От волонтерства до защиты Украины на передовой: чем живут ультрас Славянска

Ультрас известны как радикальные футбольные болельщики. Кроме футбола и поддержки родной команды их объединяет главное – любовь к Украине

Именно фанаты создают неповторимую атмосферу на футболе, которой пронимается не только сектор, но и весь стадион. И именно активная натура фанатов помогают им не оставаться в стороне от событий, которые происходят в стране и проявлять свою гражданскую позицию. От волонтерства до участия в боях на передовой. И этим украинские фанаты отличаются от своих европейских коллег. 

Мало кто знает, что свое движение ультрас было и здесь, на востоке Украины. 

Восточный вариант поговорил с одним из представителей ультрас в Славянске Богданом Швыдким и узнал про их деятельность. 

“Фактично слов’янський ультрас складали колишні і теперішні фанати харківського “Металіста” та донецького “Шахтаря”, але всі були місцеві. Виникла ідея підтримати місцеву команду, підняти локальний місцевий патріотизм. 

Все почалось в 2010 році, а я потрапив у “двіжуху” через рік. Колись давно класі у 6-7 ходив на стадіон “Хімік”, дивився футбол. Хлопці на полі в однакових футболках – то було круто) Потім вже в 11 році побачив що у нас є якийсь рух і хлопці адекватні, всі проукраїнські, то чому б не приєднатись. Через соціальні мережі зв’язався з засновником і лідером ультрасів Артемом. Футбол то була одна з причин зібратись, а основний посил – ідея патріотизму.

Десь через рік у всіх почались свої власні справи, родини і так далі, тому декілька років все трималось на мені. Тоді у нас з’явився червоно-чорний прапор, ми повністю відмовились від російськомовних кричалок. Намагались щось придумати своє, а не калькувати умовного “Шахтаря” чи “Динамо”. Серед найпоширеніших "Лише Словхліб, лише перемога!" і звичайно, “Слава Україні! Героям Слава!”. На той момент це було не так заїжджено”, – рассказывает Богдан.

“З місцевими через політичні погляди ніяких конфліктів точно не було. Одного разу був невеликий конфлікт через піротехніку з на той момент міліціонером. Він був батьком одного з футболістів. А так все було завжди спокійно. Один раз, коли вже не було Скіданова та основної команди, один з тренерів “Словхліба” на виїзді в Маріуполі попросив нас прибрати червоно-чорний прапор. “Ребята, снимите это, потому что нас за это выиграют”. Ну він грубіше сказав. Ми відмовили та і все. За мету ставити місцевий патріотизм. Ми тут щоб підтримувати команду нашого міста”, – добавляет он.

Фотографии у всех ультрас, в основном, с закрытым лицом. Ведь те, кто посещал фанатский сектор, имел уникальную возможность оказаться в базе данных милиции, а это грозило отчислением из вуза.

“У нас не було такої мети приховати обличчя, бо хто хотів подивитись в наші очі і чесні обличчя міг прийти на футбол і нас там знайти. Коли людина приходила на стадіон, не виникало питань де ті хлопці-ультраси, нас було чутно:)  На той момент замилювання на фото було калькування більш серйозних масових рухів, як то фанати “Шахтаря”, “Дніпра”, “Динамо”. Хто хотів приєднатись, завжди міг написати в інтернеті або підійти на матчі з цього приводу. А уваги, яка могла зашкодити, не було. Нічого агресивного і що порушувало закон ми не робити”, – рассказывает Богдан.

У славянских ультрас была своя символика – стикеры, флаги и даже шарфы. Разрабатывали и печатали сами, стикеры расклеивали по всему городу и за его пределами. В 2014 году патриотические наклейки приобрели особенное значение. 

“Все почалось з Артема, точніше, його дружина Аня непогано володіла фотошопом і перші чотири види стікерів зробили вони. Потім я частково підучив фотошоп і основну масу далі малював я. Замовляли спочатку в Харкові, а дизайни брались з голови та з ідей в інтернеті – з декількох макетів робили свій власний оригінальний. Два великих прапори так і лишились у Артема, вони були хенд-мейд. Коли він відійшов від активного руху не дійшли руки у нього попросити і зробили свої нові банери”, – вспоминает Богдан. 

“Більшість з тих, хто активно ходив на матчі у 11-13 роках навчались. Були хто в школі, хто в коледжі, хто студенти. Була можливість поїхати в умовний Харків чи Луганськ. Одного разу, наприкінці 12 року, їздили на товаристський матч збірної до Львова. Всі інші матчі були в Харкові, Донецьку, Луганську”, – говорит болельщик. 

“Десь 90% тих, хто приходив на матчі, знали чому ми тут. Як мінімум, це український патріотизм. Навіть якщо прийде до фанатського руху людина проросійська, то їй з нами було просто не цікаво. Потім дізнався, що один з наших хлопців у 14 році ходив на барикади. Приходив у 12-13 році на матчі, а потім зник. Згодом мені розповіли що бачили його з бойовиками на барикадах. Бачив його кілька разів, живий здоровий, мабуть у СБУ претензій не було. У мене бажання підходити вітатись не було”,  – говорит Богдан.

Практически все ультрасы занимались в Славянске общественной деятельностью.

Организовывали сами или помогали в организации митингов, шествий, различных проукраинских акций. 

Акции в Славянске, 2012-13 год, фото Сергей Лилеев

Шествие ко Дню Независимости, 2011 год, видео Сергей Лилеев

Шествие ко Дню Соборности Украины в 2013 году, видео Сергей Лилеев

Шествие ко Дню Независимости, 2013 год

Пробежки за здоровый образ жизни, 2013 год, фото Сергей Ковалев

“З іншими клубами конфліктів не було. Майже. Краматорські хлопці собі придумали, що у нас фанатська війна. Тоді це модно було, серед всіх рухів були конфлікти. Були друзі, були вороги, так от вони придумали що ми вороги, хоча ніяких суперечок не було. В “Авангард” на той момент вже вклали великі гроші, поміняли кольори і вони виступали вже в прем’єр-лізі. Вболівальники їхали на матч автобусом та на виїзді з міста зупинилися біля нашої стели і зробили не зовсім пристойне фото. То нам не сподобалось і приїхали до них трошки надавати по писку. Потім пояснили один одному позицію і конфлікт зам’яли. 

Зараз видно, що в команду Краматорська вкладають великі кошти. Слов’янські юнаки спеціально їздять туди займатись футболом, бачимо місцевих в формі. Хоча у нас в місті є факультет фізичного виховання. Тільки на підґрунті вже цього можна було зробити команду своїми силами. Але у нас немає людини, яка готова вкласти в це гроші”, - считает Богдан. 

Последний митинг в поддержку единой Украины в Славянске в апреле 2014 года, фото Сергей Ковалев

Во время оккупации Славянска все ультрас были объявлены в розыск как “предатели родины”. Эта статья грозила расстрелом. 

“До Майдану команди дорослої “Словхліб” вже не було, грала молодь. Все одно підтримували. З початком війни змістились пріоритети. Декілька людей просто відійшли, хтось переїхав, хтось пішов в поліцію, хтось служить в ЗСУ. Зараз були навесні навіть думки пробувати зібратись, але це вже буде не відновлювання, а створення з нуля. Постійно спілкуємось 5-6 людей та всі розкидані хто де. До того ж зараз по всій Україні така ситуація, якщо подивитись вищу лігу навіть, видно що вболівальників на трибунах значно менше стало. Думаю, це пов’язано з війною, людям не до того. Наскільки це в нас вийде коли закінчиться карантин і тому подібне, наскільки це буде на часі. Ідеї є, але наскільки вдало вони будуть реалізовані треба пробувати. Фактично зараз ми існуємо, клеїмо стікери:) Такі пасивно-агресивні”, – делится Богдан.

Мария Богач, Восточный вариант

6

Поділитись: