"Спільнота Відновлення": як садівник зі Слов'янська відновлює "Мрію" під час війни
У 2017 році Іван Дегтяр відновив садівниче товариство «Мрія», що розташовується в селі Адамівка між Словʼянськом та Святогірськом. Садівництво активно розвивалося, але повномасштабне вторгнення все змінило. Довелося вивозити обладнання до Полтавської області, щоб знову відновити роботу. Сьогодні Іван Дегтяр — амбасадор «Спільноти Відновлення» та лауреат відзнаки «Незламні зі сходу». «Східний Варіант» розповідає його історію
«Спільнота Відновлення» — засноване «Східним Варіантом» ком’юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до «Спільноти відновлення» та підтримайте Східний Варіант донейтом.
Знайшов сад, коли гуляв із собакою
Іван Дегтяр народився в Забайкаллі. У 1980-х роках за розподілом переїхав до Словʼянська та перевіз сюди батьків. Батько Івана був родом із Вінницької області, і коли родина ще жила на кордоні з Китаєм, він постійно розповідав своєму синові, як багато в Україні зелені та фруктів. Не дивно, що саме тут Іван вирішив розвивати садове господарство.
Але до того, як розпочати розвивати сад, Іван займався багатьма цікавими речами. Наприклад, побудував невелику екологічну миловарню у Словʼянську, а пізніше разом із місцевими підприємцями почав реалізовувати проєкт із виготовлення біодизеля.
На жаль, органічний дизель не встиг пройти сертифікацію у 2014 році, тому проєкт досі перебуває на паузі. Та Іван під час інтерв’ю зізнається, що рішуче налаштований його довести до ладу. Але пізніше.
Одного дня Іван вигулював собаку недалеко від батьківської хати, під лісом, в Адамівці. І побачив закинутий садок колишнього на той час садівничого товариства «Мрія». Воно було створено ще у 1980-х роках, але з роками прийшло в запустіння.
Навесні 2017 року Іван зібрав усіх членів садівництва та запропонував їм відродити те, що залишалось. Усі ділянки об’єднали в один сад, започаткувавши інвестиційний проєкт «Адамівка».
«Дуже шкода було, такий садочок пропадав. Я знайшов голову, людей, які залишилися. Кажу: «Нумо відновляти». Вони обрали мене новою головою і ми почали відновлювати. Ми старий сад не чіпали, а підсаджували нові дерева. Тобто, щоб не чекати врожаю, ми зі старих дерев брали яблука, і нові підсаджували», — пригадує Іван Дегтяр.
Члени садівництва сплачують перший та річний внесок. На ці гроші садівники саджають дерева, виробляють оцет та соки. А пʼяту частину від урожаю роздають членам: соком або грошима.
В Адамівці Іван разом з іншими членами садівництва працював на 43,8 гектара землі. Тут розміщуються 2400 яблунь, 2500 м грядок смородини, а також працювала до повномасштабного вторгнення одна професійна соковарка. Такі обсяги продукції дають змогу виготовляти сік, оцет та спеціальне чисте мило для фруктів.
«Зараз усі фрукти обробляють для того, щоб вони лежали. І простою водою все це не змиєш. Тому ми зробили спеціальне таке екологічне мило з лляної олії. Наприклад, лимон. З нього теж не змиєш усе це, а в чай додаєш. Потрібна така спеціальна речовина», — каже Іван.
Садівниче товариство активно розвивалося. Але все змінила повномасштабна війна.
Колесо автівки зламалося в Решетилівці, так вони й залишилися
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Адамівка опинилася майже на лінії фронту, розповідає Іван Дегтяр. В село прилітали ворожі снаряди, частину землі замінували, та попри це Іван і далі працював.
«В Адамівці й наші солдати стояли. Ми нашою соковаркою гріли воду, і люди приходили купатися і пратися, і солдати милися. Бо соковарка може гріти багато води», — розповідає голова товариства.
Коли Іван зрозумів, що війна не йде до завершення, то вирішив релокуватися разом з обладнанням. Він розповідає історію про те, як вони просили в Київської міської ради місце для роботи:
«Ми спочатку хотіли релокуватися до Києва. Погрузилися на газель і поїхали під мерію. Стали на Хрещатику і стояли. Нас поліція просто вигнати не могла. А ми сказали, що поки нам місце не дадуть, ми не рушимо. Нам пропонували на Житньому ринку. Та ми так подивилися і зрозуміли, що в Києві яблук немає, тут більше торгувати треба, а не виробляти».
Усе ж у столиці вдалося знайти гарний склад для продукції. Та місця все ще не було.
Дорогою назад сталося так, що в автівки Івана зламалося колесо. Сталося це в Решетилівці, що на Полтавщині. Іван вирішив завітати до мерії та спитати, чи немає в них гарного місця для їхньої діяльності. Як виявилося, за деякий час до цього один хлопець перестав орендувати приміщення, яке ідеально підходило для садівничого товариства. Так вони тут і залишилися.
На новому місці довелося працювати за новими правилами. Насамперед закупили яблука та почали виготовляти сік. Тільки за перший місяць вдалося виготовити понад 10 тонн соку. А потім закупили в місцевих фермерів розсаду помідорів і роздали її безплатно людям, щоб ті вирощували на своїх городах. Іван каже, що так хочуть зайняти нішу херсонських помідорів.
«Люди вирощують, несуть нам здавати. Ми купляємо в них ці помідори, виймаймо тільки вартість розсади. І їм добре, і ми задоволені. І в нас є сировина. Бо минулого року Херсон був окупований, цього року був залитий. І нам треба цю нішу зайняти. Томатна паста, вона або імпортна, або з імпортної сировини. І ми так вирішили, щоби просто підтримати державу», — каже Іван.
Цього літа садівництво вже переробили 2,5 тони вишні, які принесли люди, також збирають у людей яблука, смородину і сливи як сировину.
Індустріальний парк разом із заводом
У Решетилівці Іван зареєстрував філію садівничого товариства «Мрія», яка називається «Завод Карбон Рецикл».
Зараз товариство займається побудовою заводу, на якому гілля буде перероблюватися на газоподібне та рідке паливо. Та Іван запевняє, це буде не просто завод, а цілий індустріальний парк:
«Ми будуємо його як парк. На вході буде такий кафе-акваріум, щоб діточки могли там подивитися, як переробляються яблучка. Буде місце, де можна подивитися, як переробляється ось цей біогаз. Далі соковарка, вони можуть побачити, як робляться соки. До нас уже приїжджають місцеві громади з екскурсіями, бо всі хочуть таке робити. А для людей, я думаю, почнеться вже наступного року».
Не забуває Іван і про Словʼянськ з Адамівкою. Планує повертатися та реалізувати тут декілька проєктів. Наприклад, зробити біля села зону з парком вихідного дня, щоб сюди приїжджали люди з дітьми:
«У нас там є горіховий сад. Ми хочемо зробити там парк вихідного дня. Там будуть будиночки, альтанки, мангал. Щоб люди відпочивали, рибалили, гуляли. Там чудовий ліс і чудова річка».
Але садівниче товариство планують залишити в Решетилівці: тут краще родить врожай та зручніша логістика.
У Словʼянську в Івана залишається миловарний завод, до якого він також планує повернутися. Чоловік каже: «Ніхто Словʼянськ не покинув, Адамівка — це моя Батьківщина, я своє не покидаю».
Як вступити в садівниче товариство?
Для набуття членства в Садівничому товаристві “Мрія” потрібно:
1.Мати намір ростити сади.
2.Бути щедрим та давати іншим людям (дітям та нужденним) десяту частину від отриманої в товаристві частки врожаю.
3.Сплатити вступний внесок (560 грн), або посвятити роботою один день у товаристві.
4.Бути разом, та сплачувати щорічні членські внески (мінімум 120 грн).
Слідкувати за новинами товариства ви можете через їхню Facebook-спільноту.
***