На межі виживання. Яка доля самотніх маломобільних та людей з інвалідністю під час повномасштабної війни

Зараз на Донеччині залишається 3750 маломобільних та людей з інвалідністю. Для багатьох із них евакуація — не шанс на порятунок, а страшний шлях у невідомість. Вони потребують сторонньої допомоги в повсякденних справах і зазвичай не можуть виїхати самостійно. Але навіть із допомогою в евакуації є страх невизначеності того, що чекатиме їх у місці призначення.

«Я не знаю, куди мене повезуть. Чи буде там лікар? Чи знайдеться місце, де мене приймуть? А якщо я залишу своє житло, то вже ніколи не повернуся?» — такими питаннями щодня задаються сотні людей, які залишаються на прифронтових територіях. Для них рідні міста й села, нехай у напівзруйнованому стані, та все ще залишаються останнім якорем знайомої реальності.

Волонтери, які займаються евакуацією, зізнаються: переконати таких людей виїхати — одне з найважчих завдань. Часто вони відмовляються до останнього, навіть під обстрілами, бо не бачать у виїзді сенсу. Східний Варіант поспілкувався з представниками влади, волонтерами і юристами, щоб дізнатися, як в Україні допомагають маломобільним та людям з інвалідністю на шляху до безпеки.

«Категорично відмовляються від евакуації та підписують відмову»

До початку повномасштабного вторгнення росії на Донеччині працювало 10 інтернатних закладів та 8 відділень стаціонарного догляду для маломобільних та людей з інвалідністю. Через загострення бойових дій усіх їхніх мешканців евакуювали. Про це повідомили в Департаменті соціального захисту населення Донецької ОВА.

«Протягом 2022 року евакуювали майже 2400 мешканців інтернатних закладів області, стаціонарних відділень територіальних центрів та центрів надання соціальних послуг. З них 1972 особи евакуйовано до соціальних закладів, які розташовані в більш безпечних регіонах України, та 415 осіб евакуйовано за кордон у Королівство Іспанії, Латвійську та Італійську Республіки», — розповіла Олена Токарева, директорка Департаменту соціального захисту населення Донецької ОВА.

Уся Донецька область належить до територій можливих, активних бойових дій або тимчасово окупованих. Триває обов’язкова евакуація не тільки населення, а й закладів стаціонарного догляду.

Так, Бахмутський психоневрологічний інтернат релоковано в Полтавську область. Там розгорнули 100 ліжок для мешканців Донецької області, які потребують постійного стороннього огляду. У закладі працює 2 відділення для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю — психоневрологічне та геріатричне.

Зараз у Донецькій області фактично проживає 3750 маломобільних та людей з інвалідністю. Держава підтримує їх відповідно до чинного законодавства. Ті, хто не отримують пенсій, мають право на соціальну допомогу. За потреби людину безплатно забезпечують засобами реабілітації.

Держава компенсує витрати тим, хто надає соціальні послуги з догляду — як на непрофесійній основі, так і на професійній, але без здійснення підприємницької діяльності. Окремо передбачена одноразова компенсація для людей, які отримали інвалідність унаслідок вибухонебезпечних предметів на території України.

Якщо людина має інвалідність і перемістилася через бойові дії, то може отримати від держави допомогу на проживання (3000 грн на місяць).

Також після початку повномасштабного вторгнення на Донеччині утворили гуманітарні штаби, які забезпечують мешканців міст та сіл допомогою.

Станом на березень 2025 року 11 територіальних центрів соціального обслуговування та 16 центрів надання соціальних послуг Донецької області надають послуги догляду вдома для 2776 одиноких (або умовно одиноких) осіб, з них 604 — це люди з інвалідністю.

«Вони отримують, з урахуванням безпеки, соціальну послугу догляду вдома відповідно до державного стандарту. Відповідно до потреб, вони можуть отримати послуги представництва інтересів, інформування, консультування, натуральної допомоги. Додатково гуманітарні штаби, утворені військовими адміністраціями області, забезпечують їх гуманітарною допомогою. З метою збереження життя та здоров’я проводиться інформаційно-роз’яснювальна робота стосовно можливості евакуації до більш безпечних областей України. На жаль, ці особи категорично відмовляються від евакуації та підписують відмову від проведення обов’язкової евакуації», — коментує Олена Токарева.

Евакуацію маломобільних та людей з інвалідністю проводять облдержадміністрації в співпраці з Міністерством соціальної політики, Національною соціальною сервісною службою, благодійними та волонтерськими організаціями.

Людей, які потребують житла, розселяють у місцях тимчасового проживання в приймаючих регіонах. Одиноких маломобільних та людей з інвалідністю, які потребують постійного стороннього догляду, евакуюють до надавачів соціальних послуг.

«Як приклад, на початку березня в тісній співпраці облдержадміністрації з БО «БФ Схід СОС» та АТ «Укрзалізниця» евакуйовано до стаціонарних відділень надавачів соціальних послуг Тернопільської та Вінницької областей 40 маломобільних осіб — мешканців Донецької області», — повідомила Токарева.

«Такі люди майже невидимі для держави»

Хоч у теорії все звучить непогано, на практиці — значно важче. В Україні механізм допомоги маломобільним людям та людям з інвалідністю працює слабко. Про це розповідав евакуаційник благодійного фонду «Схід SOS» Роман Бугайов. Він каже: «Такі люди майже невидимі для держави». А якщо немає рідних чи близьких, то людина майже приречена на самотність.

Тому маломобільні та люди з інвалідністю — у пріоритеті евакуаційників «Схід SOS». Окрім вивозу, фахівці фонду намагаються знайти для них місця розміщення, надають соціальний та медичний супровід, допомагають відновити документи чи отримати виплати від держави.

Розміщення — чи не найбільший виклик в евакуації маломобільних. На четвертий рік повномасштабної війни дуже важко знайти заклади, де окрім місця надавали б ще й догляд. У лікарнях приймати таких людей відмовляються.

У безплатних державних закладах умови для розміщення маломобільних здебільшого жахливі, каже пан Роман. За можливості представники фонду знаходять приватні установи, куди людей приймають з утриманням 80 % пенсії на догляд. Такий варіант більш-менш допомагає розмістити тих, кому це потрібно.

Станом на зараз евакуаційники фонду вивезли з прифронтових територій вже понад 88 тисяч осіб, з них 12 тисяч — маломобільні.

Що каже законодавство?

Українське законодавство у сфері підтримки маломобільних людей багатогранне, однак, забезпечити всебічну підтримку в складний час для країни важко. Особливо з огляду на фінансові, кадрові та інституційні обмеження, розповідає Ярослав Таранець, правовий аналітик напряму правозахисту БФ «Схід SOS».

Держава стосовно осіб з інвалідністю намагається усувати перепони, забезпечувати права та задовольняти потреби людей в охороні здоровʼя, соціальному захисті, реабілітації, наданні пристойного житла та сприянні громадській діяльності.

«Як ми можемо помітити, українське законодавство передбачає широкий перелік прав і гарантій для осіб з інвалідністю, однак на практиці реалізація цих прав не завжди забезпечена повною мірою через обмеженість ресурсів, особливо в період воєнних дій», — каже Ярослав Таранець.

Одиноким людям з інвалідністю II та III групи, малозабезпеченим особам та особам старше 80 років, якщо вони за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду, призначається соціальна допомога.

Розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю встановлюється згідно з прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність (станом на зараз — 2361 грн):

• особам з інвалідністю I групи, жінкам, яким надано звання «Мати-героїня», на одну дитину померлого годувальника — 100 відсотків (2361 грн), на двох дітей — 120 відсотків (2833 грн), на трьох і більше дітей — 150 відсотків (3541 грн);
• особам з інвалідністю II групи — 80 відсотків (1888 грн);
• особам з інвалідністю III групи — 60 відсотків (1416 грн);
• священнослужителям — 50 відсотків (1180 грн);
• особам, які досягли 65 років і не мають права на пенсію, — 30 відсотків (708 грн).

Проблема соціального захисту маломобільних осіб, зокрема осіб з інвалідністю залишається актуальною, і її вирішення потребує комплексного підходу з боку держави, місцевої влади та громадських організацій, каже Ярослав Таранець.

«Попри закріплені норми щодо усунення бар’єрів, українські міста не повністю адаптовані для маломобільних громадян. І хоч законодавча база гарантує рівні права, на практиці їх реалізація ускладнюється через бюрократію, відсутність ресурсів та брак ефективного контролю. Державна допомога часто є мінімальною і не покриває реальні потреби осіб з інвалідністю, особливо під час воєнних дій. Існують державні соціальні виплати для тих, хто не має родичів, але їхній розмір залишається низьким і не завжди достатнім для забезпечення гідного рівня життя».

Значною проблемою є брак місць для розміщення евакуйованих маломобільних та людей з інвалідністю, оскільки тимчасові пункти не пристосовані для маломобільних людей.

«Навіть якщо окремі приміщення могли б використовувати для розміщення осіб з інвалідністю, їх не забезпечують необхідними умовами через нестачу коштів. У таких умовах багато людей опиняються в критичних ситуаціях, коли немає можливості швидко знайти місце для їхнього тимчасового перебування і такі люди повинні місяцями чекати того, щоби про них хтось подбав», — каже правовий аналітик.

Проводять ремонт занедбаних приміщень, щоб розмістити там маломобільних людей із прифронту. Рішення від «Схід SOS»

Щоб сприяти розв'язанню проблеми розселення людей з інвалідністю, благодійний фонд «Схід SOS» реконструює та обладнує місця тимчасового проживання ВПО. Представники фонду допомагають з устаткуванням: встановлюють ліфти, пандуси, функціональні ліжка, підіймачі, інклюзивні ванни, меблі, шафи, телевізори, засоби для довкілля. Або ж проводять капітальний ремонт приміщення під зобов’язання громади заселити туди маломобільних та людей з інвалідністю, яких евакуювали представники «Схід SOS».

«Нам дуже допомагає партнерська організація «Океан Добра». Це транзитний центр для маломобільних людей, де евакуйовані люди з прифронтових територій можуть пройти вже мінімальну реабілітацію. Зазвичай у транзитному центрі вони перебувають декілька тижнів після евакуації, допоки їм шукають постійне помешкання», — розповідає Євген Голованевський, координатор напрямку відбудови «Схід SOS».

Нещодавно один із таких прихистків для переселенців старшого віку відкрили в селі Стецева на Івано-Франківщині. Тут проживатимуть 30 людей.

Ремонт обійшовся у 20 мільйонів гривень. У прихистку відновили кімнати, їдальню, душові та вбиральні з урахуванням потреб маломобільних груп. Кожне приміщення обладнане функціональними ліжками, для зручності пересування на кріслах колісних встановлено підіймач. Нульовий поверх облаштовано під найпростіше укриття, а приміщення для пральні отримало необхідну техніку. Натомість громада, на балансі якої будівля, виділяє кошти на харчування мешканців притулку та медичний догляд.

Станом на зараз «Схід SOS» облаштував понад 10 прихистків для постійного проживання евакуйованих зі прифронту. У них розмістили більше ніж 500 представників маломобільних груп населення та з інвалідністю. Прихистки облаштовані на Івано-Франківщині, Тернопільщині, Львівщині, Черкащині, Закарпатті, Вінничині на базі територіальних центрів та лікарень. 

Окрім цього фонд допомагає устатковувати та ремонтувати транзитні шелтери на Дніпровщині та Харківщині, аби люди, які чекають на постійне розселення, жили у відповідних умовах.

У таких прихистках насамперед розміщують людей, які не можуть подбати про себе самостійно. Це маломобільні та люди з інвалідністю, яких евакуювали з прифронтових територій, де вже не працювали соціальні чи волонтерські служби.

«Схід SOS» та громади, на балансі яких прихистки, укладають договір про співпрацю. Благодійний фонд ремонтує або постачає обладнання, натомість громада розміщує людей, яких евакуювали з прифронтових територій.

«Ми можемо розмовляти про це, щоб якась частка створених місць відводилася під мешканців громади. Запит на це, звичайно, є. Але ми намагаємося, щоб ця частка була не більше 10 %, бо наші люди втратили житло через війну, втратили все майно й не можуть жити самостійно в евакуації. Кожне місце для нас — необхідно, тому ми намагаємося домовлятися, щоб як мінімум 90 % новостворених місць були для евакуйованих», — розповідає Євген Голованевський.

Зазвичай в одній кімнаті центру проживає від 2 до 6 людей. Харчування та оплата персоналу покладається на громади, які володіють установами.

Це лише одне з рішень, які дозволяють розмістити маломобільних та людей з інвалідністю з прифронтових територій. Однак проблема браку місць в Україні залишається.

Куди звернутися?

Записатися на евакуацію благодійного фонду «Схід SOS» можна з понеділка по суботу (8:00 — 18:00) за номером телефону: 0800 332 614.

Онлайн-сайт фонду: https://east-sos.org

Контакти Донецької ОВА:

• Гаряча лінія облдержадміністрації — 0–800–507–506;
• Гаряча лінія щодо отримання виплат при евакуації — 066–285–62–90;
• Гаряча лінія щодо евакуації тяжко хворих та осіб з інвалідністю — 0–800–332–614;

Контакти Луганської ОВА:

• Гаряча лінія облдержадміністрації — 063–306–48–50; 066–833–68–31; 056–720–70–94
• Гаряча лінія з гуманітарних питань — 0800–332–475