Языковые правки

ДЕЙСТВУЕТ

ПРЕДЛАГАЕТСЯ

Стаття 5. Право громадян користуватися

               будь-якою мовою

Громадянам Української РСР гарантується  право  користуватися

своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Громадянин   вправі   звертатися   до  державних,  партійних, громадських   органів,   підприємств,   установ   і    організацій українською  чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін.

Відмова  службової  особи  прийняти  і  розглянути  звернення громадянина  з посиланням на незнання мови його звернення тягне за собою відповідальність за чинним законодавством.

Рішення по суті звернення оформляється українською  мовою  чи

іншою  мовою  роботи  органу  або  організації,  до якої звернувся

громадянин. За бажанням громадянина таке рішення може бути  видане йому в перекладі російською мовою.

Стаття 3. Право мовного самовизначення

1. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.

2. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

Стаття 6. Обов'язок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій

Службові  особи  державних,  партійних,  громадських органів,

установ і організацій повинні володіти  українською  і  російською

мовами,  а  в  разі  необхідності  -  і іншою національною мовою в

обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків.

Незнання громадянином української або російської  мови  не  є

підставою  для відмови йому у прийнятті на роботу. Після прийняття

на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи органу  чи

організації   в   обсязі,   необхідному  для  виконання  службових

обов'язків.

Стаття 7 Регіональні мови або мови меншин України

6. Регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам частини третьої цієї статті, використовується на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.

7. У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.

8. За межами території, на якій  поширена регіональна мова, вона може вільно використовуватися у порядку, що визначається цим Законом.

9. Жодне з положень цього Закону про заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональних мов або мов меншин не повинне тлумачитися як таке, що створює перешкоди для використання державної мови.

Стаття 10. Мова актів органів державної влади та управління

Акти   найвищих   органів   державної   влади  та  управління Української  РСР  приймаються  українською  мовою  і  публікуються українською і російською мовами.

Акти   республіканських   міністерств  і  відомств,  місцевих органів державної влади та управління Української РСР  приймаються і   публікуються  українською  мовою,  а  в  разі  необхідності  -

публікуються і іншою національною мовою.

Написи на печатках,  штампах,  штемпелях,  офіційних  бланках державних,  партійних, громадських органів, підприємств, установ і

організацій в Українській РСР виконуються  українською  мовою  або українською і російською мовами.

Стаття 10. Мова актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин.

2. Акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою або мовою меншини (мовами) та офіційно публікуються на цих мовах.

Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації

В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а

також  взаємовідносин  державних,  партійних, громадських органів,

підприємств, установ і організацій є українська мова.

У випадках, передбачених у  частині  другій  статті  3  цього

Закону,   мовою   роботи,   діловодства  і  документації  поряд  з

українською мовою може бути і національна мова більшості населення

тієї чи іншої місцевості, а у  випадках,  передбачених  у  частині

третій  цієї  ж  статті,  -  мова,  прийнятна  для населення даної

місцевості.

Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).

2. Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, – й цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення даної гарантії має враховуватися при доборі службових кадрів.

3. Посадові та службові особи зобов’язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), – цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).

4. Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, є державна мова. В їх роботі можуть використовуватися й інші мови. У межах території, на якій відповідно до  умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, може використовуватися і ця регіональна мова (мови). У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.

5. Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради такі тексти можуть розповсюджуватись у перекладі цією регіональною або російською мовою (мовами).

6. Найменування органів державної влади і місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови зазначені найменування і написи можуть виконуватися державною і регіональною мовою (мовами).

Стаття 25. Мова виховання та одержання освіти

Вільний  вибір  мови  навчання  є невід'ємним правом громадян

Української РСР.

Українська РСР гарантує кожній дитині право  на  виховання  і

одержання  освіти  національною  мовою.  Це  право  забезпечується

створенням мережі  дошкільних  установ  та  шкіл  з  вихованням  і

навчанням українською та іншими національними мовами.

Стаття 26. Мова виховання в дитячих дошкільних установах

В Українській РСР виховання в дитячих дошкільних установах, в

тому числі в дитячих будинках, ведеться українською мовою.

У    місцях    компактного    проживання    громадян    інших

національностей можуть створюватись дитячі дошкільні установи,  де

виховання дітей ведеться їхньою національною або іншою мовою.

В  дитячих  дошкільних  установах  в разі необхідності можуть

створюватись окремі групи, в яких виховання ведеться іншою  мовою,

ніж в установах в цілому.

 Стаття 27. Мова навчання і виховання в загальноосвітніх                 школах

В    Українській   РСР   навчальна   і   виховна   робота   в

загальноосвітніх школах ведеться українською мовою.

У    місцях    компактного    проживання    громадян    інших

національностей   можуть   створюватись   загальноосвітні   школи,

навчальна і виховна робота в яких ведеться їхньою національною або

іншою мовою.

У випадках, передбачених у  частині  третій  статті  3  цього

Закону,   можуть   створюватись   загальноосвітні  школи,  в  яких

навчальна і виховна  робота  ведеться  мовою,  спільно  визначеною

батьками школярів.

У загальноосвітніх школах можуть створюватись окремі класи, в

яких  навчальна  і  виховна робота ведеться відповідно українською

мовою або мовою населення іншої національності.

Вивчення  в  усіх  загальноосвітніх  школах   української   і

російської мов є обов'язковим.

Порядок  вивчення  української  мови  особами,  які прибули з

інших  союзних  республік,  або  їх  звільнення  від  її  вивчення

визначається Міністерством народної освіти Української РСР.

Стаття 20. Мова освіти

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, при умові обов’язкового вивчення державної мови в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство.

2. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється у відповідності з потребою громадян згідно з законодавством України про освіту.

3. Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання.

4. Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх – батьків або осіб, які їх замінюють), студентів згідно з законодавством України про освіту.

5. З метою підтримання нечисленних мовних груп у встановленому законом порядку встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів, груп і забезпечуються умови їх функціонування.

6. Мова навчання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.

7. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Об’єм вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мови на відповідній території.

8. У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови та літератури, вивчення яких ведеться українською мовою).

9. Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. За бажанням особи, тести надаються у перекладі на регіональну мову або мову меншин (за винятком тесту з української мови і літератури).

10. Співбесіда або інші форми контролю, якщо такі передбачені при вступі у навчальний заклад, проводяться державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цьому закладі, за бажанням абітурієнта.

11. Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням регіональними мовами або мовами меншин, здійснює методичне забезпечення такої підготовки.

12. Навчальні заклади можуть створювати класи, групи з навчанням іноземними мовами.

Стаття 33. Мова засобів масової інформації

 В Українській РСР мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова.

 Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.

Стаття 24. Мова засобів масової інформації і видавництв

1. Кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якими мовами. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин. …