"Потрібно бути готовим". Що маріупольці говорять про російську загрозу

Здається, весь світ зараз говорить тільки про Україну, називаючи дати можливого вторгнення Російської Федерації й гадаючи, звідки буде наступ. Але у Маріуполі впевнені, що безглуздо вичислювати дату вторгнення, яке сталося 8 років тому.

І справді, Маріуполю не звикати — місто знаходиться лише за 20 кілометрів від контактної лінії. Тому готовність до ескалації у багатьох тут — за замовчуванням. 

Як маріупольці реагуватимуть на ескалацію конфлікту, дізнався «Східний Варіант».

«Важливо користуватися навичками медіаграмотності»

Віра Процьких, фрілансерка, 26 років:

Новин дуже багато. І вони різні, інформація часто оновлюється. Мені здається, що зараз як ніколи важливо користуватися навичками медіаграмотності та аналізувати інформацію з різних джерел. Хоча це не завжди виходить. Я намагаюся не панікувати та вірити в українську армію та дипломатів. Хоча сам факт того, що війна може стати ще ближчою, посилює страх втратити близьких і повертає повне відчуття безпорадності. 

Я не думаю, що буде повномасштабна ескалація із вторгненням як глибше у Донецьку та Луганську область, так і на Київ чи Харків. Я вірю, що такі плани були і їх розробляли, але не виконуватимуть. Також я не виключаю, що Росія продовжуватиме руками «Л/ДНР» вбивати українських військових та обстрілювати підконтрольну українській владі територію, і таким чином загрожуватиме і тиснутиме на Україну, продовжуючи дипломатичні переговори у різних форматах. Тобто так само, як вони роблять зараз.

«Потрібно бути готовим»

Андрій, художник, музикант, 60 років:

«Переговори ведуться зверху, жодні мітинги не допоможуть»

Валентина Лукіянова, 43 роки, домогосподарка:

Я не думаю, що Росія взагалі нападе. Їм це невигідно, і нам невигідно. Я не підтримую Росію, але вважаю, що ми, як у якомусь сенсі братні народи, не повинні сваритися. Те, що вирішують між собою політики, не має стосуватися людей.

Ми спілкуємося з ріднею у Росії, політику принципово не обговорюємо. У них є своя позиція щодо цього, у нас своя. Може, вони в чомусь не збігаються. Але сперечатися з ними це створювати черговий головний біль собі.

Хіба ми, звичайні маріупольці, українці, росіяни можемо на щось вплинути? Ні, звичайно. Переговори ведуться зверху, і жодні мітинги не допоможуть і нічого не доведуть.

«Потрібно орієнтуватися по ситуації»

Катерина Аникєєнко, журналістка, 22 роки:

Як я почуваюся? Іноді буває невелика тривожність. Але це, в принципі, періодично буває за всі 8 років. Намагаюся абстрагуватися, але заважають люди, які панікують і пишуть мені: «А ти ж знаєш, що 16-го нападатимуть, буде війна з 16-го». У відповідь я говорю, що вже напали й війна триває вже вісім років.

В случае обострения ситуация я, честного говоря, пока не знаю, что буду делать. Буду ориентироваться по сУ разі загострення ситуації я, чесно кажучи, поки не знаю, що робитиму. Орієнтуватимуся по ситуації. 

«Українці показали, що захищатимуть себе»

Данило, фрілансер, 27 років:

Ще місяць тому я б відповів, що тривожні. Тоді було багато підтверджень прибуття російських військ з усіх боків українського кордону. І загальний настрій світових ЗМІ був досить похмурим.

Сьогодні ж думки оптимістичніші. Останнім часом українці показали, що захищатимуть себе. Армія зміцнилася з 2014 року, як і українські ЗМІ, які протидіють пропаганді. Ми багато чого навчилися за ці 8 років. 

Соцмережі наповнені словами підтримки, іронічними жартами та загальним духом згуртування над загрозою. І це все разом із величезною підтримкою, яку нам надали інші країни. Я бачив дуже багато повідомлень англійською мовою, що підтримують Україну, від громадян різних країн. Усе це дуже заспокоїло мене. 

Мені здається, описана мною реакція світу зменшила шанси нападу. Нещодавня зустріч Путіна, Шойгу та Лаврова, на якій оголосили про «швидке закінчення навчань» та «у дипломатичного спілкування з НАТО є шанс» — це все виглядає для мене як спроба відступити від планів, зберігши обличчя для внутрішнього глядача. 

Це не скасовує ймовірності нападу повністю, але щось явно змінилося. Ефект раптовості був явно зруйнований завдяки висвітленню того, що відбувається, а передбачуваний збиток у вигляді втрат і санкцій став для РФ вищим.

Я думаю, що треба залишатися готовим до нападу завжди, але зараз він явно відкладений. Потрібно продовжувати так само зміцнювати оборону і згуртованість, щоб напад був таким же малоймовірним і якщо або коли РФ привезуть під кордони й 200, і 300 тисяч військ. 

Я жив у Донецьку у 2014-2016 роках. Я чув багато пострілів і вибухів кожен день, це вплинуло на моє здоров'я. Тому я не можу допомогти обороні безпосередньо, тим більше, що я не придатний до військової служби. Я спробував би покинути Маріуполь. Але я спробував би підтримати оборону фінансово.

«Побег из города — именно«Втеча з міста — саме цих дій від нас чекають»

Галина, працює в освітній сфері, 57 років

Я вважаю, що жодних бойових дій — бомбардувань, руху танкових колон — нічого цього не буде. Нас намагаються економічно, психологічно, дипломатично, тобто всіма можливими засобами примусити до того, щоб ми капітулювали, щоб ми панікували, щоб ми між собою не розуміли одне одного. Ось це створює можливості для Росії отримати Україну у сферу свого впливу.

Їм не потрібна розбомблена Україна, їм потрібен весь її промисловий потенціал, корисні копалини та люди, які добровільно чекають на Росію тут. Для цього їм потрібно створити умову. І моя думка, що і європейці, і американці не проти віддати Україну до зони впливу Росії. Тому що вони зараз зайняті вирішенням своїх нагальних питань.

Якщо все-таки на території Маріуполя будуть якісь провокації, якісь локальні зіткнення, щоби посилити тиск на Київ, я однозначно вважаю, що нам не можна тікати зі своїх будинків та квартир. Тому що це саме ті дії, яких від нас чекають. Воювати в місті, в якому є жителі, та наражати їх на небезпеку — значить порушувати всі міжнародні конвенції. Світ тоді не може не реагувати. А якщо одна частина жителів біжить, а друга сидить по підвалах і чекає, коли «пани» між собою розберуться, «хто буде головний, тому й присягнемо» — це дуже зручна позиція.

«Я нікуди втікати не збираюся»

Дмитро Бєліков, працює у культурній сфері, 58 років

Почуваюся не дуже комфортно. Мене нервують ці новини, але, як то кажуть, на все воля Божа…

«Буду зберігати спокій і продовжуватиму жити»

Олексій Чугуєв, музикант, 37 років:

Оскільки телевізора вдома немає, всі новини приходять з Інтернету або від друзів, і якість цих новин дуже різна. Внаслідок цього почав дуже злитися і «накручувати» себе, благо що швидко відпустило.

Хочеш миру готуйся до війни. Якщо чесно, то питання про те, як вирішиться сьогоднішня ситуація, дуже не однозначне. Мені хотілося б дипломатичних переговорів, після яких Росія дала б нам спокій, а наші хлопці та дівчата повернулися б додому. Але це ідеалізовані фантазії, яким зараз не судилося статися. Тому зберігатиму спокій і продовжуватиму жити.

Я однозначно ігнорував би евакуацію, якщо така була б. Я не професійний воїн, стратегічних та бойових навичок у мене немає, але я б допомагав, чим міг.

***

Підсумовуючи, можна сказати, що маріупольці здебільшого не готуються залишати своє місто. Щобільше, більша частина готова тримати оборону та захищати кожен сантиметр нашої землі чи допомагати силам української оборони.

Фото на обкладинці: m.EHUB