"Намагаючись відмити автівку, зрозумів, що ніколи не бачив такі ріки крові": як медики Донеччини допомагають на сході України

Андрій Заболотніков

Андрій Заболотніков родом із міста Горлівка, яке знаходиться в Донецькій області та окуповане російською федерацією з 2014 року. З 2022 року він працює парамедиком у складі Медичного Добровольчого Батальйону «Госпітальєри» та рятує життя на сході України.

«На момент окупації Донецької області мені було 10 років, я щойно закінчив 5 клас. Тому з Горлівкою у мене переважно дитячі приємні спогади. Це місто, де я пішов в садочок, а потім в школу. Перші гуртки та друзі», — згадує Андрій.

Парамедик розповів, що до нього поступово приходило усвідомлення того, що розпочалася війна. Пригадує, що спочатку з’являлися агітаційні матеріали в місті та були мітинги на підтримку росії. Потім почали з’являтись барикади та блокпости з озброєними людьми. Змінилось керівництво в місті та прапор над адміністрацією. Приблизно в той час, весною 2014-го року, вся родина Андрія виїхала з Горлівки. 

«Я спочатку не розумів, що залишаю свій дім надовго. Думав, що це поїздка на канікули, і тільки в середині літа прийшло усвідомлення, що ми до Горлівки більше не повернемось. Принаймні, до деокупації міста», —  ділиться парамедик.

Хлопець згадує, що було сумно все кидати, але ще сумніше було спостерігати за тим, що відбувається з рідним містом та людьми, що залишились під контролем російських окупантів.

«Ще декілька місяців після виїзду я підтримував зв’язок з однокласниками, тому мав уявлення про те, що відбувається в місті. Розповідали, як місцеві «днрівці» привозили в якості «гуманітарної допомоги» курятину, вкрадену з комбінату, після якої більш ніж половина школи мала отруєння. Тому я безмежно щасливий, що моя родина мала і має адекватну проукраїнську позицію та вчасно залишила тимчасово окуповану територію», — розповідає Андрій. 

Як Андрій став парамедиком?

Хлопець розповів, що до Медичного Добровольчого Батальйону «Госпітальєри» потрапив влітку 2021 року, коли побачив оголошення про набір курсантів на вишкіл парамедиків. 

На думку Андрія, знання та навички надання першої домедичної допомоги потрібно мати кожному, тому він пройшов вишкіл та склав іспит, отримавши змогу їздити на ротації. Вперше на фронт поїхав у березні 2022 року, і з того часу служить в лавах добровольчого батальйону.

Парамедик розповів, що було багато історій з фронту, які запам’ятались. Наприклад, коли під час першої ротації підрозділ Андрія потрапив під перестрілку, повертаючись вночі з чергування повз блокпост. Обійшлось без жертв. 

«Прикро було бачити, коли привозили молодих військових з незначними пораненнями й турнікетами, накладеними по 17 годин, тому що не було можливості їх витягнути з поля бою та обстежити. І через це люди втрачали кінцівки», — ділиться госпітальєр.

Хлопець поділився історією про евакуацію тварин з Бахмута та його околиць. 

«З більш милого і приємного, була ситуація, коли мій екіпаж з Бахмута вивозив трьох кошенят, кота, і намагався забрати собаку. Це не є нашим профілем, але ми мали в той день вихідний від чергування. До моєї колеги звернулась організація, що займається евакуацією тварин на прохання власників та власниць. На той момент волонтерам і цивільним в’їзд в Бахмут вже був заборонений, тому вони шукали когось з військових, хто міг би це зробити, і ми погодились», —  розповідає Андрій. 

Зі слів парамедика, всіх забрати не вийшло, адже деякі будинки були надто близько до лінії зіткнення, або і взагалі за нею. Проте кількох тварин таки вдалось евакуювати.

«Було дивно бачити, як чоловік віддавав свого кота, щоб ми його вивезли й передали його родині в Київ, а сам при цьому хотів залишатись в Бахмуті та відмовлявся евакуюватись. Трьох кошенят віддали з села неподалік, і двоє з них живуть тепер у мене вдома», — ділиться Андрій.

“Після перемоги планую відвідини звільненої Горлівки”

Хлопець поділився своїми планами.

«Впевнений, що після війни буде ще чимало роботи в громадському секторі. Хочу й на далі бути корисним країні. З особистого, то маю цілий перелік того, що хочу зробити, але поки не можу через обмеження воєнного часу. Наприклад, поїздка за кордон, стрибок з парашутом та подорож містами, які зараз окуповані росіянами. Звісно, відвідини звільненої Горлівки», — розповів Андрій.

Євгенія “Ївга” Колесніченко

Євгенія Колесніченко на позивний “Ївга” — парамедикиня Медичного Добровольчого Батальйону «Госпітальєри». Рятує життя на сході України з 2023 року. Сама родом з міста Авдіївка, яке знаходиться в Донецькій області.

Парамедикиня поділилась спогадами про рідне місто.

«До 2014 року Авдіївка була маленьким затишним містечком, яке повністю залежало від коксохімічного заводу. Саме завод опікувався всіма парками та розвагам для містян», — розповіла Ївга.

Євгенія розповіла, що вона разом з чоловіком початок бойових дій у 2014 році не застала. 

«У день “референдуму” ми з чоловіком потрапили в заручники до окупантів. Нас відпустили, але за умови виїзду з міста без повернення. Війна змінила все. Від міста проживання до поглядів на життя», — ділиться Ївга.

Як Євгенія стала парамедикинею?

Захищаючи Україну, у листопаді 2022 року, чоловік Ївги загинув. І дівчина у грудні цього ж року вирішила долучитися до Медичного Добровольчого Батальйону «Госпітальєри». Спочатку як волонтерка допомогла на базі. У січні пройшла навчання та в лютому 2023 року вже виїхала на першу ротацію.

Парамедикиня розповіла, що зазвичай запам’ятовувала хороші історії з життя. Проте з евакуацій найпам'ятнішою була ситуація з першою великою кількістю людей, коли екіпаж Ївги чекав на 3 поранених, а привезли 8, з яких 3 були важкі.

Жінка розповіла, що викреслила фразу “після перемоги” зі свого лексикону.

«Ми с загиблим чоловіком багато чого планували на “після перемоги”, але цей час для нас ніколи не настане. Тож я просто живу і радію кожному дню», — ділиться Ївга.

Саід Ісмагілов

Саід Ісмагілов — водій, парамедик Добровольчого парамедичного підрозділу, який входить до складу Медичного Добровольчого Батальйону «Госпітальєри». Саід у 2014-му році разом із сімʼєю залишив окупований Донецьк та згодом повернувся на Донеччину як військовий капелан. А з квітня 2022-го їздить на схід України як парамедик.

«Я з Донецька, виїхав у вересні 2014 року та більше ніколи не повертався. Місто достатньо обвите багатьма міфами. За радянських часів з нього робили кузню кадрів, потім проросійські олігархи впроваджували власну “філософію”, яка вводила в оману звичайних міщан. Мого Донецька вже немає, бо місто творять люди, а не стіни. Вся тодішня еліта (художники, духовенство, письменники) виїхала або була закатована», — ділиться парамедик.

У 2014 році разом з сім’єю Саід покинув Донецьк та оселився у Бучі (його частково зруйновану квартиру у 2022-му росіяни пограбують), а повертався на Донеччину вже як військовий капелан.

Як Саід став парамедиком?

Саід  Ісмагілов починав свою дільність ще у 2014 році, як мусульманський капелан. 

«До Медичного Добровольчого Батальйону “Госпітальєри” я потрапив випадково та навіть не міг уявити цього. Я готувався до повномасштабного вторгнення заздалегідь та вступив до ТРО у 2021 році. Я жив в Бучі, але бучанське ТрО все ще не існує, тому я вступив до Святошинського ТрО в Києві», — ділиться парамедик.

Чоловік пригадав, що з підрозділом Медичного Добровольчого Батальйону «Госпітальєри» «ASAP RESCUE» познайомився ще під час капеланського служіння та вже повноцінно приєднався до них у березні 2023 року.

«Коли була потреба вивозити поранених військових та цивільних з Романівки (колишнє село, а нині житловий масив поблизу Ірпеня, поряд з яким розташований зруйнований міст — ред.), екіпажів не вистачало, тому ми почали вивозити поранених», — розповідає Саід.

Чоловік розповів, що пізніше підрозділ «ASAP RESCUE» запропонував йому приєднатись до них для роботи на лінії зіткнення російських та українських військ. Командир Святошинського батальйону ТрО К-8 Володимир Варнаков погодився відпустити Саіда.

«Коли російські війська втекли з Київщини, то екіпажі підрозділу приєднались до однієї з бригад, яка вирушила до Лисичанська в Луганській області. 5 квітня ми чотирма екіпажами заїхали у місто, і з того часу продовжуємо працювати на фронті», — ділиться парамедик.

“Під час дороги до лікарні у нас вибухає заднє праве колесо”

Саїд пригадав багато історій з евакуацій. Наприклад, про пораненого чоловіка із селища Тошківка, Луганська область.  

«Ми з побратимом із “Госпітальєрів” приймали “сирих поранених” (ті, кому ще не надана перша медична допомога) на евакуації з-під Тошківки. Військові привезли чоловіка з пораненням у шиї та пошкодженою артерією. Турнікет не накласти. Під час дороги відкрилась сильна кровотеча. Я був за кермом, поки інший парамедик всю дорогу аж до операційного столу, затискав рану пальцями. Намагаючись відмити автівку, зрозумів, що ніколи не бачив такі ріки крові», — розповідає парамедик.

Також чоловік поділився історією про молодого хлопця з пораненням.

«Хто знає Луганщину, то це безкраїй степ. І під час дороги до лікарні у нас вибухає заднє праве колесо. А в нас поранений на турнікеті, потрібно щось вирішувати. Змінювати колесо не було часу, бо це відкрита місцевість і якби хтось захотів по нас постріляти, то це було дуже легко зробити. Я прийняв рішення їхати без колеса. Ми повільно просувались до лікарні: в салоні кричав поранений боєць, а диск від колеса стирався об асфальт. Після цієї ситуації в мене ще декілька днів боліло серце, бо було дуже стресово», — ділиться Саід.

Парамедик пригадав, що літом 2022 року Лисичанськ в Луганській області нагадував йому бетоні джунглі. На той мент вже не було води, опалення та світла. Проте ще залишались цивільні.

«Зібрався натовп біля волонтерського пункту видачі їжі й по ньому російські війська відкрили вогонь. Ми з бригадою відвозили до лікарні чотирьох цивільних: жінку похилого віку, маленького хлопчика, що мав серйозні поранення голови та міг піти тільки через трубочку, ще одного хлопчика з контузією, якого постійно нудило, та жінку, що їх супроводжувала», — розповідає Саід.

Чоловік поділився, що їм довелось полями їхати з Лисичанська в цивільну лікарню в Краматорську. Це шлях довжиною в 105 км, який займає близько години швидкої їзди. 

«Я питав, чому нікуди не поїхали, чому не евакуювалися. Але чув у відповідь, що не було куди. Сказав, що вони й так не повернуться в Лисичанськ, а могли виїхати здоровими», — ділиться Сад.

“Щоб Україна стала повноцінною європейською державою, потрібно знищити корупцію”

Парамедик розповів, що після перемоги планує бути активним членом українського громадського суспільства та боротися з корупцією.

«Поки наші захисники та захисниці борються з ворогом, в тилу політики крадуть як в останній раз. Волонтери не можуть закрити збір на необхідні для ЗСУ речі. Ми маємо бути повноцінною європейською державою, але поки існує корупція, цього не станеться», — ділиться болем Саід.

***

Попри усі складності, парамедики та парамедикині з Донеччини борються за життя цивільних та військових кожного дня. Та вірять, що зможуть повернутися в рідні міста на сході України.