Барви життя: як художниця з Краматорська створює казковий світ на стінах будинків

За останні 6 років в Донецькій області з'явилося багато стінописів. Здебільшого їх малювали приїжджі художники, оскільки для місцевих жителів цей напрямок стріт-арту був раніше практично невідомим.

Однак зараз ситуація змінюється, і на Донеччині з'являються художники, які змінюють зовнішній вигляд своїх міст. Один із прикладів — краматорчанка Надія Землянська.

Творча енергія і щасливий випадок

«Перший раз з Петриківським розписом я зіткнулася на фестивалі Марії Приймаченко, який проходив у нас в Краматорську позаминулого року. Мені дуже сподобався цей напрямок і я записалася на майстер-клас. Але визначила моє нинішнє захоплення зустріч з художницею з села Петриківка Наталією Рибак. Мене дуже вразила її любов до своєї справи, вогонь в її очах, її творча енергія. Саме від неї я отримала той потужний заряд енергії, який підживлює мене і понині. Я у неї запитала, як можна у Вас повчитися, але вона сказала, що навіть не знає чим допомогти, адже в селі ніде зупинитися», — розповідає художниця.

Від розчарування Надію Землянську врятував щасливий випадок. Дівчина, що стояла поруч виявилася студенткою Слов'янського художнього училища. Почувши розмову і побачивши як засмутилася краматорчанка, вона розповіла, що в її училищі також навчають Петриківці.

Так Надія Землянська, бувши в досить зрілому віці, знову стала студенткою. Вона вступила до училища на клас живопису, кожного дня їздила в Слов'янськ, де займалася вивченням нового улюбленого заняття по 8 годин і навіть отримувала стипендію.

У лютому 2020 року вона успішно закінчила навчання та отримала диплом, після чого прийшов час реалізувати отримані навички на практиці.

Проба пензля 

Для свого першого стінопису Надія Землянська уподобала ріг будинку, в якому вона проживає. Частину фарб вона купила за власні гроші, а потім жителі її під'їзду, оцінивши те, що виходить, організували збір коштів. Здавали хто скільки може, по 30-50 грн і таким чином зібралася майже вся необхідна сума.

Після цього до художниці звернулася знайома, яка попросила її розписати вхід в під'їзд житлового будинку. Таку ідею замовниці підтримали сусіди, і робота почалася.

«Двері в під'їзд була пофарбована в сумовитий коричневий колір, а люди просили намалювати щось позитивне, щоб діти раділи та настрій підіймався. Порадившись, вирішили розписати соняшниками в Петриківському стилі», — згадує Надія.

Щоправда, першого дня, коли вона приїхала, то забула всі ескізи вдома і довелося малювати по пам'яті.

«Але вийшло непогано, всім сподобалося. Пізніше мені сказали, що мій розпис став своєрідним гербом того будинку», — ділиться художниця.

Популярне мистецтво

У процесі роботи до художниці часто підходили незнайомі люди, хвалили картину, розпитували звідки вона родом, де вона вчилася, де збирається розписувати стіни далі, і як можна її запросити попрацювати в інших місцях.

Одне з перших замовлень зробив житель цього ж будинку, який попросив розписати двері його квартири. Після цього почали надходити й інші пропозиції.

«Перш ніж зробити розпис, я з кожною людиною розмовляю, намагаюся зрозуміти, відчути що йому потрібно. Найчастіше люди просять зробити розпис Петриківкою, тому що вона найбільш яскрава, барвиста, тепла і добре підіймає настрій», — говорить Надія Землянська.

Петриківка дуже символічний напрямок народного мистецтва. Там кожна фігура — це символ, пояснює художниця.

«Птахи, тварини, рослини — це символи добробуту, сімейного затишку, щасливого шлюбу, життєвої удачі. За розписом, наприклад, можна було визначити, хто живе в хаті — дівчина на виданні або сімейна пара. У самому селі Петриківці, звідки пішов розпис, хати розписували жінки, і розпис ніс функції оберега. Якщо хата не розписана, вважалося, що господиня її не любить і не доглядає за своїм житлом», — пояснює художниця.

Барви життя

Працюючи над своїми стінописами, Надія Землянська переконалася, що її творчість дуже добре сприймається не тільки дітьми, а й дорослими.

«У районі, де я живу, практично немає яскравих фарб. Стіни будинків, огорожі — все це виглядає тьмяно і песимістично. І це, звичайно, впливає на психіку людей, які тут живуть. Цими сірими кварталами діти ходять до школи, а дорослі на роботу або з якихось інших справах, і у них немає ніяких візуальних стимулів, щоб радіти життю», — пояснює своє захоплення художниця. — «Мені дуже хочеться змінити це і я намагаюся, щоб мої картини виходили якомога яскравішими. Щоб вони радували око і пробуджували інтерес до життя, що особливо важливо в наш непростий час.

Наскільки я можу судити за своїми спостереженнями та за відгуками знайомих і незнайомих мені людей — у мене все виходить, і це мотивує мене і далі займатися розписом. Сподіваюся, що з часом двори Краматорська та інших українських міст перестануть вселяти в душі людей зневіру, а будуть наповнювати їх радістю та оптимізмом».