"Спільнота Відновлення": як швейне виробництво з Лисичанська відновило роботу у Дніпрі

Спільнота Відновлення — засноване “Східним Варіантом” ком'юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості читачів. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до Спільноти відновлення та підтримайте Східний Варіант донейтом.

***

Створили бренд дитячого одягу у Лисичанську 

На початку російсько-української війни у 2014 році подружжя Косілкиних тримало бізнес меблевої промисловості: продавали комплектуючі для шаф-купе. Це був перший досвід бізнесу для родини, який після першої окупації Лисичанська терористами “лнр” довелось вивозити до Кам'янця-Подільського. Саме у цьому місті зʼявилась ідея розпочати виробництво дитячого одягу.

“Ми вирішили повернутися з цією ідеєю саме до Лисичанська. Тому що це місто завжди було таким, де багато закладів з навчання швачок. Після 2014 року багато підприємств було закрито, багато було розграбовано. І ми вирішили таким чином зробити робочі місця, щоб жінкам було де працювати”, —  пригадує Марія Косілкина.

Подружжя повернулося до рідного міста через декілька місяців після його деокупації. Майже одразу почали вивчати види тканин, щоб зрозуміти, які з них найкраще підійдуть для дітей. Як результат — зупинилися саме на мембранній тканині через її вологостійкість та дихаючі властивості. Як виявилось, таку тканину тоді не виготовляли в Україні, тому перші партії замовляли з Китаю. 

“Ми чекали 3-4 місяці, поки вони до нас доїдуть. І з січня 2015 року почали шити. У нас був дизайнер на аутсорсі (працівник поза компанії – ред.), він працював саме над зовнішнім виглядом моделей. Перші куртки нам теж відшили на аутсорсі, але якість нас зовсім не задовольнила. Тому через місяць ми купили свої перші машинки й розкрійний стіл. Так почали шити самостійно”, — розповідає Марія.

У перший рік роботи одяг “ТМ Be Easy” став досить популярним для українців. Марія розповідає, що вже через деякий час довелось переїжджати у більше приміщення, адже у минулому не вистачало місця для нового обладнання. Тоді головною продукцією “ТМ Be Easy” були дитячі куртки та шапочки-шоломи. 

“Прагнули бути на рівні з європейськими торговими марками”

Марія Косілкина розповідає, що у виробництві орієнтувалися на провідні торгові марки Європи. Робили ставку на якість та знижені ціни для покупців — так намагалися набрати клієнтів.

“Ми давали рекламу, брали участь у виставках та показах. Перші роки були спонсорами дитячих конкурсів, де ми дарували наш одяг, дарували сертифікат на одяг. Перші продажі — це були такі собі сумісні покупки. Тоді це було популярним. Потроху знаходили дилерів у різних регіонах країни, потроху у нас усе налагоджувалось”, — розповідає жінка.

Не менш важливе значення для бренду мало налагодження зворотнього зв’язку з покупцями: 

“Ми дуже багато спілкувалися з нашими клієнтами. Вони нам підказували, що і де зробити. Ми зробили спеціальні кріплення для рукавичок або робили кріплення, які дозволяли носити куртку у приміщенні як рюкзак. Ми слухали людей і доробляли наші вироби цими фішечками. І люди купували наш одяг. Ми завоювали довіру”. 

На початку 2022 року Дмитро та Марія планували перейти на індивідуальні замовлення. Закупили білу тканину замість кольорової, яка була раніше. Це б дозволило робити принти, які бажають клієнти. На гроші виграного гранту вдалося закупити нове розкрійне обладнання, воно дозволяло відшивати одну куртку за 10-15 хвилин. Але планам на розвиток завадило повномасштабне вторгнення росії. 

“У перші місяці роздавали гуманітарну допомогу”

Повномасштабне вторгнення родина Косілкиних зустріла у місті Привілля, що недалеко від Лисичанська. Туди поїхали у гості до мами Марії. А 24 лютого почули гучні вибухи. Привілля тоді здавалось безпечним містом, тому Дмитро та Марія залишались там. Але сидіти без діла не хотіли, і тому налагодили у місті видачу гуманітарної допомоги для населення. 

“З минулого бізнесу у нас було багато знайомих в Італії та Німеччині. Ми писали людям за кордон, щоб за можливості вони там збирали гуманітарну допомогу та висилали нам. І це вийшло. Ми отримали багато харчових продуктів, постільної білизни, одягу – багато чого було. На базі однієї зі шкіл у Привіллі ми відкрили гуманітарний штаб та почали роздавати пакунки людям”, — пригадує Марія Косілкина.

Ситуація на фронті загострювалась — російські війська підходили до Лисичанська. Тому родина почала думати над власною евакуацією. 

“У кінці березня ми виїхали до Дніпра. Та неочікувано для нас самих USAID запропонували нам грант. Вони самостійно подзвонили, бачили у соціальних мережах, чим ми займаємось. Тому після переїзду ми ще за грантові кошти продовжували закупатися у Дніпрі та відвозити усе спочатку до Привілля, а потім до Лисичанська. Співпрацювали для цього з водіями, які вивозили людей звідти. З Дніпра вони все одно їхали туди пустими, тому ми почали вантажити їх пакунками”, — розповідає підприємиця.

Продовжувати було можливим до повної окупації Лисичанська. Родина до останнього не хотіла вивозити швейне обладнання, маючи надію на закінчення війни. Та коли ворожі війська були вже зовсім поряд, вирішили діяти. Для цього написали заявку для участі у державній програмі релокації.  

“Нам дуже допомагали люди. Наше обладнання було на другому поверсі. Коли ми його вивозили, у місті вже не працювали крани. Ми кинули клич людям, хто може допомогти. І вони прийшли – допомогли спустити обладнання. Але важкі машинки довелось залишити”, — каже Марія. 

“Все доводиться відновлювати майже з нуля”

Перший час родина розмістилась у знайомих на фабриці – тут вони проживали та розмістили швейне виробництво. На базі фабриці знайомі облаштували гуманітарний склад допомоги цивільним та військовим. Дмитро та Марія бачили, що у військовослужбовців було багато прохань щодо ремонту одягу. Тому почали цим займатися. 

“Якщо було їм не зручно, або щось перешити, або пошити. Вони приносили свої речі, підсумки, РПС. А потім це вже перейшло у виробництво, і ми запустили власне виробництво з відшивання амуніції для військових. Спочатку брали гроші по собівартості. Військовим та волонтерам завжди робили знижки. Багато чого і досі роздаємо безплатно, якщо хлопці просять. Але з часом почали відшивати й на продаж, бо треба якось триматися”, — каже Марія.

У подружжя був великий запит на військові пончо з мембранних вологонепроникних тканин. А замовлена до повномасштабного вторгнення біла тканина дозволяла розмістити на ній принт пікселя та мультикаму. Одне з перших великих замовлень тоді “ТМ Be Easy” отримали від “Нової пошти” — підприємство замовило пончо для своїх співробітників, які стали на захист країни. Ближче до зими виробництво вирішило повернутися до шиття дитячого одягу. 

Звичайно, оптові покупці були втрачені, а більшість клієнток з маленькими дітьми виїхали за кордон. “ТМ Be Easy” почало з відшивання курток на замовлення. І коли здавалось, що все може налагодитися, прийшов блекаут. 

“Одного разу Дніпро сильно обстріляли. Майже місяць у нас не було світла. Ми втратили частину клієнтів, втратили частину заказів. Довго чекали генератор через великий попит на них, а через тиждень роботи він зламався. Ми вирішили переїхати в інше приміщення, де було світло. Але невдовзі з нього потрібно було виїжджати. І потім ми знайшли вже стабільне місце, де залишаємось і зараз. Тож зимою ми їздили з цими машинками по всьому Дніпру”, — посміхається Марія.

Взимку “ТМ Be Easy” більше виготовляло військової форми. Та з переїздом на стабільне місце зі світлом, підприємство почало планувати нові колекції дитячого одягу. Зараз Дмитро та Марія чекають на нове обладнання, яке вдалось закупити на виграні грантові кошти від USAID. Нові машинки дозволять почати працювати так, як працювали до повномасштабної війни у Лисичанську. 

Про повернення до Лисичанська родина поки що не думає. Адже з усіма останніми подіями за 9 років хочеться нарешті стабільності та хоч якогось спокою.

“Приміщення у Лисичанську, де було виробництво, розбомблене. Але наш будинок цілий. Звичайно, хочеться додому. Ми не відкидаємо такої можливості, це ж наш дім, який ми власноруч будували. Але не хочеться їхати у руїни. У нас маленька дитина, там шкіл немає, інфраструктури немає. Хочеться якогось спокою для себе та своїх дітей”, — каже Марія Косілкина.

Тому поки що родина залишається у Дніпрі та продовжує поєднувати виробництво військового та дитячого одягу. Після отримання нового обладнання планують виходити на той рівень продаж, що був на початку 2022 року. А разом з цим – відновлювати своє підприємство та будувати нові плани. 

Слідкувати за новинами “ТМ Be Easy” можна через їхній Instagram.

***

Виробництво дитячого одягу “ТМ Be Easy” отримало відзнаку “Незламні зі сходу” від Східного Варіанта!

Вітаємо наших незламних амбасадорів!