Від продукції з мас-маркету до натуральної косметики: як інженерка з Лисичанська створила власний бренд косметики

Шлях до професії та перше випробування війною

Олена Ергард народилася у промисловому Лисичанську — місті, що назавжди закарбувалося в її пам’яті. По закінченню школи вступила до Сіверськодонецького хіміко-механічного технікуму. Після цього розпочала роботу на Лисичанському нафтопереробному заводі. Паралельно здобула вищу освіту та обійняла посаду провідного інженера з охорони праці у відділі промислової безпеки.

У 2014 році її життя, як і багатьох мешканців Луганщини, змінилося назавжди через початок російської військової агресії. Перші зустрічі з військовою технікою стали для неї нищівним потрясінням, що назавжди закарбувалися в пам’яті.

«Коли вперше побачила автомат, мене охопив нестримний жах. А потім — БТР на блокпості — це було для мене щось жахливе. Після того три ночі просто не могла заснути»,— з болем у голосі згадує жінка.

Ті події стали не лише випробуванням для неї та її родини, а й початком нового, невідомого етапу життя. Владу захопили бойовики «лнр» і родина залишила місто.

Лисичанськ було звільнено військами ЗСУ 24 липня 2014 року, і вже на початку серпня родина Олени змогла повернутися додому.

«Попри складні обставини, комунікації відновили досить швидко — знову з’явилися і газ, і світло», — згадує вона.

Повсякдення Лисичанська змінилося: військова техніка стала звичним елементом міста.

«Вона їздила, як тролейбуси по центральних вулицях», — розповідає жінка.

Війна перетворилася на буденність, до якої мешканці були змушені адаптуватися.

Заняття спортом змінили життя

«На підприємстві, де я працювала, діяв сучасний спорткомплекс з тренажерними залами, майданчиками та басейном. Я обрала плавання», — згадує Олена.

Щоденні запливи стали її улюбленою звичкою, однак згодом виникли проблеми зі шкірою.

«Вона стала сухою, з’явилися подразнення через хлоровану воду. Я почала шукати рішення», — розповідає вона.

Придбавши натуральне мило, що допомогло відновити шкіру, Олена зацікавилася миловарінням. Вона почала вивчати технологію: переглядала онлайн-курси, вивчала рецептури.

«У травні 2019 року виготовила своє перше мило — з відваром трав, пудрою та ефірною олією м’яти. Перша партія вийшла якісною: мило чудово очищувало і не сушило шкіру», — пригадує вона.

З часом «сарафанне радіо» перетворило захоплення Олени на бізнес: знайомі почали замовляти мило. Вона заснувала бренд Era Soap, розробила фірмовий стиль.

Наприкінці 2019 року жінка наважилася піти з нафтопереробного заводу, присвятивши себе улюбленій справі. Асортимент розширювався: до мила додалися креми, тоніки, скраби.

«Спочатку клієнтами були близькі, але потім спрацювала рекомендація», — розповідає Олена.

Напередодні 2022 року Era Soap розвивалася: продукція представлялася на ярмарках, бренд виступав спонсором місцевих подій.

«Мені відкривалися нові горизонти. Я мріяла про масштабування виробництва і повну самореалізацію в улюбленій справі», — пригадує майстриня.

Лютий, що змінив все

Життя поблизу лінії фронту стало для Олени майже буденністю. За 40 кілометрів від сірої зони звуки пострілів більше не викликали переляку. Сусідній Сіверськодонецьк тих днів здавався містом, що впевнено розвивається: нові заклади, сучасні спортивні майданчики, капітальні ремонти шкіл.

23 лютого подружжя відзначало 25-річчя сімейного життя та будувало плани. Та наступного ранку все змінилося: діти зателефонували з Києва про початок війни. Олена не сприйняла звістку серйозно, гадаючи, що йдеться про чергові обстріли. Проте син категорично наголосив: «Мамо, ти не розумієш, Київ бомблять».

Невдовзі розпочалися інтенсивні обстріли й Лисичанська, родина ховалася в підвалі гаража. Діти, евакуювавшись до Коломиї, наполягали, щоб батьки залишили місто.

Останній день у рідній квартирі — 6 березня. З собою родина взяла лише одну валізу. Олена не встигла забрати жодної робочої речі, залишивши обладнання для виробництва косметики. Особливо прикро було думати про зібрані напередодні 8 березня подарункові набори.

Крок до відродження

Подружжя евакуювалося до Коломиї. Життя кардинально змінилося. Жінка намагалася знайти роботу, але можливостей у регіоні майже не було. Евакуація рідних, особливо паралізованого батька, стала важким випробуванням. У нових реаліях Олена намагалася опанувати емоційний стан, почавши збирати карпатські трави.

«Збирала та вивчала їхні властивості. Це допомагало відволіктися та підтримувати навички. З’явилися перші спроби виготовляти косметику з нових інгредієнтів», — розповідає вона.

Згодом почали про себе нагадувати колишні клієнтки, які просили косметику. Зв’язавшись із сусідом з Лисичанська, жінка попросила надіслати хоча б найнеобхідніше. Проте передати вдалося лише частину.

«Навіть зошит із рецептами залишився вдома», — додає вона.

Паралельно з цим Олена надіслала резюме за основною спеціальністю та отримала запрошення на роботу в Києві.

«Рішення їхати далося легко, адже там були діти та більше можливостей», — розповідає жінка.

У жіночому просторі «Вільна» Олена познайомилася з іншими переселенками. Адміністраторки центру невдовзі запропонували їй провести майстер-клас.

«Спочатку я сумнівалася, але згодом погодилася. Це був черговий крок до відновлення», — зізнається жінка.

Відтоді вона регулярно проводить майстер-класи, навчаючи жінок виготовляти натуральну косметику, розповідаючи про її переваги та особливості складу.

Однією з найважливіших подій стало навчання у проєкті U&We Hub, спеціально для жінок-підприємиць.

«Нас навчали масштабувати бізнес, вести юридичні та фінансові справи, розвивати SMM. Але найціннішою була підтримка: ми допомагали й раділи за кожну, купували продукцію одна в одної. Це справжня спільнота взаємопідтримки», — зазначає жінка.

Під час фінальної презентації Олена представила свій проєкт і отримала пропозицію співпраці з великою мережею.

«Наразі працюю над реалізацією мрії — створити власну майстерню, де зможу виготовляти косметику, проводити майстер-класи та надихати інших», — розповідає Олена.

Сила жіночої підтримки

«Коли все втрачено, головне — не зламатися», — каже Олена.

За словами майстрині, адаптація в Києві була непростою: інший менталітет, гостра потреба підтримки. Головною опорою став жіночий простір з розумінням та допомогою.

«Навчання — це ключ до відновлення. Кожен майстер-клас — не просто урок, а терапія для жінок, які пережили травму війни», — переконана вона.

Жіноче коло підтримки стало порятунком: тренінги, консультації допомагали повертатися до себе. Усвідомлення власної відповідальності за батьків-пенсіонерів, зокрема батька-інваліда, змушувало рухатися далі.

«Київ стимулює. Треба користатися тим, що є, не втрачати можливості. Головний життєвий висновок: об’єднуватися, вчитися, не зупинятися», — впевнена Олена.

Зв’язатися з майстринею можна через її сторінку в Instagram Era Soap.

***