"Міцні чоловіки сходили там з розуму". Як волонтер з Маріуполя виживав в застінках Оленівки

За 100 днів полону Євген не лише на собі відчув усі умови полону, які грубо порушують Женевські конвенції. Хліб і вода замість обіду та сон на підлозі у кілька змін стали рутиною життя полонених. Також Євген став свідком побоїв українських військових у стінах сумнозвісної Оленівської колонії.

Це — друга частина тексту про полон маріупольського волонтера, який врятував десятки людей ціною власної свободи.

Жорсткий прийом

Після того, як Євген відвіз людей, яких він забрав з маріупольських підвалів, до школи, як цього вимагали окупанти, йому також наказали знову проїхати до комендатури. 

Там в нього забрали усі особисті речі та документи на автівку і посадили за решітку. Через деякий час йому замотали очі та руки скотчем і відвезли до Старобешевого.

«Нам влаштували жорсткий прийом. Кілька годин ми сиділи навприсядки та на колінах. Ноги заклякали, але якщо хтось падав, його били та змушували знову сісти у цю позу. Вони тиснули на нас і фізично, і психологічно», — каже Євген.

Після того його і ще кількох полонених волонтерів відправили до камери. 28 людей заперли у приміщенні на 15 квадратних метрів.. Євген згадує свої думки у той момент:

«Ніколи за 35 років у райвідділ не потрапляв. А тут одразу в клітку».

Там він провів три доби. З їжі окупанти видавали полоненим шматок хліба або брикет сухої локшини швидкого приготування. У кімнаті був один туалет на всіх, але без води. Раз на день окупанти видавали утримуваним технічну воду жахливої якості. Через відсутність варіантів пили й таку. Ліжок не було.

У той же день у камеру завели його друга Дениса, з яким вони разом поїхали рятувати людей в Маріуполь і розминулися у місті. На четвертий день перебування у камері назвали кілька прізвищ, у тому числі та прізвище Дениса. Саме він потім передасть родині Євгена, що його взяли в полон і які для нього є ризики.

Люди втрачали свідомість від умов

Самого Євгена і ще майже 30 людей посадили в десятимісний автозак, щоб знову кудись перевезти. Люди втрачали свідомість через задуху і знесилення від відсутності їжі.

Пізніше з’ясувалося, що полонених доправили в Донецьк, в «управління з організованою злочинністю».

«На вході мене теж трошки побили. Я кажу “трошки”, бо надалі бачив, як б’ють військових в Оленівці. Якщо порівнювати, то можна сказати, що мене взагалі не чіпали», — зізнається чоловік.

Вони зі “слідчим” спілкувалися чотири години. Наприкінці він завірив волонтера, що у його діях немає складу злочину, отже його відпустять зранку, оскільки сьогодні вже комендантська година.

Євгена відвели у камеру, де черговий передав йому записку від його друга Дениса. Виявилося, що його вже відпустили, і він чекає Євгена у школі неподалік.

Замість звільнення зранку Євгена і ще кількох полонених знову кудись повезли.

Чоловік намагався з’ясувати у водія, який перевозив їх, що відбувається. Це був напарник “слідчого”, з яким вчора ввечері спілкувався Євген. 

Водій сказав, що до них привезли ще півсотні цивільних і вони самі здивовані.

«Саме тому я вважаю, що 28 березня все змінилося: спрацювала якась безграмотність цих ідіотів, яким сказали, що потрібно заповнити фільтраційні табори. І вони почали хапати усіх. Керівництво сказало їм половину відпустити, половину відправити на фільтрацію. Якби я виїхав 27 з Маріуполя, все було б нормально», — каже Євген.

Він згадує свій шок після почутого. Але напарник «слідчого» сказав йому не переживати:

«Ми зараз веземо вас в ізолятор тимчасового утримання в Донецьку. Там триразове харчування. Ви там максимум п’ять днів побудете, доки з вашими документами розбиратимуться. А потім відпустять».

Євген запевняє, що за всі 100 днів його утримання там дійсно були найкращі умови. Камера була чистою, там постійно була вода і годували три рази на день.

На другий день Євгена та інших волонтерів вивели та наказали підписати папірець, де зазначалося, що вони не мають претензій до ізолятора.

Євген сподівався, що його, нарешті, відпускають. А через годину його привезли в Оленівську колонію.

Оленівка: пекло на землі

«Ми стояли у позі “зірки”: з широко розведеними руками та ногами під стінкою. І вони ще періодично підходили й ноги підбивали. Стояти були практично неможливо. Тих, хто падав, вони били та змушували стати знову», — переповідає Євген.

«Прийом» тривав кілька годин. Медикиня, як пізніше виявилося, теж полонена із лав ЗСУ, оглянула новоприбулих. Як згадує Євген, вона ще потім буде не раз намагатися вилікувати полонених українців в Оленівці без медикаментів.

Волонтерів розділили за статтю: сім жінок відправили в окрему камеру, а чоловіків відвели у дисциплінарний ізолятор. З цивільних там були лише Євген і ще один хлопець, усі інші — колишні військові або поліцейські.

З їжі давали лише шматок хліба і воду. У камері одночасно перебувало 23 людини. На третю добу людей «відсортували». Військових відправили до військових, поліцейських — до поліцейських. Євгена — до цивільних.

«Це був другий поверх, камера №16. Взагалі вона була шестимісною, але жили там 36 людей. Приміщення було без нар, без ковдр і подушок. Люди спали на куртках. При чому спати ми лягали у кілька змін. Лягало людей скільки вміститься, а 7-9 чекали своєї черги. Через кілька годин ми мінялися», — пригадує Євген.

Камера була у жахливому стані: штукатурка осипалася на голову, на стінах — пліснява. Тюрма кілька років була законсервована і її відкрили спеціально під цілі фільтраційного табору.

У таких умовах люди прожили три тижні, доки їм не вдалося «вибратися». Під цим словом Євген має на увазі переведення в інше приміщення.

В колонії були так звані «баландьори» — ті, хто розносять їжу утримуваним. Слово походить від слова «баланда», що на тюремному лексиконі означає їжу.

Саме вони розповіли полоненим волонтерам, що у колонії є бараки. Євген зазначає, що вони, як цивільні, мали там знаходитися від початку прибуття в Оленівку. Але у колонії були своєрідні порядки. Треба було знайти спосіб і кошти покращити житлові умови у бараках, щоб там утримуватись.

Аплодисменти на честь звільнення

Не вдаючись у подробиці Євген каже, що їм вдалося знайти шляхи для отримання будматеріалів для покращення умов у бараках, завдяки чому їх і перевели туди.

«Розумієте іронію: тебе незаконно затримали й для того, щоб тобі було трохи легше у полоні, ти сам про себе маєш зробити ремонт. Фантастичне місце. Але покращити умови у бараках — це голосно сказано. Там не було води й опалення, труби порізані на металобрухт. Але коли нас туди перевели, я все одно був радий, бо хоч якесь власне койко-місце з’явилося», — пояснює Євген.

До того ж всередині бараків можна було вільно ходити. Також прямо з будівлі був вихід у двір, хоч і обмежений колючим дротом і високим забором.

У першу ніч полоненим не вдалося поспати. Було дуже холодно, чоловіки по черзі вставали, віджималися і присідали, щоб зігрітися. Багато хто з них застудив нирки. Потім інші полонені позичили їм обігрівач і, як каже Євген, вони «принаймні не мерзли».

Він і сам разом з іншими волонтерами почав робити ремонт у тюрмі. Тим часом з полону відпускали по 1-2 людині кожен день.

«Ми навіть спускалися та аплодували кожен раз. Така подія!», — гірко іронізує Євген.

Його та інших волонтерів мали відпустити 30 квітня. Але 27 квітня їх викликали в штаб і змусили підписати протокол подовження. Ніхто нічого нікому не пояснював.

Євген встиг прочитати цей так званий протокол. Насправді там не було і слова про подовження утримання, папірець стосувався переарешту. Ніби волонтерів відпустили й потім знову взяли «під варту».

Поступово в колонію почали прибувати військові з меткомбінату Ілліча. В якийсь момент у колонії утримувалося близько 3000 осіб, що значно перевищувало «потужності» колонії. Їжі на всіх не вистачало, людей знову перевели на хліб і воду. 

«Десь на початку травня почали дуже активно “розвантажувати” колонію. Усіх військовополонених вивозили начебто на обмін, але ніхто точно не знає, куди насправді. А для того, щоб звільнити місце у колонії, усім цивільним і колишнім військовим почали надходити сповіщення про “запобіжні заходи”. На людей відкривали справу, їм загрожувало від 5 до 25 років ув’язнення. І це дозволяло перевозити людей з Оленівки у Донецький СІЗО. Рівень маразму зашкалює. Тобто, вони не впорались з потоком людей, і щоб звільнити місце, вішали на людей ні за що терміни ув’язнення», — обурюється Євген.

Папірці з обвинуваченнями, які приносили людям, містили приблизно такий текст: «выполнение незаконных приказов украинской власти связанное с преступной деятельностью на территории “донецкой народной республики”».

Після таких «зачисток» у колонії залишилося близько півтисячі людей. До колонії почали навідуватися якісь високі чини з російськими погонами. Вони оглядали бараки, але розмовляти полоненим з ними було заборонено.

Згодом у колонії познімали усі прапори «днр», усю символіку «республіку», а наглядачів колонії перевдягли у російську військову форму. Приїжджали фсб та фсвк (федеральна служба виконання покарань у рф).

Ще через день у колонію почали прибувати захисники «Азовсталі».

«Тоді все стало на свої місця. Виявилося, що це була умова здачі у полон. Ніби вони здаються не “днрівцям”, а росіянам», — пояснює Євген.

Рецепт здорового глузду

Євгена та інших волонтерів з барака перевели на посилений контроль. Чоловік згадує, як люди божеволіли у цих умовах.

«З нами у бараку був міцний прикордонник, що зійшов з розуму. Ми не зуміли його підтримати. Він замкнувся у собі, почав накручувати себе, ніби йому обов’язково дадуть 25 років ув’язнення. Далі почав поводитися агресивно. І тим, хто перебував з ним у камері, стало страшно за своє життя», — згадує Євген.

Він вважає, що волонтерам вдалося вижити і не збожеволіти лише завдяки тому, що вони одразу розподілили обов’язки і постійно підтримували один одного морально. Євген описує «рецепт здорового глузду» так:

«Ми завжди намагалися відійти від теми ув’язнення і переналаштувати спілкування на інші теми».

Втім, переключитися було не просто, оскільки десь в застінках «днрівці» катували військовополонених. Крики чула вся колонія.

Коли захисники «Азовсталі» тільки приїхали, їх ніхто не чіпав, бо інших військових до того жорстко били.

«Приїжджав “ПАЗік” з двадцятьма відбитими “днрівцями”. Вони були одразу у перчатках, з гумовими кийками. І всіх військових, кого привозили у барак, вони просто били на виході з автобуса і відбирали усі речі», — описує Євген.

«Азовців» розселили у три відремонтовані бараки, усіх інших — у звичайні, де умови були значно гірше. Але все це, на думку волонтера, було зроблене для картинки, щоб Червоний Хрест бачив «хороші умови».

Поступово полонених військових почали вивозити кудись. Спочатку 200 людей забрали, потім 150, потім 144. Вже коли Євген вийшов з полону, дізнався, що останніх 144 осіб обміняли.

«Куди повезли тих 350, ніхто не знає. Інших кожен день викликали на допит. Тих, хто був їм якось цікавий, відправляли на дисциплінарний ізолятор. І там вже жорсткіше допитували і били», — згадує Євген. Він чув це кожного дня.

Іноді били і цивільних. Для покарання достатньо було, наприклад, видати у їдальні трошки більше хліба, ніж мізерна норма колонії.

Завершувалися вже другі 30 днів його «тимчасового утримання». Вже вдруге волонтерів змусили підписати папірці й тим самим подовжити термін ще на місяць.

«Я зрозумів, що ніхто відпускати нас не думає. Почав нервувати і покликав представників “влади”. За це мене побили і відправили і одиночну камеру, де я просидів три доби», — каже Євген.

На ці 30 днів волонтерів знову перевели у камеру №16, де вони утримувались на самому початку. Цей місяць вони провели без прогулянок та інших «радощів» тюрми. Одночасно утримуваних лякали тим, що їм дадуть статус військовополонених і на 10 років відправлять за ґрати за тероризм.

4 липня до камери волонтерів підійшло кілька «офіцерів», назвали 19 прізвищ і наказали цим людям з речами спуститися вниз.

Євген спочатку, вирішив, що їх знову кудись переведуть. На першому поверсі усіх роздягли і обшукали. А потім змусили підписати документ, де було зазначено, що вони не мають претензій до колонії і що їм було повернене все, що відібрали на початку.

Волонтери, що поїхали рятувати маріупольців і були взяті в полон. Зараз усі вони на свободі 

«Видали копію постанови про звільнення. І сказали, що можемо йти куди завгодно. А ми були навіть без паспортів. Ми дісталися Донецька, забрали в “управлінні з організованою злочинністю” свої документи, — розповідає Євген.

На волі Євген дізнався, що його дівчина та інші родичі волонтерів розгорнули масштабну інформаційну кампанію у медіа та соцмережах, а також зверталися до усіх можливих міжнародних організацій і державних органів України.

«Хочу подякувати усім, хто вів цей інформаційний фронт і сприяв нашому визволенню», — зазначає Євген.

Фонд допомоги

Після 100 днів полону він все ж виконав свій план і знову поїхав в Маріуполь, щоб побувати у Кальміуському районі. Мікроавтобус Євгену не повернули. А люди, яких в кінці березня волонтер намагався вивезти з Маріуполя, змогли врятуватися. Про це Євгену розповів хлопець, один з 22 людей, яких він забрав з Маріуполя.

Звільнені з полону волонтери зараз займаються створенням фонду для допомоги українцям, що постраждали від війни. Також волонтери створили телеграм-канал, у якому допомагають з пошуком безвісти зниклих людей. Вони інформують родичів про те, чи бачили вони їхніх рідних в Оленівці, чи ні.

***