Розміновувати Донбас та керувати вантажівкою: як перша жінка-сапер зі Слов’янська руйнує стереотипи

Виховувала дітей, розміновувала Донбас, а зараз працює водієм-далекобійником та продовжує допомагати військовим на фронті. Важко уявити, але це все одна тендітна жінка. 

За кермом Рита з 2010 року. Колись вже працювала водієм — відвозила на роботу до селища поблизу Краматорська будівельну бригаду. Була за кермом і в наступній професії — організації “HALO Trust”.

“У нас подібна машина була, я знаю як з нею впоратись, як замінити колесо, вмію це робити. Це цікаво, мені це подобається”, — каже Рита. 

Перша жінка в “HALO Trust”

До 2014 року Рита працювала з будівельною бригадою в с. Сергіївка. Тоді роботи з будівництва жіночого монастиря в цьому селищі виконувала фірма з Донецька. З початком бойових дій вона закрилась і всі залишились без роботи.

“До 16 року я шукала собі роботу іншу. Почала шукати щось таке, щоб мені було “вау”. Я збиралась їхати на нафтову платформу. Але чоловік так казав: “Наш знайомий вже працював в “HALO Trust”, може ти туди підеш?” Ну добре, вирішила спробувати. Приїхала в їх офіс в Краматорськ восени 16 року. Написала резюме, заповнила анкету. Мені кажуть — все добре, але жінки у нас не працюють. Кажу добре, почекаю коли буде”, — згадує Рита. 

“HALO Trust” — це міжнародна гуманітарна організація, яка займається розмінуванням. В Україні вона працює п’ятий рік та зосереджена на пошуку та знешкодженні величезної кількості мін, розтяжок та нерозірваних боєприпасів, що залишилися після активних бойових дій на території Донбасу.

Прийшла весна і знову “HALO Trust” оголосили набір. Рита відправила резюме електронною поштою. Цього разу їй зателефонували та запросили приїхати. З 1 березня розпочались навчання. 

“6 чи 7 тижнів ми навчались. Я закінчила курс сапера з мінування. Оскільки я перша жінка в організації була, то мене куди завгодно, мов давай спробуй. Так за пару місяців я вивчилась на парамедика, потім закінчила курси підривника, тобто мала вже дозвіл стягувати міни та інші вибухонебезпечні предмети. Потім я вивчилась на керівника групи та все, працювала керівником. Згодом вже була інструктором”, — розповідає Рита. 

“Знаходили на Андріївці після пожежі повний ящик гранат Ф1. Там багато вибухнуло. Коли працювала в Луганській області, прямо під кордоном з РФ, то знаходили транспортні міни. Це поки я була керівником”, — згадує Рита. 

“Звільнилась, бо умови є, але по факту нічого нема. Мені досі сниться та робота, дуже подобається. Це моє”, — каже жінка. 

За кермом через всю Європу

“Коли я звільнилась з “халотраста”, то я вже знала чим буду займатися. Попросила товариша, який також працював зі мною у цій організації, знайти мені місце в міжнародній перевізній компанії. Ми поспілкувались з директором фірми та домовились. Я приїхала до Києва, але ще не знала спеціальну навігацію. Все вирішилось буквально за ніч. Мій знайомий дав свою навігацію, ми закачали туди цю програму, за ніч її вивчала, але довелось шукати щось інше”, — розповідає Рита. 

На той час жінка вже заселилась в хостел. У іншого знайомого попросила ще номери телефонів польських перевізних фірм та почала обдзвонювати кожну з них хто б розмовляв російською чи українською. Вдача спіткала на шостій спробі. 

“Підняла слухавку жінка, на питання чи розмовляють російською відповіла “чуть-чуть”. У мене запитали де я і сказали — добре, приїжджай. Я замовила автобус і поїхала. Два тижні попрацювала в парі з хлопцем, поїздили. Він мені показав всю навігацію, навчив як їздити горами по Австрії, це дуже цікаво. Кінець жовтня, дуже гарно! Так я сіла та почала працювати”, — розповідає Рита.

“Поки працювала на Андріївці, то ніби поруч, вдома все влаштовувало. Потім почала їздити, працювати вахтовим методом. Два тижні там, три вдома. Важкувато було чоловіку, бо дитина вже доросла, живе окремо. Це вона лише зараз повернулась в Слов’янськ, а загалом вона  в Києві жила. Дитина каже “мама молодець”, — ділиться Рита. 

За кермом вантажівки жінка побувала у Швейцарії, Словаччині, Франції, Чехії. Об’їздила майже всю Німеччину. Ця крана подобається найбільше. 

“Вперше я затрималась коли поїхала минулого року в березні. Потрапила на карантин. Тоді мені довелось 4 місяці просидіти за кордоном. Це забагато, звичайно. Дуже важко було чоловіку. Робота, дім, собаки, кіт. Приготувати щось треба поїсти. Добре, що мама допомагала. Ми домовились, що я не буду дуже надовго їздити, на 6 тижнів всього. Зараз ще йому на день народження подарували німецьку вівчарку. То я вже ходжу з нею на тренування до кінологів. Полегшую йому життя”, — каже жінка. 

"Не буває ексволонтерів. Це просто допомагаєш і не обов’язково вважаєш себе волонтером"

З 2014 року Рита займається волонтерством, допомагає військовим на фронті. Під час окупації вони з чоловіком возили на блокпости їжу, воду, паливо.

“Потім приїхала волонтерка Діана Макарова, треба було роздати гуманітарну допомогу по місту. Ми фасували продукти, розвозили та роздавали на Семенівку. Також вивозили людей з міста. У нас був бус пасажирський. Чи відвезти когось, чи ліки комусь привезти, бо тут нічого не було. Важко тоді було. Як раз пам’ятаю блокпост на Рибгоспі, хлопці такі нещасні були, замурзані. Навіть в озері тому не можна було помитись, постійні обстріли. Ми привозили їм баки, вони робили собі душ. Добре спілкувались, хлопці призовники там були”, — згадує жінка. 

“В нашому бусику двері пасажирські відкривались з обох сторін. Якось їхали на Сергіївку через один блокпост. Сепаратисти кинули око: “О, як у вас двері відчиняються!”. Ми тоді сховали машину у мами в гаражі. Про всяк випадок. Їздили на старій “шістьорці”. Різні були ситуації. Всю окупацію пробули тут”, — каже Рита.

Потім вже з 2015 року вони почали їздити допомагати військовим на фронт. Безпосередньо побували на нульових позиціях, у "сірій зоні". 

Рік тому Рита повністю перейшла на українську мову в побуті. Родина та знайомі її підтримують, вдома спілкуються тільки українською. Розповідає, що зараз колеги здебільшого з західної України, тому перейти було не складно. 

Але у рідному Слов’янську стикається з конфліктними ситуаціями через мову. Випадок в міській маршрутці набув розголосу на всю країну. Окрім підтримки жінка отримала і погрози на свою адресу. Зараз справою займається поліція. 

Читайте більше у “Мовний скандал. Що ж сталося в маршрутці Слов’янська”

“Взагалі у мене дві освіти. Будівельник, дошкільне навчання та психологія. Працювала у дитячому садку 9 років. У 2010 році дітей випустила і звільнилась. Я дуже люблю дітей, але працювати з жінками досить важко”, — посміхається Рита.