Вчителька, лікар і економістка: як жінки розвивають бджільництво на Донбасі

Економістка, лікар і вчителька стали бджолярками на Донбасі.

Про це повідомляє Східний варіант з посиланням на Проєкт USAID.

Навіщо це їм треба і за що вони люблять бджіл? До Всесвітнього дня бджіл Проєкт USAID “Економічна підтримка Східної України” зібрав історії жінок-пасічниць.

🔸 Учителька відроджує родинну пасіку

Ольга Памірська із Времівки Донецької області. Жінка розповідає, що пасіку мала її прабабуся, а потім батько. Але вона долучилася до цієї справи сім років тому, після 25 років роботи у дитсадку вихователькою.

“Мого сина Олександра покликали друзі качати мед. Він повернувся додому з ідеєю купити вулики. Спочатку я купила три вулики, зараз маю шістдесят. Я пам’ятаю, що на столі у прабабусі Степаниди завжди стояв мед, ним пахло у хаті. Знаючи цю родинну історію, я розвиваю свою пасіку”, - ділиться пані Ольга.

Бджільництву вона вчилася з книжок, у знайомих бджолярів. Також щодня спостерігає за бджолами.

“Бджоли відчувають свою хазяйку, її енергетику. Вони великі трудівниці, це мене дуже захоплює. Якби ми, як суспільство, жили за законами бджіл, ми були б успішною країною”, - каже бджолярка.

Зараз є очільницею громадської організації “Бджолярі Донецької області “Степи Донеччини”, куди входять понад 120 бджолярів.

🔸 Як лікарка полюбила бджіл

Вікторія Волошина зі Старобільська (Луганська область) стала бджоляркою два роки тому. Лікарка за фахом, якось взяла рамку з бджолами до рук і закохалася у цих комах. Відтоді поряд з роботою в лікарні розвиває пасіку. Зараз на ній 24 вулики.

“Взявши до рук рамку, я відчула, що мені з бджолами добре і ми подружимося. Я люблю цих комах, почуваюся з ними спокійно, вони працівниці. Також я дуже люблю аромат у вулику”, - каже Вікторія.

Вікторія є членкинею кількох громадських організацій бджолярів та бджолярок. Зараз навчається на курсі бджолярству у Гадяцькому професійному училищі.

🔸 Економістка стала бджоляркою

Світлана Мордасова живе у Співаківці Луганської області. Після переїзду з Луганська у 2014 році жінка почала розвивати пасіку батька. Хоча до того працювала у банку у кредитному відділі. За сім років з п’яти вуликів її пасіка зросла до 157. Світлана вкладала власні заощадження, отримала кілька грантів від донорських організацій. Поступово купувала вулики, медогонку, збудувала приміщення для зберігання вуликів та іншого приладдя.

“Я люблю бджіл за їх енергетику. Хоча спочатку боялася укусів. Коли береш до рук рамку, відчуваєш її. Часто взимку мені не вистачає спілкування з ними, тож з нетерпінням чекаю весни і роботи на пасіці”, - ділиться бджолярка.

20 травня, у Всесвітній день бджіл, ці жінки поспішатимуть до своїх вуликів, аби подякувати бджолам за їхню невтомну працю і продовжувати розвивати пасіки.

46

Поділитись: