Реінтеграція після полону: як поверталися до життя колишні заручники та яка є підтримка

За роки війни Україна провела кілька масштабних обмінів полоненими з бойовиками так званих «ЛДНР». Серед звільнених були як військові, так і цивільні. 

Таким чином в Україні зявилася категорія людей, яка потребує особливої підтримки від держави. «Східний варіант» поспілкувався зі звільненими заручниками та правозахисниками та з’ясував, на яку підтримку звільнені люди можуть розраховувати та як її отримати. 

Владислав Овчаренко: позбавили волі за те, що був із фанатського руху

Луганчани Владислав Овчаренко та Артем Ахмеров потрапили в полон так званої МГБ «ЛНР» 10 жовтня 2016 року. Це сталося спонтанно — просто в центрі Луганська. Хлопці гуляли містом і побачили біля пам’ятника Леніну скупчення людей — це був мітинг місцевих проти розміщення на окупованій бойовиками території місії ОБСЄ.  

«Ми вирішили пройтись туди, подивитися, що вони там кричать, що хочуть», — розповів Владислав.  

На підході до памятника до Влада та Артема підійшли люди в цивільному. Один представився працівником поліції. Попросили паспорти та телефони. На телефонах відразу заклеїли камери, а хлопців відвели в бік. 

Уже потім ці люди представилися «співробітниками МГБ». 

«Кажуть: хлопці, ми знаємо, що ви футбольні фанати, з ультрас. Тому нумо проїдьмо на годинку-дві в наше управління. Вдягли мішки на голову. А в машині почалися «масажні процедури» — по нирках, печінці», — пригадав Владислав.

Питання на допиті, звісно, не були пов’язані з фанатським рухом. Бойовики питали про зв’язки зі Збройними силами України, з хлопцями із полку «Азов». 

Згодом почалися обшуки вдома у Владислава — вилучили гаджети, флешки. У телефонах шукали номери бійців «Азову». Однак, хлопці не зберігали їх контакти, бо припускали подібний розвиток подій. 

«Питали за хлопців з нашого футбольного руху, які служать в полку Азов: які у нас контакти, зв’язки, спілкування. Ми розуміли, де ми живемо, тому у нас їх номерів телефонів не було. Але, ясна річ, нам ніхто не вірив. Добували інформацію як хотіли, самі придумували, щось дописували. Шукали будь-яке підтвердження нашої роботи на українську армію. Тим більше ми навіть в окупованому Луганську не приховували, що ми за єдину Україну. Якось ми організовували акцію в центрі міста з українським прапором. І все це було сфабриковано під однією справою», — розповів Владислав Овчаренко. 

Два місяці Владислава та Артема тримали в підвалі колишнього приміщення СБУ. Зараз там так зване «міністерство держбезпеки «ЛНР». 

Хлопцям висунули обвинувачення: «державна зрада у формі шпіонажу», що передбачає до 20 років ув'язнення. Зрештою, Владислав отримав 17 років, а Артем — 13 років. 

«Приємного там (в полоні, — ред.) було мало. Ми в перші дні не розраховували вийти звідти живими. І судячи з того, як вони нас обробляли, вони не особливо старалися нас звідти живими випустити», — зазначив Владислав.  
Всього хлопці провели в полоні 14,5 місяців. 27 грудня 2017 року їх обміняли.

«Спочатку жили коштом волонтерів»

Владислав Овчаренко не приховує, пристосуватися до життя відразу після звільнення з полону було нелегко. Допомогли волонтери. 

«Перші місяці після звільнення ми реально жили коштом волонтерів. Вони приїжджали, допомагали одягом, грошима, продуктами та всім необхідним. Коли ми були в лікарні, у Феофанії, допомогали також люди з полку «Азов», — розповів Владислав.

100 тисяч гривень, які уряд виділяє всім звільненим з полону, Владислав отримав влітку. На тому, за його словами, державна підтримка закінчилася.

Підсумовуємо: місяць у Феофанії та 100 тисяч грн. Це все, що отримав Владислав, який потрапив у нове місто без права повернутися додому. При цьому не маючи житла, роботи та стійких соціальних зв’язків. 

 

У Феофанії зі звільненими працювали психологи. Та потім підтримка припинилася. А ПТСР, каже Владислав, така річ, яка може «вистрілити» через пів року чи рік після лікування. 

«Можна знайти волонтерів, громадські організації, які допоможуть, але держава — ні», — додає Владислав Овчаренко

Футбол став для колишніх полонених професією

Все життя Владислава було пов'язане з футболом. Спочатку грав та мав намір стати професійним і успішним футболістом. З цим не склалося. Зате знайшов себе у фанатському русі луганської «Зорі». Фанатська «двіжуха», каже Влад, стала для нього родиною. 

«А в нас ще місяця після обміну навіть не пройшло, ми ще не розуміємо, де ми, що відбувається і як жити далі. І ми говоримо, що ще немає конкретики, що хочемо знайти роботу, але варіантів поки нема», — пригадує Владислав.  

На це Павелко відповів пропозицією попрацювати в УАФ. Спочатку хлопці це сприйняли як жарт, а за тиждень їх взяли до штату української асоціації футболу. Працюють там і дотепер. Зокрема, долучаються і до організації матчів за участі збірної України.

«Все своє життя я вмів грати у футбол, а зараз навчився його створювати. Я отримую задоволення, максимальний кайф від цієї роботи», — поділився Владислав. 

А насамкінець додав, що продовжує їздити на матчі рідної луганської «Зорі» та підтримувати команду. І не відпускає мрію повболівати за рідний клуб на по-справжньому домашньому для нього стадіоні «Авангард». 

Володимир Фомічов: потрапив у полон, коли приїхав до батьків

ЕЩе одного колишнього полоненого Володимира Фомічова взяли в полон, коли в грудні 2015 року він приїхав до Макіївки навідати батьків. Пізніше в інтерв’ю Володимир назвав це рішення наївним. 

За словами Володимира, тоді настало певне затишшя і він вирішив скористатися ситуацією. Але не усвідомлював небезпеку і «масштаби репресивного апарату».     

Спочатку чоловіка утримували в підвалі, а після «засудження» перевели до колонії №27 у Горлівці. В полоні бойовиків Володимир Фомічов провів 2 роки, поки його не обміняли. 

«Потрібна база колишніх полонених, з якими підтримуватиметься комунікація»

Після звільнення Володимир Фомічов, як і інші звільнені, отримав 100 тисяч гривень і лікування в Феофанії. Та неприємним для багатьох колишніх полонених стало завершення реабілітації в Феофанії, оскільки багато людей повинні були залишити лікарню, а куди їхати не мали. 

«Реабілітація у Феофанії була всього місяць. І через місяць всі мали роз’їхатися. Щоб запропонували якусь допомогу чи першу роботу, то масово такого не було. Були лише поодинокі випадки. Наприклад, Ігорю Козловському запропонували роботу в Інституті філософії. Але ж в нього було наукове звання. Влад Овчаренко та Артем Ахмеров влаштувалися в УАФ. Іншим, хто не мав соціальних зв’язків, прийшлося нелегко», — говорить Володимир. 

У наданні житла системності так само не було, як і немає зараз. Серед поодиноких випадків — квартира для Станіслава Асєєва. Звільнений з полону журналіст та письменник отримав житло, обіцяне йому президентом, восени минулого року. Про це повідомляв сам Асєєв.  

Однак, особливої житлової програми для тих, хто пережив полон, в Україні немає. Вони можуть користуватися лише тими програмами, що й усі вимушені переселенці.

 

Володимир Фомічов має своє бачення щодо того, як держава має вибудовувати комунікацію зі звільненими полоненими. 

В першу чергу, за його словами, має бути прийнятий закон, який передбачав би пільгові житлові програми та психологічну і юридичну допомогу. А також, каже Володимир, була б корисною база колишніх заручників, через яку влада могла б повідомляти про законодавчі зміни й нові програми.  

Яка підтримка для звільнених з полону існує в Україні: на папері й реально

У грудні 2019 року Кабмін прийняв постанову №1122 під назвою «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення». Деякі пункти, вказані в постанові, відверто дивують, оскільки на практиці ані самим звільненим полоненим, ані правозахисним організаціям про їх виконання невідомо.

Тож, що зобов’язана зробити держава для людей, які повертаються з полону?

Організувати зустріч звільнених людей та супроводити їх до закладів охорони здоров’я ✔️ — Виконується

Надати медичну допомогу та медично-психологічну реабілітацію ✔️ — Виконується. Це вже згадана Феофанія і місячна реабілітація в ній. Це обов’язкова опція після обміну, але довготривала реабілітація чи лікування не передбачено.

Організувати оформлення та видачу українського і закордонного паспортів  ✔️❌ — Частково виконується. Як кажуть правозахисники, процедура відновлення українського паспорта вимагає наявність свідків, які можуть підтвердити особу людини. Нерідко з цим виникають складнощі. А закордонний паспорт багато звільнених полонених оформлюють самостійно.

Надати одноразову грошову допомогу — 100 тисяч гривень ✔️❌— Виконується в більшості випадків, крім тих, коли людина не може з яких—небудь причин поновити паспорт. А також комісія може визнати, що особа була затримана не внаслідок політичних мотивів. Доводити зворотнє можна тільки через суд. 

Організувати надання безоплатної правової допомоги ❌ — Не виконується. До того ж на безоплатну правову допомогу мають право усі вимушені переселенці, і це не можна вважати виключно пільгою для колишніх полонених.

Надати психологічну реабілітацію ❌ — Не виконується в більшості випадків.

Організувати заходи із соціальної адаптації ❌ — Не виконується. Принаймні широкому загалу колишніх полонених про це невідомо.

Організувати професійну адаптацію ❌ — Не виконується. Те ж саме, що і в попередньому пункті. 

Як оформити одноразову грошову допомогу

Почнемо з важливого: коли у 2017 році держава передбачила одноразову грошову допомогу для звільнених з полону, то це рішення мало дискримінаційну норму — виплату могли отримати тільки люди, звільнені після 2017 року. 

Як пояснила в коментарі «Східному варіанту» юристка правозахисної групи «Січ» Юлія Полєхіна, тривалий час правозахисники намагалися виправити ситуацію, аби рівні права мали усі звільнені заручники та полонені. 

«У 2014—2016 роках була велика кількість військовополонених — іловайських, дебальцевських хлопців. І було несправедливо, що вони не можуть претендувати на цю виплату. Станом на сьогодні це скасовано, і кожна особа, яка знаходилася в заручниках, або в полоні, може отримати одноразову грошову допомогу», — зазначила Юлія Полєхіна.

Процедура оформлення допомоги наступна:

• спочатку треба звернутися до Служби безпеки України. Там мають надати підтвердження, що людина дійсно знаходилася в полоні. Одного перебування в обмінних списках недостатньо для отримання виплати;
• потім потрібно звернутися до Міністерства з питань реінтеграції та окупованих територій і написати заяву. До заяви також потрібно додати: копії паспорта та інших документів, що посвідчують особу, а також копію ідентифікаційного коду. Подавати таку заяву людина може через свого представника, оформивши довіреність.
• міжвідомча комісія при Мінреінтеграції повинна прийняти рішення, що людина була позбавлена волі внаслідок військової агресії, і що це є підставою для виплати компенсації. 

Гаряча лінія міністерства ветеранів: 15-49 (далі обрати 9️). Уточнювати інформацію можна за телефоном для довідок: (044) 281-08-32. Звернення можна відправляти на адресу: [email protected] 

Гаряча лінія СБУ: 0 800 501 482. Пошта для звернень: [email protected]

Чи допомагають колишнім заручникам у працевлаштуванні

«Кожен другий звільнений, який звертається за допомогою до правозахисної групи «Січ»,  має складнощі з працевлаштуванням», — говорить Юлія Полєхіна.

Кабмін передбачив, що центри зайнятості мають проводити різні профорієнтаційні роботи зі звільненими, забезпечувати їм тимчасово зайнятістю та в разі потреби, освітою. 

Ось як це виглядає на папері: звільнені особи можуть написати заяву в довільній формі до органу соціального захисту за місцем проживання. До заяви додати копію рішення міжвідомчої комісії про визнання особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України. 

Орган соціального захисту реєструє заяву особи та направляє її до центру зайнятості. Там людина може обрати напрям професійного навчання, і отримати направлення від центру зайнятості на навчання, яке не може перевищувати 12 місяців. 

Вчитися можна за різними формами:

• денною, вечірньою (змінною),
• очно-заочною,
• дистанційною,
• екстернатною формою навчання,
• з відривом і без відриву від виробництва,
• за індивідуальними навчальними планами тощо.

А як це виглядає на практиці, пояснила Юлія Полєхіна:

«В центрах зайнятості, особливо в регіонах, не можуть надати людям своєчасні та якісні послуги через відсутність ресурсу: курсів потрібно чекати довго, а перелік вакансій не великий. Тому звільнені люди просто лишаються тривалий час без роботи. До того ж майже всі, хто був в ув'язненні, мають проблеми зі здоров'ям. А в нашому суспільстві ще й існує стигма, що якщо людина була в заручниках, то вона якась не така. Звільнені казали, що коли потенційні роботодавці дізнавалися, то це було вирішальним фактором не взяти їх на роботу».  

Відстоювати свої ж права можна в центрах соціального захисту за місцем проживання та в територіальних центрах зайнятості (контакти можна шукати на сайтах районних чи обласних адміністрацій). 

Гаряча лінія міністерства соцзахисту: 38 (096) 502—502—6; Гарча лінія державного центру зайнятості: 0 800 50 99 66.

Медична та психологічна допомога: недостатньо ресурсів та компетенцій

В ідеальному світі все мало бути б так, як прописано в постанові Кабміну, а саме: людина звертається до органу соцзахисту і її направляють до установи, де надають послуги з психологічної реабілітації. Перелік таких установ, до речі, є на сайтах обласних адміністрацій. Ось тут, наприклад, перелік установ Вінничини. 

Для отримання допомоги людина або її представник подають:  

• заяву в довільній формі;
• медичну довідку; 
• копію рішення міжвідомчої комісії.

Потім оформлюють договір і людина отримує допомогу. 

Та життя суворіше за папір. 

«Соцзахист може і хотів би допомогти, вони просто не мають ресурсів, уряд не передбачив механізмів виконання своєї постанови», — зазначила Юлія Полєхіна. 

Аналогічна ситуація і з медичною допомогою. Первинну допомогу звільнені особи отримують під час реабілітації, але якщо хвороба проявляється не відразу, або людина потребує тривалого лікування чи операції, то тут на допомогу держави складно розраховувати. 

Але за словами Юлії, були випадки, коли звільнені заручники досягали свого і таки отримували операції коштом держави. 

Гаряча лінія МОЗ: 0 800 505 201

Корисні громадські організації, які допоможуть у боротьбі за права

Добиватися того, що передбачено державою, звільненим заручникам часто допомагають правозахисні організації. Нагадуємо їх контакти: 

• Донбас SOS — 0 800 309 110; 

• Схід SOS — (контакти за областю та темою звернення можна знайти ТУТ); 

• «Право на захист» — (099) 507 50 90, (068) 507 50 90, (093) 507 50 90; 

• УГСПЛ — контакти приймалень можна знайти ТУТ; 

• Мережа правового розвитку — контакти організацій в різних регіонах можна знайти ТУТ;

• Правозахисна група «СІЧ» — (095) 9033361, (068) 7620009 (приймальня у Дніпрі), 098 280 29 22 (приймальня у Краматорську).

• ГО «Форпост» — 096 839 76 17.