Реінтеграція через культуру: який контент про схід України потрібен людям

Експерти школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії провели дослідження, в якому з'ясовували, чи потрібні українцям продукти зі сфери культури, які розповідають про події російської агресії в Україні. Мова йде про фільми, телепередачі, мистецтво, культурно-просвітницькі заходи та інше.

«Східний варіант» поцікавився результатами дослідження, а також розпитав про культурні запити у пари вимушених переселенців, які нині мешкають в підконтрольному Україні Сватовому.  

Реінтеграція мовою культури: хто що дивиться про схід

Аналітики проводили опитування людей по всій Україні. За словами наукової директорки політичної школи аналітики Анни Осипчук, всього опитали близько 2 тисяч людей, а Луганська, Донецька та Херсонська області були цільовими.  

Як зазначила Анна Осипчук, Держкіно підтримує приблизно 50 проєктів на рік, велика частина з яких стосується подій російської агресії, зокрема подій на Сході та в Криму. Людей спитали, чи чули вони бодай про один серіал чи фільм, зроблений за підтримки Держкіно. Приблизно половина людей сказали, що не чули про такі фільми.

Зазначимо, що фільм «Кіборги» розповідає про українських військових — захисників донецького аеропорту. А серіал «Мама», що виходить на телеканалі «СТБ», розповідає про жінку з Житомира, син якої пішов добровольцем та потрапив у полон.

За словами Анни Осипчук, тут не було регіональних розбіжностей. Фактично в усіх регіонах однаковий відсоток людей говорили, що знають про українські фільми, які розкривають тему російської агресії.

При цьому аналітики побачили вплив рівня освіти та рівня достатку на обізнаність в українських фільмах.  

«Чим вище люди оцінювали свій рівень освіти та рівень достатку, тим більше вони чули про українські фільми, вони частіше їх називали. Так само виявився вплив мови. Наприклад, серед тих, хто мову свого спілкування визначив як російську, приблизно на 10% більше сказали, що вони не чули про такі фільми», — сказала Анна Осипчук.

Під час дослідження людям також на вибір запропонували обрати, що б вони хотіли подивитися: історичний фільм, комедію чи мелодраму.  

«Чим нижчий рівень освіти та достатку, тим більше обирали комедію. Чим вищий рівень освіти або достатку, тим більше обирали історичні фільми. Приблизно в три рази більше жінок назвали мелодраму ніж чоловіків», — йдеться в дослідженні. 

Про кого і для кого робити культурні продукти

Люди зі сходу найменше підтримали ідею того, що до шкільної програми потрібно включити книжки та фільми, присвячені подіям в Україні від 2014 року, зокрема війні, окупації Донбасу та Криму. Також низький рівень підтримки такої ініціативи на півдні.

А ось коли питання постало, про кого знімати фільми та інші культурні продукти, то вимушені переселенці отримали найменше підтримки. Окупація Криму — трішки більшу, а проєкти безпосередньо про війну на Донбасі хочуть бачити майже 50% опитаних людей.  

Зрештою, опитаним людям поставили конкретне питання: чи цікаві їм  фільми, серіали, книжки про життя окремих людей в контексті подій на Донбасі та в Криму від 2014 року. Понад 60% відповіли ствердно. 

«Тут цікавий вплив регіонального і мовного розподілу. Ті люди, які сказали, що вони російськомовні — єдина категорія, в якій переважають відповіді, що їм це не цікаво.  Якщо дивитися за регіональним розподілом, то люди на півдні та на сході трішки менше зацікавлені. Доречі, найменше зацікавлені у нас в Києві, як не дивно. З іншого боку, все одно переважає кількість тих, хто зацікавлені», — резюмувала Анна Осипчук. 

Вона також відзначила, що ситуація з наймолодшою віковою категорією,  16—24 роки, досить складна в усіх регіонах. Люди цього віку, згідно з опитуванням, менш за всіх обізнані, гірше знають про українські культурні проєкти, але частіше ходять в кіно.

Кодування українських каналів для декого стало проблемою

Після того, як найбільші медіагрупи України закодували свої телеканали для супутника, більшість людей скористалася альтернативними джерелами, наприклад цифровим телебаченням Т2. Це й відобразилося на результатах опитування. 36% людей сказали, що для них кодування українських каналів не стало проблемою, ще 45% зазначили, що взагалі цього не помітили, однак 16% назвали це проблемою.

Ще раніше експерти називали головним ризиком такого кодування те, що люди підуть споживати контент з російських телеканалів. Особливо це стосується людей зі сходу. 

«Один чоловік із Луганської області розповів, що в них було українське супутникове телебачення, за яке вони не платили, і потім ці канали закодували. Він сказав, цитую: «Тепер українське телебачення це для багатих». Виходить так, що якщо у людей є можливість дивитись російське телебачення на цьому супутнику і немає можливості робити це з українським телебаченням, то питання комерційної складової переважає», — зазначив аналітик Школи політичної аналітики Антон Суслов. 

«Не потрібно жити стереотипами»

Пара пенсіонерів Микола та Євгенія зі Сватового говорять, що регулярно споживають український патріотичний контент. А говорити про те, що люди зі сходу дивляться виключно російські фільми та передачі, неправильно. 

Микола та Євгенія більшу частину свого життя прожили в Антрациті. Потім переїхали до дітей у Луганськ. А після початку російської агресії всією великою родиною виїхали на підконтрольну Україні території. Діти переїхали до Києва, а батьки залишились на Луганщині.  

«У нас вся сім’я така, що не сприймає російські фільми та все, що показується по російському телебаченню. Ми дивимось українське, читаємо українські книжки. Чоловік любить Василя Шкляра. Навіть ще з Луганська перевіз кілька книжок. Я віддаю перевагу класиці, але й новинки деякі можу купити», — розповіла «Східному варіанту» пані Євгенія. 

Вона зазначила, що частіше з чоловіком читають, аніж дивляться телебачення. Про найгучніші українські фільми пара також знає.

«Раніше, можливо, було складно дивитись щось про війну. Але зараз уже є цікавість і намагаємось дивитись те, що виходить. Бачили «Кіборгів» і «Дике поле» про Луганщину. Якби десь поблизу був кінотеатр, то однозначно ходили б на українське. А так чекаємо, поки діти приїдуть та скачають кілька фільмів», — розповіла Євгенія. 

Вона підсумувала, що на Луганщині та Донеччині, на її думку, людям також потрібні українські фільми та книжки. І навіть ті, хто поки заперечує, що їм це цікаво, поступово можуть змінити свою позицію, переконана жінка.