Танці проти самотності: як хореографиня з Луганщини створює спільноту для літніх людей

Свою розмову з Вікторією ми почали зі згадки про мрію, яку вона озвучила ще торік — створити танцювальну студію. Простір, де могли б зустрічатися люди різного віку, а особливо — літні. Не просто тренування, а місце для відчуття ритму, розмов та підтримки. І хоча власної студії вона ще не має, проте навколо вже починає формуватися така спільнота. Є ті, хто допомагає створити простір, танцювати, ділитися досвідом і просто перебувати поруч з іншими.

Початок співпраці

«Новий етап розпочався саме з інтерв'ю Східному Варіанту. Працівниці центру надання соціальних послуг "Калина", які опікуються літніми людьми та людьми з інвалідністю, побачили його і запросили мене до співпраці», — всміхається хореографиня.

Пропозицію Вікторія сприйняла з ентузіазмом. Після розміщення оголошення про набір на курс хореографії у вересні 2024 року на перше пробне заняття прийшло дев'ятеро. Багато з них узагалі ніколи не займалися танцями, деякі навіть плутали ліво і право, але мрія танцювати жила в їхніх серцях.

«Це не виключно хореографія: є елементи балету, фітнесу та йоги. Усе органічно поєднано», — пояснює Вікторія свій підхід до занять.

Розпочали з однієї групи, незабаром утворилася друга. Зараз загальна кількість учасниць — близько 30 осіб. Колектив наразі виключно жіночий. За весь час курси покинула тільки одна учасниця, яка повернулася до Харкова.

Окрім хореографії, Вікторія організовує різноманітні заходи для своєї групи. Проводить квізи на різні теми — не лише про танці, а й на загальні знання. Зважаючи на вік учасників, готує запитання з трьома-чотирма варіантами відповідей, інколи з гумором.

«Це спонукає їх цікавитися чимось новим», — зауважує хореографиня.

Перші результати

29 квітня група відзначала День хореографії в кафе — це була їхня перша зустріч поза заняттями. Жінки розповідали, що танці повернули їм бажання красиво одягатися та виходити у світ, адже раніше їхнє пенсійне життя обертається навколо дому та дачі. Фізичні покращення не забарилися — навесні учасниці з радістю ділилися, що дачні клопоти більше не супроводжуються болями в тілі.

До Вікторії почали дзвонити діти учасниць курсу, щоб подякувати: танці стали справжніми ліками проти материнської депресії. 

«У мами з'явився інтерес до буденності, якась мета: і одягнутися краще, і доглянути себе, знайшла подружок. А це важливо в такому віці», — підкреслює важливість соціалізації донька однієї з учасниць курсу.

Просто неба

Коли потепліло, хореографиня запропонувала займатися на свіжому повітрі, у парку. Не всі погодилися одразу, особливо місцеві мешканці, але згодом долучилися всі.

«Спершу було ніяково — здавалося, всі дивляться. Але незручність швидко минула. Тепер перехожі зупиняються, усміхаються й питають: "А можна до вас?"» — ділиться враженнями одна з учасниць.

«Бо весь світ танцює, чому ми не можемо», — філософськи підсумовує Вікторія Свищ, дивлячись на своїх учениць, які знайшли в танцях не лише фізичну активність, а й нове коло спілкування, мету та радість існування.

Валерія: мрія, що здійснилась

«Це була моя мрія — танцювати. І вона здійснилась тут», — всміхається Валерія.

У липні 2022 року вона разом із родиною: чоловіком, донькою, зятем і трьома онуками змушені були покинути рідний Бахмут через війну. Її зять, поліцейський, мав змогу обрати місце служби, і саме Валерія порадила це місто, бо ще у 2000-х вона бувала тут у робочій поїздці й запам'ятала його як спокійне й зручне.

Перший час, за словами жінки, був надважким — жили на валізах, з дня на день сподівалися на повернення додому. Але з часом надія згасла.

У «Калині» Валерія знайшла підтримку. Приєдналась до інституту третього віку, а восени — до курсу хореографії.

«Ми вже майже рік танцюємо. Це не просто рух — це адаптація, знайомство, дружба», — каже вона.

Танцями раніше не займалась — керувала управляючою компанією, до складу якої входило 2 ЖЕКи та 12 ОСББ, виховувала доньок, опікувалась онуками. Мрія танцювати здійснилася вже тут.

Зараз заняття проходять на свіжому повітрі, і Валерія каже, що це додає особливого настрою.

Окрім танців, у житті Валерії з'явилися й інші зміни. На жаль, роботи за фахом в місті для неї не знайшлося. Проте новою точкою опори став волонтерський проєкт — у грудні 2024-го учасниці колективу запросили жінку очолити дачне товариство. За її словами, хоч і формат інший, але знову працює — і це додає сенсу.

«Нам нема куди повертатися, — каже Валерія, дивлячись на своїх нових подруг. — Але тут я знайшла своє коло».

Світлана: з самотності до спільноти

Якщо Валерія приїхала з родиною, то інша учасниця опинилася тут зовсім сама. Світлана — переселенка з Маріуполя. Їй 71 рік. «У цьому житті я залишилась самотня», — каже тихо.

Після початку повномасштабного вторгнення її вивезли з Маріуполя до росії. Звідти почався довгий шлях додому через Прибалтику, Польщу. Чотири доби в дорозі. Там зустріла волонтера Володимира — саме він і розповів про Горішні Плавні. Світлана вірила, що тут зможе почати заново.

Зараз вона орендує житло. Каже: існувати важко, але тримається. У центрі «Калина» спочатку відвідувала заняття з лікувальної фізкультури. Коли відкрився гурток хореографії, то долучилася одразу.

«Мені все підходить. Усе подобається. Ми спілкуємося. А рух загалом — це життя», — говорить жінка.

Танцями ніколи не займалася, але знайшла в цьому занятті нову радість. «Калина» стала для неї тим місцем, де є простір для розмов, підтримки, простих людських зустрічей. Вона з радістю відвідує всі заходи.

«Зараз такий складний час, що ми просто мусимо знаходити щось добре, якісь радості. І цей гурток — наш ковток свіжого повітря. Тут ми розвиваємось, знайомимось, ділимось досвідом, знаходимо друзів», — розповідає Світлана.Окремо згадує керівницю гуртка — з теплом і вдячністю: «Вона нас розуміє. Бачить наші помилки, але завжди хвалить. Каже, що ми молодці, гарні, розумні. А в нас від цього виростають крила».

Для Світлани танці стали не просто хобі, а способом повернути віру в себе та майбутнє. Те, що почалося як заняття лікувальною фізкультурою, переросло у справжню життєву терапію.

Погляд у майбутнє

Розповіді учасниць підтверджують: потреба в такому просторі для спілкування та самореалізації величезна. Тому Вікторія не зупиняється на досягнутому — у вересні планує продовжити починання. Висунула пропозицію щодо проведення танцювальної терапії, адже центр розширює коло відвідувачів і планує працювати з іншими категоріями громадян.

«Але все одно це обмеження, умови, а мені хотілося б охопити більшу кількість бажаючих», — ділиться думками хореографиня. 

Вона думає про тих, хто не має жодних пільгових категорій, обмежений фінансово і не може відвідувати платні заняття в орендованих приміщеннях, але має бажання танцювати, рухатися, жити.

«Коли почали займатися у парку, до мене підходили люди, дізнавалися, що це тільки для відвідувачів центру — і це їх засмучувало», — розповідає Вікторія про реакцію випадкових перехожих.

Тому мрія про власну студію або хоча б залу залишається актуальною — місце, куди зможуть приходити всі бажаючі, без обмежень за віком чи соціальним статусом. Простір, де танець стане мовою спілкування.

Поки що ця мрія поступово втілюється в життя — крок за кроком, рух за рухом. І кожен новий учасник гуртка стає ще одним доказом того, що навіть у найскладніші часи можна знайти те, що об'єднує людей і дарує їм радість. Адже танець, як каже Вікторія, — це не просто рух, а спосіб сказати світу: «Ми тут, ми живі, і ми не здаємося».

Стати студентками хореографічного факультету «Університету третього віку» можна звернувшись до Центру надання соціальних послуг «Калина» за адресою: вул. Молодіжна, 6.

***

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів