Керівництво ЗСУ заявило, що Україна готова до ескалації (відео)

«Україна готова до ескалації» - заявив в інтерв'ю генерал-лейтенант Збройних сил України Олександра Павлюка Командувача Об'єднаних сил.

Про це Східний варіант повідомляє з посиланням на штаб ООС

• Він був командиром українських миротворчих військ у Косові (2006-2007). Саме там майбутній командувач ОС отримав перший досвід співпраці з підрозділами НАТО та помітив відчутну різницю у ставленні до особового складу.
• Учасник російсько-української війни. З 2017 по 2020 р. командував військами оперативного командування “Захід”. З 2020 року — командувач підготовки Командування Сухопутних військ ЗС України. 
• 28 липня 2021 року призначений командувачем Об’єднаних сил.

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з представниками нової генерації українських військових, які вперше приймали присягу вже новітній Державі.  

Про російське озброєння у війні, протистояння гібридній агресії, допомогу Заходу, застосування “Байрактарів” та зміни в українському війську для членства в НАТО читайте в ексклюзивному інтерв’ю Командувача Об’єднаних сил – генерал-лейтенанта ЗСУ Олександра Павлюка з американським журналістом Ноланом Пітерсоном в рамках “Місії Схід” Українського центру безпеки та співпраці.  

— Які основні загрози зараз стоять перед українськими військовими?

—На даний момент Україна дотримується перемир’я, я не рахую представників ОРДЛО за самостійну одиницю, яка має свою думку. Це звичайні маріонетки, які просто виконують забаганки Кремля. 

Продовжуються провокації, провокації, які діють по вказівці російських кураторів для того, щоб максимально нанести ураження нашому особовому складу, для того щоб підірвати моральний дух, підірвати дух суспільства. Це все одна ціль – максимально знизити потенціал України і змусити сісти за стіл переговорів на умовах Росії. Крім цього, створюються такі провокації, щоб українську армію звинуватити в тому, що це вона розпочинає стрільбу, що це вона провокації починає. Але в нас професійні військові, ми гідно відповідаємо, гідно тримаємо свої позиції та виконуємо всі домовленості. На жаль, та сторона нічим себе не зобов’язує. Так продовжується вже восьмий рік. Але ми вистоїмо скільки це буде потрібно. 

— Чи очікуєте ви можливої ескалації конфлікту та чи готові ви як Командувач до такого розвитку подій?

—Так, ми це чудово розуміємо, чудово бачимо. Наприклад, брати ситуацію 8 вересня, коли росіяни були близько до кордону, зібрали людей для святкування заходів своїх, відповідних річниць. В цей час почали обстрілювати спочатку свої позиції, а потім позиції наших військ, поставивши гармати за людьми і чекаючи нашу відповідь. Самі розумієте для чого це було створено, для того, щоб потім показавши цю картинку з іншого боку, спровокувати відповідний конфлікт. Дякуючи професійним діям наших військових, які відслідковують ситуацію, розуміють, і не піддались на цю провокацію. Ми чудово розуміємо те, хто є перед нами. Чудово розуміємо те, як Росія веде війну. Ми  готові до ескалації, готові до нового витка бойових дій. Крім стабілізаційної операції, в нас готова оборонна операція, по можливості проведемо і контр-наступальну операцію. Війська до цього готові. 

— Чи використовуються зараз для ведення бойових дій “Байрактари”?

—“Байрактари“ працюють згідно рішення Головнокомандувача по тим напрямкам, які він визначив. Все решта – це військова таємниця. 

— Що допомагає українському війську так швидко адаптуватися до новітньої війни, яку веде Росія?

—Вся історія України – це війна. Це напевно вже треба знищити націю, щоб викорінити наш вільний дух. Незважаючи на всі спроби, це і Голодомор, ви знаєте, коли мільйони були голодом заморені, і це не змогло знищити українських патріотів, захисників.

Українська армія була знищена. Ніхто не думав, що вона вистоїть, а вже йде восьмий рік. Восьмий рік, і ми можемо поєднувати те все старе, що було, з тим новим, яке ми зараз отримуємо, яке на озброєнні. Ми не відмовляємось від того, що ефективно працює. Чому відмовлятися від провідного зв’язку, який неможливо ні заглушити, ні подавити, ні прослухати, це повинно залишитися. Ми беремо те, що ефективно працює, додаємо те, що є перспективним і поєднуємо. Це все в нашій роботі і тому нам вдається успішно виконувати задачу. Ми не маємо достатньо, на жаль, нових засобів зв’язку. Ми не маємо достатньо засобів для боротьби з безпілотниками, але ми знаходимо способи, як вийти з будь-якої ситуації. 

— Назвіть зразки озброєння, які застосовуються у війні проти України, що доводить присутність російських окупаційних військ

—Беремо те, що ми фіксуємо – це новітній безпілотник російського виробництва “Орлан”, який постійно застосовується на нашій території, який постійно порушує всі домовленості, пересікає кордони, проводить розвідку і корегує вогонь артилерії противника, які також проводять російські найманці, не місцеві. Приїжджають спеціально навчені люди, як на заробітки, і працюють по нашим військам. Є багато доказової бази, я не буду зупинятися. Я наприклад назвав вам один, який чітко видно, який кожен день перехоплюємо. І вони не можуть просто бути на виробництві цих “недореспублік”.

— Яких правил дотримуються українські військові, коли вони перебувають на передовій?

—В кожного нашого підрозділу є право застосовувати зброю самостійно по рішенню командира на місці, коли це загрожує людським життям, чи втраті, відповідно положення. Основа – це людське життя. Чому відповіді менше, бо дуже багато йде пострілів просто в нікуди. Тобто стріляють аби стріляти.

На таку ситуацію ми не реагуємо і до цього вже спокійно відносяться. Командири на місцях холодно оцінюють ситуацію і якщо є загроза, вони відповідають щоб ту загрозу знівелювати. Немає загрози – немає доцільності витрачати боєприпаси. Також багато ситуацій, коли ворог спеціально провокуючим вогнем, хоче заставити нас стріляти у відповідь щоб підствити наших військових під вогонь своїх снайперів. Це також аналізують командири, розуміють де який вогонь, чи він загрозливий, чи не загрозливий і яка на цей вогонь повинна бути реакція. Це повністю професійність наших військових, які вже спокійно, холоднокровно реагують на кожен обстріл, ніколи не піддаються паніці і відповідають реально коли це потрібно. 

— Яким чином вдається підтримувати бойовий дух військових та мотивувати їх продовжувати свою службу?

—Я скажу, що залишається той кістяк, який дійсно налаштований патріотично, вести бойові дії до кінця, до повного звільнення нашої країни. Дуже багато таких людей, які залишилися самі в армії спочатку, деякі вертаються. В першу чергу – це патріотизм. Друге – це довіра до командирів, віра в перемогу, віра в майбутнє. Ці поняття вони дуже важливі. Їх не заміниш ні грошима, ні якимись матеріальними послугами, нічим. Поки буде людина вірити в перемогу – ми будемо непереможні. 

— Як військові допомагають один одному, перебуваючи на передовій? 

—Так, насамперед – це офіцери, сержанти, багато є військовослужбовців, які є вже не першу ротацію, з перших днів. Своїм прикладом вони звичайно показують як потрібно діяти, а молодий особовий склад звичайно вчиться в них. Ми не допускаємо таке, щоб на позиції, наприклад, були тільки одні молоді. Звичайно біля кожного молодого є досвідчений військовий, який підкаже, інколи заспокоїть, інколи навчить. Це, в першу чергу, для того, щоб подивитися наскільки готові психологічно до ведення війни. Не всі можуть витримати і обстріл, і бойові дії. І дуже важливо в цей час, коли біля людини дійсно досвідчений, психологічно підготовлений солдат. Один-два-три обстріли і вже молодий стає також досвідченим, і спокійно далі виконує задачі. 

— Чи є зараз волонтерський рух та яка його роль? 

—Волонтерський рух рухається далі. Так, можливо він в меншому об’ємі, але це ж не тільки підтримка матеріальна, це підтримка моральна особового складу. Ми відчуваємо чудово підтримку більшості українського народу, суспільства, і тому це дуже важливо для впевненості в наших діях.

Так, у 14-ому вимушений був рух волонтерський бути, тому що реально тоді Збройні сили знищувалися. Особливо останні два роки – все було під керівництвом російських міністрів, російських людей на посадах Міністра оборони, коли за два роки знищили такими темпами, що ще рік, і Збройні сили не могли б уже зовсім відстояти інтереси України. 

Але цей порив, який був у 2014-му році – це дійсно показує дух суспільства і віру в Україну. Тоді таким загальним поривом було піднято і Збройні сили, і добровольчі підрозділи, і вони зробили свою справу. Так, зараз це в принципі як таке втратило сенс, тому що Збройні сили самодостатні, забезпечені і формою одягу, і технікою, і продовольством, таких питань не виникає. Так, бувають дрібниці, тому що не так то легко реагувати на всі ситуації, які виникають на фронті. Проте, залишилися люди, які завжди підтримають свої підрозділи, з якими вони з 2014-го року йдуть разом. 

— Чи пройшла українська армія процес декомунізації і чи стала вона ближча до західних стандартів?

—Це в першу чергу відношення до людей, збереження людей. Тому що по радянським стандартам, в першу чергу, це було виконання завдання і ніхто не розмінювався на кількість втрат. Зовсім по-іншому до цього ставляться в країнах партнерів. І ми в першу чергу взяли це бачення, що людське життя – це основа.

Також  дуже багато уже молоді, яка пройшла підготовку по цим стандартам. Та і не тільки підготовку. Саме бачення ситуації, саме виконання задач приводить до того, що ми переходимо на ці стандарти. І скажу, що Збройні сили, як ніяка інша структура в Україні, вже готова до співпраці і реально здатна виконувати задачі зі своїми партнерами. 

—  Наскільки змінився професіоналізм української армії з початком війни? 

—Армія, яка воює і армія, яка знаходиться на навчанні в пункті постійної дислокації – це дві різні речі. Ми це також зрозуміли у 2014 році, коли вступили у війну. Армія змогла вирости, відновитися, і вже на протязі 8-го року, ми достойно відбиваємо всі спроби агресора нав’язати нам свої вимоги, своє бачення. Але це все дякуючи, в першу чергу, нашим командирам. Ви вже бачили вчора молоду зміну, яка росте. Це люди, які поступали вже після 14-го року, вони розуміли, що вони підуть на війну. Це вже був поклик душі, поклик серця. Це велике майбутнє Збройних сил, те, що вони знають, що таке війна, знають як воювати, мають довіру серед особового складу, мають довіру один до одного. Така територія і такий об’єм не дозволяють контролювати ворога, і тільки довіра командира до підлеглих дає можливість успішно виконувати задачу. Так що нашими офіцерами і командирами ми можемо тільки пишатися.

— Що в українському війську зазнало найбільшого покращення та що зараз є найбільшою проблемою? 

—Повністю змінилося речове забезпечення. Ви бачите, що Збройні сили одягнуті в нову форму, яка нічим не відрізняється від НАТОвських стандартів. Ми великий крок зробили у безпілотній авіації, великий крок зробили в інших технологічних питаннях: є чим гордитися, а є над чим працювати. На жаль, для нас дуже повільно йдуть темпи заміни старої техніки на більш сучасні зразки – ми воюємо ще на радянській в основному техніці. Це залежить, знову ж таки, від економіки країни, тому що підтримувати Збройні сили, що воюють, постійно проводити ремонти, відновлення техніки, що знаходиться на бойових діях – це потребує колосальних грошей. Тому, нам би хотілося, щоб нас переозброїли і була більш новітня зброя, але все спирається в економіку, все впирається в гроші. Я і так рахую, що 8 років Україна самостійно веде бойові дії, дякуючи підтримці, але основні витрати лягають на бюджет України, на бюджет українців.

— Чи маю чому українські військові навчити партнерів?

—Ми по можливості передаємо увесь досвід свій, який ми набули, і тільки об`єднавши увесь цей досвід збройні сили можуть бути більш потужними, як Сполучених Штатів, так і наші. 

— Які основі зміни мають відбутися у війську, щоб Україна могла стати членом НАТО? 

— Тільки бажання НАТО прийняти Україну. В загальному, скільки я вивчаю досвід інших країн, які вже є ченами НАТО, ми нічим не поступаємося, а в багатьох питаннях – на голову вищі. Наші штаби вже можуть працювати в одному напрямку, в нас створені структури, які по вертикалі відповідають НАТОвським структурам. Нічого я не бачу загрозливого, щоб прийняти Україну у будь-який момент. Політичне питання, небажання – можливо, але так, в загальному, Збройні сили вже до цього готові.

Друга частина інтервю: 

— Українська армія вже спроможна воювати самостійно чи все ще необхідне постачання допомоги, зокрема зі США?

—Ми вдячні за допомогу, яку надає нам, в першу чергу, Уряд Сполучених Штатів, тому що дуже велика потреба була у нас на початку війни в станціях артилеристської розвідки, засобах зв’язку, станціях контрснайперскої боротьби, засобах нічного спостереження, безпілотних літальних апаратах. Це дало дуже потужний вплив на нашу здатність оборонятися зі збереженням людей. 

Було би дуже доцільно, якби ця допомога була б постійно і нарощувалась, тому що Україна зараз на форпості боротьби. Якщо ми вистоїмо, то далі є шанс і для вільного світу. Якщо ми програємо, на цьому Росія не закінчить: вся суть Росії це – війна, це захоплення інших територій, і на цьому вони живуть, як ті вампіри.

— Російська пропаганда любить називати війну в Україні громадянською, яка ваша відповідь на такий закид? 

—7 років тримати армію, яка по потенціалу рівняється армії багатьох європейських країн, вести бойові дії – а це мільярди, не маючи своєї економіки, хто може в здравому умі уявити це? Враховуючи, що є захоплені зразки озброєння, боєприпасів, що вироблялися тільки в Росії. Всі чудово розуміють усе, вже ніхто не приховує, хто розпочав цю війну: Гіркін, який був і є офіцером ЗС РФ, та і решта. 

— Що ви робите для протистояння саме у гібридній війні Росії проти України?

—Насамперед, війна дійсно гібридна, вона йде по всім напрямкам, особливо інформаційна війна. Можна зайти на територію противника, але не мати там підтримки населення і війна буде програна. Можна тримати кордон, але люди, які знаходяться позаду тебе, будуть піддані інформаційній протидії противника, і вони не будуть підтримувати, будуть стріляти в спину і також здавати позиції наших військ, і також війна буде програна. Тому це комплекс заходів, на які ми звертаємо увагу: від війни безпосередньої, до національно-патріотичного виховання, ми працюємо по школам, працюємо серед особового складу, серед людей, для того, щоб пропагувати наші ідеї нівелювати всю пропаганду російського світу. Тому ми працюємо і на війну, і на пропаганду, і на патріотичне виховання – по всім напрямкам. 

Чому закриті КПВВ? Тому що з тієї сторони бояться, що сюди на території приїдуть, побачать реальний стан, реальні міста, що розвиваються, благополуччя людей. Якби не було важко в Україні, але порівнюючи навіть з 14-15 роками, і порівнюючи 21 рік – це дуже велика різниця. І вона в добробуті людей, в стані доріг.

5 КПВВ готові, але працює тільки “Станиця Луганська”, і то під питанням, хочуть його закривати, посилаючись на карантинні заходи. Ми розуміємо, вони бояться, що люди, побачивши реальну картину, внесуть цю смуту в їхні ряди. Наскільки ми знаємо, дуже багато людей з тієї сторони, які бояться, але вони вже хочуть повернення України.

— Чи потрібна підтримка місцевого населення для перемоги у війні?

—Так, 100%, бо нога солдата може ступити на будь-яку територію, але якщо не буде підтримки місцевого населення – втриматися там буде важко. Тому і ми працюємо в цьому напрямку, щоб населення все-таки підтримало і розуміло реальну ситуацію. Працює інформаційна пропаганда Росії настільки потужно, що це дуже важко зробити і тут потрібна допомога не тільки всього суспільства, а й інших країн. Бо наскільки я знаю, ця пропаганда не тільки в Україні, а й по всьому світу.     

— Чи не здається вам, що Росія “вистрілила собі в ногу”, розпочавши війну проти України? 

—Коли ми зіткнулися безпосередньо з російськими військами, то це дійсно був як каталізатор оцього підйому все-таки українського патріотизму, духу. Ми зрозуміли, що ми – країна. Незалежна, вільна країна, яку хочуть просто знищити. Хочуть знову опустити в “совок”. Хочуть зробити союзною республікою, без права голосу, без вільного майбутнього, без права жити в європейській сім’ї. 

Тому Росія зробила в цьому великий крок для того, щоб об’єднати Україну. Сама цього напевно не розуміючи і не думаючи, що це так буде. Планувалося, настільки я знаю, від’єднати сім областей України. Ці задачі стояли перед російськими кураторами, але все таки чудом, великим чудом та з Божою допомогою, і дякуючи українському народу, патріотично налаштованому українському народу, ми вистояли. І зараз це вже зовсім не Україна чотирнадцятого року. Це дійсно вільна країна, яка має свою ідею, своє майбутнє, свій дух Нації. І чим далі ми віддаляємося, ця прірва росте між Україною і Росією. 

Незважаючи на ті всі мільярдні вкиди в проросійських політичних діячів, які ще до сих пір функціонують в Україні, ту пропаганду, що ллється з телевізора, все рівно дух Нації – він незламний. Особливо це дуже чітко видно по нашій молоді – це вже зовсім інше бачення. Більша частина молоді бачить себе як європейці. В них свідомість жити в вільній країні, в світлій країні, нормально заробляти, почувати себе вільним, подорожувати по всьому світі. А не сидіти в чотирьох стінах в Росії, пишатися «рускім духом».      

— Як ви визначаєте перемогу?

—Як я визначаю перемогу? Коли ми поставимо наші прапори на кордоні, нашому кордоні – це буде перемога. Коли люди, в першу чергу, які зараз підтримують і бачать Росію тут – зрозуміють, що вони помилилися, і все-таки Україна – це є те світле майбутнє, до якого їм треба прагнути – це перемога. Діти на окупованих територіях, які будуть кричати “Слава Україні” – це перемога. Військова перемога – це складова, складова всього комплексу, який є, але щоб поставити прапор на кордоні нашої держави, відновити кордон – нам потрібно всі ці складові поєднати. 

— Як ви особисто оцінюєте напад Росії на Україну? 

—Тоді дійсно був такий переломний момент, і можливо ми дякуємо Богу, що він настав в тому, що ми зрозуміли, хто є ворог, а хто є друг. Хто протягнув руку і плече допомоги, коли нам дійсно було важко, а хто намагався добити Україну, яка задихалася. Повірте, Україна, коли відродиться, вона нічого не забуде. 

Інтерв’ю проведене в рамках візиту @USCC| Український центр безпеки та співпраці в зону бойових дій американським військовим журналістом Nolan Peterson