житлом та робочими місцями. Як це відбувається, дізнався докладніше Східний Варіант.
Фейк: «Біженців із Донбасу не люблять їхні ж громадяни»
Ще з початку російсько-української війни у 2014 році ворожі пропагандисти намагаються переконати населення тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, що їх ніхто не чекає в інших регіонах України. Ось, як приклад, новина російського новинного видання ще за 2016 рік із кричущим заголовком: «Беженцев с Донбасса больше всего не любят у Киеве и на Западной Украине».
Після повномасштабного вторгнення такі наративи знову почали активно використовувати, щоб сповільнювати виїзд українців із тимчасово окупованих територій та сприяти погіршенню відношень між громадянами всередині країни. Пропагандисти усіляко намагаються довести, що жителів Донеччини та Луганщини ніде не чекають. А найкраще за них буде дбати тільки російська федерація.
Звісно, серед українців та українок є ті, хто негативно реагує на переселенців, керуючись емоціями та, імовірніше, стереотипним баченням жителів Донеччини та Луганщини. Та такі випадки насправді мінімальні. А за півтора року від початку повномасштабної війни було безліч випадків допомоги тим, хто втратив свої домівки через росію.
Активну таку допомогу надають переселенцям у місті Славутич, що на Київщині.
Не ВПО, а «нові славутичани»
Від початку повномасштабного вторгнення Славутич прийняв багато переселенців. Та тут, що державні діячі, що місцеві, не люблять абревіатуру «ВПО» або «переселенець», натомість вживають «нові славутичани».
Мер міста Юрій Фомічов розповідає, що вся справа в історії. Місто є одним із наймолодших в Україні — корінному мешканцю не може бути більше, ніж 36 років. Більша частина населення — це люди, які колись приїхали сюди в пошуках дому. Тож зараз Славутич повторює свою історію, надаючи домівку тим, хто втратив її через російську військову агресію.
«Ми працюємо за трьома головними напрямками допомоги новим славутичанам. Перше, що потрібно людині на новому місці, це десь жити. У нас є велика лікарня, яку ми перелаштували, щоби поселяти людей, і щоб їм там було комфортно. Друге, що ми робимо, це інтегруємо їх у місто. Це проведення різних заходів або просто прогулянки з новими славутичанами, щоби показати їм Славутич. Третє — це інтеграція людей в економіку, тобто надання робочих місць», — розповідає Юрій Фомічов.
Попри масштабну аварію на Чорнобильській АЕС у 1986 році, там і далі працюють люди. Паралельно різні виробництва є в самому Славутичі, а деякі підприємства вже відкривають переселенці. Тож тут є робочі місця, якими можуть забезпечити приїжджих.
Маріупольчанка Марія Бубнова в рідному місці разом із чоловіком тримала підприємство «Азовська фабрика-кухня», яке спеціалізувалося на готових стравах тривалого зберігання.
Після повномасштабного вторгнення родина була вимушена шукати нове житло та місто для відновлення власної справи. Цим містом став Славутич.
«Напередодні повномасштабного вторгнення ми чекали нове масштабне обладнання. Та почалися активні бойові дії, а Маріуполь було зруйновано. Коли ми виїхали, нам подзвонив грантодавець та сказав, що підтримає нас обладнанням, якщо ми залишимося в Україні та продовжимо роботу. Це було нашим шансом вистояти, і ми ним скористалися», — розповідає Марія.
За умовами грантодавця, нове обладнання потребувало підключення до електроенергії мінімум півтора мегавата. Єдиним містом, яке могло запропонувати приміщення з такою потужністю, був Славутич, розповідає підприємиця.
«Ми зустрічалися онлайн із представниками міської влади, з мером, усі дуже відкриті до співпраці, усі відповідали на наші запитання, пропонували різні приміщення, знайшли житло нашій родині. Зараз ми поступово готуємося до відкриття та запуску, будемо набирати персонал. Тепер наше підприємство називається «Нова кухня», — каже Марія.
Місто жінці дуже сподобалося. Вона може говорити про нього багато й дуже довго:
«Дуже мотивовані співробітники міської ради. Вони дійсно опікуються новими славутичанами, співпрацюють, допомагають. Знайшли нам житло. Потім приїхала моя мама, їй також знайшли житло. І зараз планує приїхати мама чоловіка, їй також уже знайшли квартиру. Нас водять за ручку, як малих дітей, намагаючись створити комфортні умови. Місто дуже зелене, знаходиться в лісі, тут велосипедні доріжки, парки, дитячі майданчики й дуже гарна архітектура».
Такої ж думки про місто й бахмутянка Катерина Чернова. Жінка виїхала з рідного міста у квітні минулого року, майже рік проживала з дитиною в Дніпрі. Одного разу подруга Катерини розповіла, що після довгих переїздів вирішила їхати до Славутича Київської області. Невдовзі до міста запросили й саму Катерину, щоб долучити до одного з благодійних концертів.
«Я працювала в Бахмуті у будинку культури, а після локдауну перейшла в мистецьку школу вчителем вокалу та хору. Тут я працювала онлайн навіть після повномасштабного вторгнення і руйнації міста. І потім мене запросили долучитися до свята у Славутичі та поспівати там. Я приїхала, а коли зайшла у відділ культури, мене звалили з ніг фразою: «Добрий день. Ви ще не знаєте, але ви будете в нас працювати». Я була тільки з потягу, а мене вже кликали на роботу. Так ця поїздка в Славутич багато чого вирішила», — розповідає Катерина.
Жінка каже, що культура Славутича працює на перемогу. Тут постійно проводять різні заходи, на яких обовʼязково збирають грошову допомогу українським захисникам та захисницям. Допомагає новим славутичанам і представниця міськради Валентина Дудинська, яка займається питаннями переселенців.
«Нам дуже допомагають речами, нам допомогли отримати гарний холодильник, якого до цього не було в орендованій квартирі. Активно залучають до діяльності в місті, допомагають із пошуком роботи. Люди дуже зацікавлені, щоб ми асимілювалися з містом. І тут є багато жителів із нашого Бахмута. Час-від-часу ми влаштовуємо теплі зустрічі. Таке відчуття, наче приїхали однією великою родиною», — каже Катерина Чернова.
Родини Марії та Катерини думають про те, щоб лишитися в Славутичі. Адже і Маріуполь, і Бахмут були сильно зруйновані внаслідок російської військової агресії.
Багато українців та українок змушені шукати новий дім. Дехто досі постійно переїжджає з міста в місто, намагаючись знайти щось «своє». Приклад Славутича показує, що в Україні є місця, де переселенців й далі приймають та створюють для них відповідні умови. Не виключаємо, що дехто продовжує розпалювати між українцями внутрішню ворожнечу. Та все ж більшість наших громадян та громадянок розуміють горе одне одного та готові допомагати до самої перемоги.
***
З різних питань переселенці можуть звернутися до міської ради Славутича за контактами:
Славутич, Поліський квартал, № 12, будівля бібліотеки, Центр соціальних служб.
Контактна особа: Дудинська Валентина Миколаївна, тел. 09950332423 (з 9.00 до 17.00)
Читайте також: "У нас були унікальні книжкові фонди": як Донецька обласна бібліотека спростовує російські фейки
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
11892
