Дерев'яна легенда: чим відома Слов'янська олівцева фабрика
У Слов'янському музеї відкрилася виставка, присвячена олівцевій фабриці. Що потрібно знати?
У Радянському Союзі було чотири олівцевих фабрики. Одна з них, яка перебувала в Слов'янську, була першою радянською олівцевою фабрикою. Перші слов'янські олівці побачили світ в 1924 році.
Засновником олівцевого виробництва в Слов'янську був польський інженер Станіслав Маєвський. У 1889 році його батько відкрив у Польщі невелике виробництво олівців, а в 1894 році Станіслав вже створив в Прушкуві (околиця Варшави) свою власну компанію з виготовлення олівців.
Під час Першої світової війни, коли німці намагалися взяти Варшаву, власники олівцевого виробництва «Faber-Castell» з Нюрнберга «замовили» фабрику Маєвського німецьким артилеристам. Унаслідок прицільного обстрілу її повністю вивели з ладу.
50 вагонів вцілілого обладнання перевезли якомога далі від лінії фронту вглиб Росії. Тоді ж виїхав Маєвський з сім'єю і частиною співробітників. Устаткування розмістили в приміщеннях колишнього млина купця Михайлівського, на станції Ново-Слов'янськ.
У 1915 році Станіслав Маєвський і компаньйони облаштовують свою олівцеву фабрику в Слов'янську. Випускали 2000-2500 олівців на день.
У 1917 році Маєвський повертається до Прушкува відновлювати олівцеву фабрику. Вивезти обладнання зі Слов'янська йому не вдалося. Він зазнав збитків на суму близько одного мільйона рублів. У 1919 році фабрика Маєвського була націоналізована і передана в підпорядкування Слов'янського содового заводу.
Відродження олівцевого виробництва почалося в 1922 році під керівництвом головного інженера содового заводу Бориса Андрійовича Сасс-Тисовського — майбутнього директора Слов'янського содового заводу.
Для відпрацювання технології виробництва олівців була розроблена невелика лабораторія. Перші олівці були виготовлені 24 липня 1924 року.
Згодом Сасс-Тисовського на посаді директора олівцевої фабрики змінює Володимир Васильович Палій, того, своєю чергою, — Мирон Ізраїлевич Гельфман. До червня 1941 року фабрику випускала до 100 млн штук олівців на рік.
На фабриці виробляли графітні олівці з різним ступенем твердості, і за призначенням — від шкільних, столярних та канцелярських до креслярських. Також було налагоджено виробництво кольорових олівців для малювання 12 кольорів.
У перші дні Другої світової війни фабриці дали завдання освоїти виробництво тари для авіабомб і артилерійських снарядів. Коли ж було дано завдання освоїти виробництво дерев'яних протитанкових мін, олівцева фабрика першою з підприємств в місті освоїла і здала військпреду кілька вагонів.
Під час евакуації зі Слов'янська встигли вивезти малу частину обладнання. Більшість цехів і складів просто підпалили. Німці під час окупації міста запустили ручне виробництво парафінових свічок.
Після закінчення Другої світової основне обладнання розмістили у вцілілому приміщенні продуктового магазину. Наприкінці вересня 1943 року фабрику оголосили чинним підприємством. У 1944 році директором призначають Олексія Андрійовича Чехова. Через три роки його на цій посаді змінить Аркадій Митрофанович Броваренко, який до того працював заступником директора з комерційної частини.
Відновлення фабрики тривало до 1952 року. Потужність підприємства була доведена до рівня довоєнної: випуск олівців склав 85,2 млн, шкільних ручок — 7,8 млн штук на рік.
Устаткування фабрики модернізували, придбали більш сучасне. Унаслідок чого обсяг виробництва істотно виріс. За 1960 рік фабрика випустила 119,5 млн олівців і 17,5 млн шкільних ручок, а в 1967 році обсяги випущеної продукції зросли до 202,5 млн олівців і 27,3 млн ручок.
У 1976 році директоркою підприємства стає Неоніла Казимирівна Головіна, яка пропрацювала на той час на виробництві 20 років. Вона стала останньою директоркою Слов'янської олівцевої фабрики.
Слов'янські олівці користувалися великою популярністю. Причому не тільки для малювання. Косметичними олівцями підводили очі жінки всього СРСР.
Про сувенірні олівці знали й за межами Союзу. Капітан корабля «Слов'янськ» вручав їх мерам міст в різних країнах.
Географія споживачів олівців Слов'янської фабрики була великою: всі республіки СРСР, а також Англія, Куба, Монголія. Апогей випуску олівців був досягнутий в 1978 році — 320,6 млн штук на рік.
З'явилася ідея будівництва фактично нового підприємства з проєктною потужністю в 500 млн олівців в рік, але в 1991 році плани змінилися.
Що з фабрикою зараз
З розвалом СРСР обірвалися виробничі зв'язки. Якщо раніше Слов'янська олівцева фабрика отримувала 11-13 вагонів лісоматеріалу на місяць від постачальника-монополіста Томської олівцевої фабрики (деревини з сибірського кедра), то після розвалу союзу постачання припинилися.
Слов'янська олівцева фабрика почала виробляти олівці в паперовій оболонці, акварельні фарби, пластилін, крем для взуття і багато іншого. За 1992-1993 роки підприємство кілька разів змінило офіційну назву і форму власності, ставши в результаті ЗАТ «Самоцвіти».
У кризовий час нові власники фабрики скупили у працівників більшу частину акцій підприємства. А 1 жовтня 2001 року сталась чергова зміна керівництва фабрики. Надалі виробництво олівцевої продукції фабрикою було припинено.
Зараз на території олівцевої фабрики розміщуються посудні цехи. А про її грандіозної історії нагадують три великі олівці біля мосту вулицею Свободи.
За матеріалами форуму газети «Пошук»