Міста-губки. Чому ливнівки не допоможуть Донбасу пережити зливи та чому вчитися у Європи?

У червні в Україні пройшло кілька сильних дощів, що значно перевищили добову норму опадів. На великих проспектах, в підземних переходах, під мостами та на транспортних розв'язках накопичувалося багато води. Це паралізувало рух транспорту, порушило роботу комунікацій і завадило комфорту городян. Проблема не обійшла стороною і міста Донбасу. Фото і відео буяння стихії облетіли всеукраїнські ЗМІ.

«Східний варіант» розбирався, чому наші міста приречені переживати потопи раз по раз, як цьому запобігти та чому організація зливової каналізації не розв'яже цю проблему.

Затоплені міста

4 червня після сильного дощу маріупольці активно ділилися фотографіями затоплених вулиць у соцмережах. Особливо постраждали низини — площа Кірова, площа Луніна.

А це дорога під мостом біля пам'ятника літаку МІГ-17.

Комунальні служби та рятувальники кілька днів ліквідували наслідки стихії. Зокрема, водолазам рятувальної служби довелося занурюватися в воду, що скупчилася під мостом біля АС-2, щоб прочистити зливову каналізацію.

Іншим містам Донбасу теж дісталося. У Слов'янську дороги та тротуари покрилися водою.

У Краматорську схожа ситуація — автобуси та автомобілі потопають у воді.

У Сєвєродонецьку вода дійшла до великого торгового центру.

Де шукати рішення?

У соціальних мережах люди активно обговорювали успіхи боротьби міст зі стихією. Одні писали, що зливова система давно потребує реконструкції, на що потрібно звернути увагу влади, інші лаяли комунальників, а треті переконані, що з такими силами природи людина впоратися не зможе.

Урбаністи ж вважають, що проблема наслідків стихії для міст лежить набагато глибше і розв’язувати її потрібно комплексно.

Український урбаніст і автор книги «Природа Києва: як її відродити і зберегти» Олександр Калашников давно вивчає питання гармонійного співіснування міст, побудованих людиною, і природи. У його книзі цілий розділ присвячений поняттю «міста-губки» — моделі сучасного містобудування, що дозволяє розв'язати проблему регулярного підтоплення вулиць. 

«Зараз дійсно відбуваються зміни клімату. Йде розбалансування природних систем, тому частіше випадають пікові рівні опадів, на які міста дійсно не розраховані. Другий фактор — практично у всьому світі дренажна система дуже зношена. Це стосується не тільки України, а й усього світу», — коментує Олександр Калашников.

Постійно ремонтувати ці системи вже явно недостатньо, переконаний урбаніст, оскільки міста постійно зростають, а дренажні системи швидко стають непридатними. Тому розв'язання питання великої води потрібно шукати не тільки під землею в каналізації, а й над землею.

Нові квартали в європейських містах будуються за принципом міста-губки. Вода не повинна встигнути дійти до ливнівки, а повинна затриматися на вулиці. Але не на дорозі, під мостом або у дворі багатоквартирного будинку, а в спеціальних місцях.

«Якщо дощ такий надсильний, який буває раз на десятиліття або століття — то повністю всю воду втримати не вийде. Проте, коли йде проєктування нових кварталів — це враховується. Буферними накопичувачами виступають, наприклад, дитячі майданчики. Нехай краще там тимчасово збереться басейн, ніж це піде, припустимо, в трансформаторну підстанцію. Критично важлива міська інфраструктура постраждати не повинна», — зазначає Калашников.

Проблема затоплення — багатогранна

Під час злив страждають і приватні особи — комусь залило автомобіль, будинок або офіс. На ліквідацію наслідків доведеться витратити час, гроші та сили. Але це лише мала частина.

«Проблема затоплення — багатогранна. З точки зору екології великі проблеми. Вода, що стікає з міських вулиць, апріорі не може бути чистою. У будь-якому сучасному місті на вулицях міститься багато шкідливих речовин — машинне мастило, бензин, пил, бруд», — коментує урбаніст.

У Маріуполі до цього набору забруднювачів додається ще і пил від металургійних комбінатів.

Також після злив на тротуарах залишається земля, пісок і трава, яку змило з газонів. Часто в Україні газони розташовані вище тротуарів, хоча повинно бути навпаки, щоб вода з тротуарів перетікала в зелені зони.

Це саме сміття легко забиває зливову каналізацію. Саме тому урбаністи вважають, що ливнівка — не вихід. Чистити та ремонтувати її постійно — неефективне і дуже затратно для міського бюджету

Рецепти країн ЄС

На думку Олександра для початку потрібно встановити найбільш проблемні зони та визначити, звідки в них накопичується вода. Гідрологи можуть відстежити це за рельєфом міста, за нахилом дахів і так далі.

Також є цілий комплекс заходів, що дозволяють відводити воду. Це водопроникність міських покриттів, дощові сади, зелені дахи, біотрясовини й так далі.

Але лише бажання урбаністів і містян для цього недостатньо. Потрібно створити системний підхід до побудови нових районів або будівель і на законодавчому рівні зобов'язати приймати норми.

Як зазначає експерт, в Берліні «депутати офіційно закликали скорочувати на 1% в рік площу будівель і земельних ділянок, з яких дощова вода надходить в міську каналізацію. А нові житлові райони принципово планувати без підключення до центральної зливової каналізації».

Він також попереджає, що порятунок міст від затоплень — це гра в довгу. За рік або два зробити це не вийде, адже потрібно оцінити проблему, зрозуміти де і яке рішення можна застосувати та зрештою реалізувати його.

Ось кілька сучасних рішень, що застосовуються в європейських містах.

Водопроникність міських покриттів

Велика частина площі міста повністю заасфальтована або забетонована, тому воді нема куди йти. Водночас деякі ділянки можна зовсім не укладати асфальтом. Наприклад, у Варшаві (Польща) просто на трамвайних коліях висаджують соковитий зелений газон, щоб вода накопичувалася в ґрунті.

Це не тільки допомогло знизити обсяги зливових вод, але і загалом зробило трамвайні колії більш привабливими.

Подібний підхід використовують і в інших країнах Європейського Союзу — Франції, Німеччини, Італії, Іспанії й так далі.

А як бути, наприклад, з автомобільними паркуваннями — величезними наглухо асфальтованими площами?

«Суцільний газон в таких місцях не висадиш, але зате можна настелити газонну решітку, яка продається у звичайних будівельних гіпермаркетах», — коментує Олександр Калашников.

А ось тротуари можна зробити цілком водопроникними — досить між плитками залишати невеликі прорізи. У них також можна висаджувати траву або мох, щоб візуально пожвавити міський простір.

Дощові сади

Це невеликі зелені ділянки землі, де збирається вода з височин замість того, щоб йти в ливнівки.

«Перед зливовою решіткою розбивається додатковий невеликий газончик з поглибленням. Спочатку вода затікає в цей газон. Там висаджуються спеціальні види рослин, які допомагають увібрати більше води», — розповідає урбаніст.

Якщо ж води занадто багато і дощовий сад не справляється, є спеціальні водовідводи, підведені до міської каналізації.

У дощових садах нерідко накопичується сміття, принесене потоком води, — листя, пластикові пакування, пляшки, недопалки й так далі. Після негоди комунальники можуть зібрати це з дощового саду вручну, замість того, щоб чистити каналізацію і ливнівку.

До речі, у Франції законодавці зобов'язали очищати дощову воду, щоб у водойму вона потрапляла вже чистою. Тепер забудовники та власникам землі треба примудритися, щоб очистити воду. Таким чином у Франції стали дуже популярні дощові сади.

Біотрясовини

Назва моторошна, але справа, яку виконують біотрясовини, дуже корисна. По суті це ті ж дощові сади, тільки з великим озером, де скупчується багато води. У таких місцях висаджують вологолюбні рослини — декоративний очерет, лепешняк, тростину і так далі.

На фото — приклад біотрясовини у французькому місті Гренобль.

Біодренажні канави

Можуть використовуватися в комплексі з дощовими садами та біотрясовинами.

«Найчастіше вода просто йде по бетонному жолобу до тієї ж ливнівки. А у випадку з геодренажними канавами вода йде не до ливнівки, а до дощової саду. І в процесі цей жолоб повинен увібрати частину води», — розповідає урбаніст. 

Канава наповнюється щебенем з порожніми просторами, а зверху покривається геотканиною, яка пропускає воду, але стійка до зносу. Дренаж немовби затримує потік води й фільтрує його.

Зелені дахи

Можна піти ще далі, а точніше вище та озеленювати дахи. Тобто, в прямому сенсі облаштовувати сади на дахах будівель, щоб вода не стікала з них на землю, а живила зелені насадження.

За словами Олександра Калашникова, такий підхід доступний тільки в новій забудові, оскільки старі будинки просто не розраховані на вагу саду на даху.

«У сучасних містах існують цілі дотаційні програми, де забудовників підстьобують і спонсорують на те, щоб будинки мали зелені дахи», — коментує урбаніст.

Ось, наприклад, дах будівлі недалеко від німецького міста Штутгарт. До того ж дах використовується людьми, до нього підведені ліфти, на ньому є доріжки та сонячні батареї.

Резервуари для води під будинком

У скандинавських країнах, а особливо в нових житлових районах Стокгольму (Швеція), під будинками використовують резервуари, де скупчується дощова вода з даху. Воду потім використовують для поливу палісадників навколо будинку. Тим самим також істотно знижуючи, а то й зовсім усуваючи локальне навантаження на міську дренажну систему.

Читайте також: Сонце на даху: як маріупольська родина стала енергонезалежною і скільки це коштувало