Найтяжчий період для Сєвєродонецька: що відбувається в місті просто зараз

Ще 28 травня російські окупанти в особі одного з головних воєнних злочинців рф рамзана кадирова, повідомили про «взяття Сєвєродонецька». При цьому кадиров, дотримуючись притаманної йому абсурдності у своїх висловлюваннях, зазначив, що росіяни «взяли Сєвєродонецьк швидше ніж за три дні», тоді як бої за Сєвєродонецьк тривають ледь не з початку російського вторгнення.  

Насправді ж ці бої тривають і досі. Українські захисники стримують окупантів, хоч ситуація і складна. Нині відомо, що росіяни прорвалися в Сєвєродонецьк та намагаються просунутися вглиб міста. 

Очевидно, що нині головне місто Луганщини переживає найскладніший період у своїй історії. Фіксуємо події, які випало пережити Сєвєродонецьку. 

Операція «евакуація»

Вже кілька тижнів голова Луганської ВЦА Сергій Гайдай повторював як мантру заклик до жителів Луганщини евакуюватися зі своїх населених пунктів. Окупанти в цей час продовжували гатити з усього, що мали під рукою — в тому числі й з забороненої зброї. 

Основна евакуація людей з Сєвєродонецька проходила дорогою Лисичанськ-Бахмут. Ще з минулого тижня окупанти почали активно обстрілювати цю дорогу, в тому числі били по транспорту, який вивозив людей. 

Пенсіонери із Сєвєродонецька Ольга та Степан Овраменки довго не піддавалися на умовляння дітей виїхати із Сєвєродонецька. Кажуть, пересиджували разом із сусідами спочатку у підвалі свого будинку, а зрідка, «коли ставало по-справжньому страшно» ходили до сховища у місцевій школі неподалік. 

«Було таке, що цілий день вибухи чутно лише десь вдалечині, а інколи — цілий день без перестану щось бахкало. Нам там було хоч і страшно, але поруч з людьми почували себе нормально — готували, що могли, та й волонтери привозили їжу. Воду чоловіки ходили набирати зі свердловини», — розказала пані Ольга.

Разом з чоловіком вони вирішили виїхати, коли втратили зв’язок з дітьми, які переїхали раніше до Полтавської області. На питання, чому люди стільки терплять та не виїжджають з-під обстрілів, Ольга відповідає зі сльозами:

«До останнього була надія, що їх (окупантів, — ред.) відіб’ють і в нас буде тиша. Так, все побито, поруйновано, нема води, та нічого майже нема… Але якби тоді все припинилося, то ми жили б там, як і інші люди живуть. Потихеньку відбудовували б». 

На нинішні новини про вуличні бої сєвєродончани реагують не менш емоційно:

«За що нашому місту таке, не зрозуміло…».  

Останнім часом волонтери фізично не могли заїхати в Сєвєродонецьк, а евакуація відбувалася лише броньованим транспортом. Людей підвозили до Бахмута, а вже після цього передавали волонтерам. 

Так, за 27-28 травня волонтери вивезли з Бахмута 122 людини, більшість з яких — лежачі хворі, люди з інвалідністю та люди похилого віку, або як зазначили волонтери — «люди зі своїми долями, діагнозами та історіями».

Також 28 травня вже черкаські волонтери фактично з-під обстрілів евакуювали 12 жителів Привілля.

«Зараз їхній героїчний транспорт ремонтується, але допомогли волонтери з Волині», — прокоментував Гайдай. 

Та 30 травня через тотальні обстріли рашистів голова ВЦА був змушений повідомити:

«Евакуацію офіційно зупинено».  

Під Лисичанськом рашисти обстріляли броньоване авто, яке їхало забирати 10 людей. Осколки пробили броню та поранили в шию французького журналіста, який загинув. Ним був репортер французького телеканалу BFMTV Фредерік Леклерк Імхофф. Ще двоє журналістів отримали поранення. 

Дивом уцілів патрульний поліцейський, якого врятувала каска. 

Нині офіційно евакуація не проводиться, а десятки тисяч людей залишаються на підконтрольній Україні території Луганщини під снарядами росіян.

Тотальне знищення інфраструктури

«Сєвєродонецьк під постійними рашистськими обстрілами». Цей опис від Сергія Гайдая актуальний вже понад місяць — практично від моменту, коли росіяни відвели війська від Києва та зосередили свої сили на Донбасі.

75-річна пані Світлана (ім’я змінено на прохання героїні) разом з сином та невісткою, рятуючись, виїхали в одне з міст, яке росіяни окупували після 24 лютого. Нині родина живе там. «Східному варіанту» жінка хоч і з острахом, але переказала свою історію.

«В середині квітня у нас повилітали вікна. Ми сиділи без води, без газу, а потім і без світла. Більшу частину часу сиділи в підвалі. Не зрозуміло. що буде далі. Їхати кудись в бік Слов’янська нас відмовили сусіди, сказали, що там постійні обстріли. А коли у нас поруч у двір і магазин прилетів снаряд, а осколками добило ті вікна, які ще були цілі, то ми повантажилися з родичами в їх машину і поїхали до наших спільних родичів», — розповіла пані Світлана. 

Деякий час, каже жінка, їй було достатньо бути в місці, де бодай не настільки інтенсивні обстріли. Однак, зараз родина визнає — виїхати на непідконтрольну територію було не найкращим рішенням.

«Жаліємо, звісно, що не поїхали (на підконтрольну Україні територію, - ред.), коли ще можна було. Зараз звідси ніяк не виїдеш», — ділиться жінка. 

27 травня сепаратистські «медіа», захлинаючись, розповідали про оточення та відрізані шляхи відступу із Сєвєродонецька. Звісно ж, це виявилося неправдою. Окупанти намагалися взяти під контроль трасу на Бахмут, але нашим військовим тоді вдалося повернути окупантів на їх позиції. Частина орків прорвалася на територію готелю «Мир».

Наступного дня зазнав значних пошкоджень черговий міст між Сєвєродонецьком та Лисичанськом, але сполучення між цими містами збереглося. 

«У росіян значні втрати та вони вимушені були відступити в районі Сєвєродонецька, Тошківки та Осколонівки. Втім, не полишають спроб вийти в тил наших військ та порушити логістичне забезпечення Луганщини», — писав тоді Гайдай. 

28 травня почалися вуличні бої. Росіяни активно почали бити важкою зброєю — нанесли щонайменше три потужних удари, чим пошкодили 14 багатоповерхівок у Сєвєродонецьку. 

Зазначимо, що щодня місцева влада повідомляла про десятки зруйнованих будинків та інших обєктів інфраструктури, а найтрагічніше — про людські жертви серед цивільних громадян. Всього їх за час повномасштабного вторгнення на Луганщині понад 330. 

На трасі Лисичанськ-Бахмут з кожним днем збільшується кількість розбитих автомобілів. 

Ближче до вечора 28 травня ситуація погіршилася. За готель «Мир» зав'язалися важкі бої, росіяни мали численні втрати, але продовжували контролювати приміщення. Гуманітарний штаб у місті припинив роботу, а доставка їжі та води стала дуже небезпечною. 

Смертельний день народження

29 травня Сєвєродонецьк відзначив свою 88-му річницю з дня заснування міста. З Днем народження орки «привітали» місцевих жителів потужними обстрілами, які зруйнували мінімум 12 будинків та забрали життя щонайменше двох людей. Хоча  точну кількість загиблих встановити в умовах постійних обстрілів важко…

29 травня гуманітарні вантажі пішли завдяки нашим військовим, які змогли на деякий час відтіснити величезну кількість живої сили та техніки на більш далеку від траси відстань. 

Але на околицях Сєвєродонецька продовжувалися важкі бої. Росіяни били по місту авіацією та не припиняли гатити з важкого озброєння. 

«Російськими снарядами вбито двох сєвєродончан, ще п’ятеро поранені. Більшість із них – жителі одного кварталу у старому районі міста. Вони готували їжу у дворі, коли раптом розпочався обстріл. Важких травм зазнали двоє мешканців Сиротиного.  Всі поранені отримали домедичну допомогу і вже перебувають в лікарнях Донеччини», — написав Сергій Гайдай. 

Орки пишаються… воєнними злочинами

На пропагандистських телеграм-каналах рашисти поширили відео з українськими військовими, яких, нібито, вони взяли в полон. Один із затриманих має на обличчі сліди жорстокого побиття — кілька великих гематом. 

На відео командир «кадирівців» Апти Алаудінов хоч і завуальовано, але не приховує, що саме окупанти познущалися з українських військових. 

Зазначимо, що жорстоке ставлення до військовополонених є воєнним злочином та заборонено Женевською конвенцією. 

Колишня омбудсман Людмила Денісова підтвердила, що росіяни практикують жорстокості відносно українських військових та звернулася до комісії ООН з проханням розслідувати злочини рашистів.  

«Під час моніторингового візиту до закладу охорони здоров’я, де перебувають звільнені з полону українські військові, вони повідомили про факти катування та жорстокого поводження окупантів», — заявила Денісова.

Радіти росіянам зарано

Віддавати Сєвєродонецьк російським окупантам ніхто не збирається. Попри радісні верески, які доносяться з країни орків, по факту росіяни у Сєвєродонецьку контролювали лише невелику смугу довжиною близько ста матерів. 

«Ситуація досить складна, але контрольована нашими ЗСУ. Так, у місто був здійснений прорив. Декілька крайніх кварталів були захоплені російськими військами. Але зараз ідуть вуличні бої. Сподіваюсь, ситуація буде вирівняна, і ми впевнені, що місто залишиться під контролем ЗСУ», – зазначив зранку 30-го травня голова Сєвєродонецької ВЦА Олександр Стрюк.

Сьогодні, 31 травня Стрюк зазначив, що українські воїни стоять попри те, що росіяни тиснуть великими силами.

«Нажаль, лінія фронту розділила місто навпіл. Але місто ще обороняється, місто українське. Наші вояки тримають лінію оборони та сподіваємось, найближчим часом виб’ють звідти орків», — сказав Стрюк. 

За його словами, цивільним краще залишатися у сховищах і не підставлятися під обстріли. За минулу добу, зазначив Стрюк, поранених було близько десяти, однак ця цифра приблизна. 

Судячи з риторики голів ВЦА, вони не виключають, що ЗСУ можуть відступити з певних позицій, але наголошують: це не означатиме, що місто віддадуть окупантам, це може бути потрібним для збереження сил та засобів для контрнаступу.