Українська церква на Донбасі: як в Слов'янську будують перший храм ПЦУ

Протягом останнього десятиліття церкви московського патріархату ростуть в Слов'янську як гриби. Водночас єдиний в місті храм Української православної церкви, святого апостола Андрія Первозванного, тісниться в маленькому приміщенні, що раніше було звичайним приватним будинком.

Через два десятки років боротьби міська влада все ж виділила землю, але будівництво поки не рухається з місця. Про історію, перемоги та випробування в житті храму «Східний варіант» поговорив з настоятелем отцем Савою.

“Це дійсно на народні гроші. Тому і так повільно”

Отець Сава був пострижений у ченці 1997 року. Ніс пастирське служіння на парафіях Донецької, Сумської та Івано-Франківської областей. У Слов'янську служить з 2000-го року. Весь цей час священнослужитель боровся за виділення землі для будівництва храму. І тільки через 20 років його старання завершилися успіхом. 

Земельна ділянка в розпорядженні ПЦУ знаходиться в центральній частині міста — на вулиці Учительській, недалеко від міськводоканалу. Довгий час тут був просто пустир, що перетворився на стихійне звалище.

Зараз місце під будівництво обгороджено парканом. У теплу пору служби проводять просто тут — ставлять намет.

«Часто запитують “ну як там храм, стоїть вже?”. Ось як гроші принесете, так і буде», — говорить отець Сава.

Такого потужного фінансування, як у церков московського патріархату, у ПЦУ немає.

Наприклад, рівно рік тому в сусідній Миколаївці почали рити котлован під фундамент, а сьогодні вже ось-ось поставлять куполи. Як каже отець Сава, статті та публікації служать тільки антирекламою.

«Хто хоче, той і так приходить, жертвує гроші. Якщо людина хоче, то їй не потрібно ні реклами, ні статей, нічого. Вона сам знаходить. Тим більше за ці роки реклами було досить», — вважає отець Сава.

Свято-Троїцька церква стане першим храмом ПЦУ в Слов'янську. 

Земельні історії

Храм засновано в Слов'янську з приходом незалежності, в 1991 році. Через рік в розпорядження церкви було передано приміщення на вулиці Центральній, де вона знаходиться до цього дня.

«Коли почалася приватизація нас хотіли позбавити приміщення. Тоді ледве втрималися на ногах, на нас тиснули. Але ми відстояли», — згадує отець Сава.

Вдалося відстояти й зараз. Змінювалися депутати, міські голови, президенти, тільки землю для будівництва храму так ніхто і не виділяв. На зустріч пішла ексмерка Слов'янська Неля Штепа: визначила ділянку, але на останньому етапі оформлення з'ясувалося, що в цьому місці проходять комунікації, а отже будівництво неможливе.

Уже у 2014 році нарешті вдалося отримати землю. І знову з перешкодами. Цього разу виступили проти спорудження храму УПЦ парафіяни московського патріархату, чиї гаражі розташовувалися по сусідству. Удача посміхнулася у 2018 році. На депутатську комісію і сесію міськради на підтримку церкви зібралися всі небайдужі жителі міста.

«У Слов'янську досить великий осередок проукраїнських серйозних людей, по-справжньому щирих активістів. Багатьох з них вже немає в живих. Ті, хто всі свої зусилля спрямували на те, щоб українська церква тут була. Вони розуміли, що треба за душі людей боротися. Тому що коли свідомість на місці, коли людина правильно думає, на деякі речі правильно дивиться, то це громадянин незалежної держави. А так формально можна зробити все що завгодно. Є люди керовані, дуже податливі всякій пропаганді. Тоді з них можна ліпити що завгодно. Що ми й спостерігали, та що стало джерелом тієї ситуації, в якій ми опинилися в 14 році й досі не розв’язали», — вважає отець Сава.

«Ви в розстрільних списках»

Під час окупації міста проросійськими бойовиками у 2014 році церква опинилася в епіцентрі всіх подій. Храм знаходиться практично навпроти будівлі СБУ. Саме там знаходився головний штаб бойовиків, де в підвалі катували й вбивали полонених.

«Я передчував що щось буде, особливо коли захопили Крим. Просто в повітрі витало напруження. Сподівалися, що світова спільнота не допустить цього. Україна — це ж не Грузія. Але виявилося, що передчуття себе виправдали. Вирішили сидіти на місці й діяти за обставинами. Довгий час не вірилося, але коли почали вбивати, то стало страшно. Нас обходили стороною. Думаю, тому що ми не являли особливого інтересу і загрози для “рятувальників”. Я тут виступав з промовами. Люди говорили: себе не жалієш, хоч нас пожалій. Хтось донесе, “настукає” і всі помремо тут», — згадує отець Сава.

Життя священнослужителя та існування церкви загалом врятувало знайомство отця Сави з сином так званого «народного мера» В'ячеслава Пономарьова.

«Мені зателефонував син Пономарьова, сказав що батько хоче мене бачити. Пішов я в виконком. Попередив куди йду, щоб знали де шукати. Він у мене запитав чи православна церква, попередив, щоб “не займалися пропагандою” і тоді нас ніхто не чіпатиме. Попросили нікуди не виїжджати, мовляв “народна республіка”, щоб не сказали, що “когось гноблять”. Пономарьов дав свій номер телефону, «якщо будуть питання — телефонуйте», — згадує отець Сава.

Через 5 днів після цієї розмови в храм навідалися бойовики зі зброєю. Представилися як «донське військо православне».

«Притисли мене до стінки, почали автомати виставляти, загрожувати, ображати. Було очевидно, що це росіяни. Я взяв себе в руки, запитав чи є у них дозвіл якийсь від головного. Вони вже зібралися мене вести на підвал, а я кажу “стоп, зараз керівництву вашому подзвоню, уточню. Я ж тільки недавно у нього був”. Вони й пішли. Ось так дивом виплутався», — розповідає отець Сава.

Церкви московського патріархату активно сприяли бойовикам. На їх території окупанти влаштовували базу, звідти велися обстріли. Священники благословляли бойові прапори, зброю, боєприпаси, їжу, агітували вступати в ряди так званого «ополчення». 

Наприклад, настоятель Свято-Воскресенського храму Віталій Веселий розміщував у своєму православному центрі на території вілли Марії бойовиків і зброю. Саме звідти колона озброєних людей висунулася захоплювати міськвідділ поліції у квітні 2014 року. Деякі зі священників УПЦ МП навіть самі брали в руки зброю.

Стало ясно, що далі перебувати в місті небезпечно. Священнослужитель зв'язався з сином «народного мера», розповів про те, що трапилося. Через тиждень йому передзвонили — потрібно терміново втікати.

«Виявилося, я в розстрільних списках. Син Пономарьова мені сказав, що в місто зайшли серйозні люди і його батько нічого не вирішує. Бачачи, що зробили з Рибаком (жорстоко вбитий депутат Горлівської міськради Володимир Рибак — ред.), сперечатися не став. Тут в місто заїжджали переважно чеченці, росіяни. Буквально за день нам допомогли все вивезти, церкву закрили. Залишався я в місті до 22 травня. Так що, я вже своє життя пережив, почав нове», — згадує настоятель храму.

Після звільнення міста отець Сава став першим капеланом, що служить на Донбасі.

Як розповідає отець Сава, храм терпить постійні нападки. Описують стіни, зривають оголошення, клеять наліпки з символікою так званого «народного ополчення».

Чим живе храм

До карантину в храмі на вулиці Центральній було 70-80 осіб. Як у всіх православних громадах є офіційне членство. На цей момент в реєстраційному списку приблизно 50 людей.

«Це ті, що я точно знаю — наші люди. Є такі, які наші, але не виявили бажання нікуди вступати. Вже свого часу “навступали”, хто в партію, хто куди. Є “захожани”, хто звертається, як в контору, з конкретною метою — охрестити, відспівати й т.д.», — розповідає отець Сава.

Після подій 2014 року багато людей виїхало, але і прибули нові. За словами настоятеля, в храм стало приходити багато переселенців. Навіть постояльці московського патріархату, які прийшли розчарувавшись в церкві. Є й ті, хто розчарувався в релігії повністю.

«Життя увійшло у своє річище. Люди перестали боятися що завтра-післязавтра знову прийдуть “рятувальники”. Зараз карантин дуже вплинув, багато хто боїться. Хоча магазини тріщать, а ось до церкви бояться. Це показує якість нашої віри», — говорить отець Сава.

При храмі також є недільна школа. Там займаються і діти, і дорослі. Під час організації школи також виникли труднощі.

«Коли ми просувалися в питаннях щодо землі, нам запропонували приміщення для недільної школи. Це невелика квартира в центрі міста, раніше там хотіли відкрити магазин. Приміщення готували під ремонт і нічого не було: голі стіни, зірвана підлога. Ми оформили оренду, обговорили, що можемо викупити надалі приміщення.

Поки нам тягнули всі бюрократичні процедури, ми встигли своїми силами повністю зробити ремонт. Тоді нам сказали — з документами запізнилися. Закон уже змінився і все, викупити не можемо. Оренду продовжуємо досі. Зараз для цього потрібно зробити мільйони експертиз, це все коштує грошей. Вклали туди більше, ніж це приміщення коштує. Якщо підсумувати всі витрати на документи разом з ремонтом, який робили понад рік, то можна було б вже купити будинок або квартиру і не морочити собі голову», — розповідає отець Сава.

Після всього пройденого, батько Сава сумнівається в ефективності всіх процесів. Закони постійно змінюються і вже навряд чи храм зможе викупити приміщення недільної школи.

«Знаю, що є люди, хто допомагає розв'язати питання, але там же “відкати”. Я б не хотів так. Стільки всього пережили, й залишився совістю чистий. Ви ж не мені на дачу допомагаєте. Мене не стане, це все залишиться місту, людям. Я ж не для себе роблю. Мені не треба допомагати, просто не заважайте», — вважає отець Сава.

Можливо, є організації, які зможуть допомогти в будівництві храму, але поки настоятель таких не зустрічав.

“Донбас повернеться в Україну”

Навіть після офіційної установи української православної церкви, в церквах московського патріархату продовжують вселяти людям про «розкольників» і «невизнання» ПЦУ.

Не секрет, що церква вже давно стала зброєю в руках політиків і олігархів. Релігію використовують як спосіб управління людьми у своїх цілях.

Як каже отець Сава, церковні справи делікатні. У людей з'являється страх, а на залякуванні, як правило, тримається багато.

«Коли церква перестає бути церквою, вона тільки богом прикривається. Я не можу сказати, що там всі безбожники, негідники й лицеміри. Наші люди з такою рабською свідомістю, і московський патріархат це використовує, аби втриматися. У нас пострадянський народ, тільки такими методами управління його можна тримати в стійлі», — вважає отець Сава.

"Гіркін своєю агресивною діяльністю зробив навіть для України більше, ніж будь-хто. Тому що навіть ті, хто раніше не замислювався, коливався, то вони відразу визначилися. Вони зрозуміли хто прийшов і навіщо, і відразу почали любити Україну. Піднялися з дна уламки любові до України, уламки свідомості», — говорить священнослужитель.

Отець Сава впевнений: рано чи пізно прийде час, коли частина тимчасово окупованого Донбасу повернеться в Україну. А поки церква будує Україну тут, на звільнених територіях.

Допомогти в будівництві Свято-Троїцького храму може кожен. Вітається будь-яка допомога.

84122 м. Слов'янськ, вул. Вчительська, буд. 17

тел. 095 46 87 365

e-mail: [email protected] 

п/р 26005053625484 в ПриватБанку, МФО 335548,

код ЄДРПОУ 33112926,

Карта ПриватБанку — 5169 3305 1691 8700