Втретє з "нуля": як на Черкащині відроджується завод з Луганщини

Можливо, саме тому сюди у 2022-му році переїхало подружжя Олександра та Ірини Чорнобай. А з ними — іще 15 родин. Переїзд цей був вимушеним і, на жаль, не першим у їхньому житті. Подружжя Чорнобаїв продовжує розвивати виробництво на новому місці, а  сепаратори для сортування насіння, які виготовляє їхній завод “Аеромех”, допомагають агровиробникам України та світу. 

А родом це виробництво, як і Ірина з Олександром, з Луганщини. Саме там, у кінці 90-х років була розроблена технологія, якою зараз користуються в 60-ти країнах світу. Та через війну та окупацію завод був змушений уже втретє починати свій шлях з нуля. 

***

У промзоні міста Багачеве розташоване автотранспортне підприємство (АТП). Коли під’їжджаєш сюди, бачиш багато вантажівок, метушню водіїв, які зранку проходять техогляд і планують їхати з робочих справ. 

Біля воріт нас зустрічає Ірина Чорнобай, комерційна директорка заводу. Саме тут, на території Багачевського АТП, зараз знаходяться кілька цехів підприємства.

Олександр Чорнобай, директор заводу, виходить до нас у робочому одязі. Він, як і всі працівники, весь час проводить на виробництві: займається розробкою проєктів креслень, контролює всі процеси, налаштовує обладнання. 

“Ось наш основний цех, — розповідає Олександр, — сюди завозиться метал, із якого в результаті виготовляється кінцевий продукт — сепаратор САД. Тут відбувається так звана “чорнова” збірка сепаратора. Далі — він переходить у фарбувальну камеру, а потім на тестування й чистову збірку”.

Ірина показує цех фінішної збірки. Тут якраз працюють над замовленням для одного з клієнтів — збирають норії (норія — пристрій для вертикального транспортування зерна, насіння та інших продуктів. — прим. ред), а також сепаратор САД-5. Ірина показує пристрій і розповідає, що це й для чого.

“Це — світова новизна”, або що таке сепаратори для насіння?

Жінка розповідає, як працює ця машина. Основною “фішкою” цієї технології є те, що вона калібрує насіння по його питомій вазі за допомогою потоків повітря. При цьому не важливий ні розмір насінини, ні вологість. У сепаратора є кілька фракцій, в які потрапляють різні за якістю й засміченістю продукти.

Ці сепаратори — власна розробка заводу. Зерноочисне обладнання використовують для очищення й калібрування насіння різних культур: починаючи від дрібних (амарант, мак, фацелія, трав'яні культури, лікарські трави) — до великих (зернобобових, баштанних, гарбузових культур), усіх видів круп.

Ірина розповідає, що свою історію завод розпочав ще у 2001 році в місті Луганськ. Завдяки розробці її батька Сухіна Володимира Степановича. 

“Я з ним ще в студентські роки, в роки аспірантури, вивчала сортування насіння по питомій вазі. І батько мій розробив струменевий генератор, на основі якого й було створено саме сепаратор САД”, — згадує жінка.

Олександр розповідає, що на початку 2000-х років у Луганську з’явився завод “Аеромех”. Саме на базі розробки батька Ірини почалося виробництво зерноочисного обладнання. Він володіє чималою кількістю патентів та авторських свідоцтв на цю технологію. 

“Ми розпочали впроваджувати цю розробку з нуля. Це була складна і довга праця, конструкторська велика робота, щоб втілити цю ідею в життя. Проходило більше року випробувань різних на цьому обладнанні”, — ділиться Ірина.

Звісно, обладнання почало набувати популярності, адже його користь для фермерів дуже висока: це не тільки очищення зерна, але й надбавка до врожаю. Ірина говорить, що завдяки цій технології врожайність насіння зростає приблизно на 30%.

Розповідає, що це — світова новизна. Такого сканування зернин струменями генератора, за словами комерційної директорки, ніхто не робив. 

“Щось подібне колись робилось, — як віялки, знаєте, бабусі на повітрі, на горищі насіння соняха провіювали. Але це зовсім інша річ, тобто аналогів немає”.

За кілька років підприємство розширилося, з’явилися нові робочі місця, чимало клієнтів із інших країн.

“У Луганську в нас був повний виробничий процес, кілька цехів було загальною площею десь 6 тисяч квадратних метрів. І на той момент ми експортували в 45 країн світу наше обладнання”, — каже Ірина.

“Ми виїхали тільки з флешкою”

Заходимо в основний цех. Тут шумно, багато пилу і яскравих спалахів від зварювальних апаратів. Доводиться кричати, аби тебе почули. Та для Олександра й Ірини це звичні умови. Напевно, ці звуки навіть радують їх більше, аніж тиша чи вибухи. Це — вже третя локація їхнього заводу.

Перша була в Луганську, далі — виїзд у Кремінну, і тепер — тут.

Олександр згадує, як починалася війна на сході. Підприємство зупинилося, люди розбіглися хто куди. Вони ж вирішили їхати в місто Кремінна, звідки Олександр був родом. На той час він працював менеджером на підприємстві, але гарно розумівся на кресленнях. Тому вже на новій локації вони вирішили таки спробувати почати все з нуля.

“Почали з креслень, закуповували матеріали, орендували невеликий цех. І таким чином розпочали виготовляти наше обладнання. Нам не вдалося нічого вивезти, ми виїхали з флешкою, з кресленнями. Мій чоловік цей сервер вивозив об’їзними шляхами”, — згадує Ірина.

Перший рік було досить важко. Потім вже, коли люди в них повірили й почали до них приходити, навчилися чомусь, — уже стало значно простіше працювати. Олександр взяв на себе керівництво підприємством, Ірина ж — займалася розвитком бізнесу: писала статті, знаходила клієнтів, їздила на виставки та просувала підприємство. І за 8 років роботи їм вдалося не просто відновити втрачене, але й розширити виробництво у Кремінній.

“За ці 8 років ми розширили лінійку виробничих моделей нашого обладнання, розширили асортимент. На 2022 рік ми мали 8 тисяч квадратних метрів виробничих потужностей, розширили географію продажу нашого обладнання. 60 країн світу. Ювілей був у нас у Кремінній”, — із посмішкою згадує Ірина. 

“Думали, що час іще є, а його зовсім не було”

На цьому фото — те, що залишилося від підприємства “Аеромех” у Кремінній. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, подружжя зібрало працівників заводу й запропонувало їм виїжджати. Адже, як говорить Ірина, вони вже мали подібний досвід і розуміли, що добром це все не закінчиться.

Жінка з дітьми поїхала до Ужгорода, а Олександр лишився в Кремінній, аби довести всі справи до кінця. 

“Ми думали, що у нас є час, а у нас часу не було взагалі”, — говорить Ірина.

Буквально за кілька днів у Кремінну вже ніхто не хотів їхати. Вивезти обладнання було нереально. Олександр із сумом згадує, скільки всього там лишилося — практично все. Дещо він завантажив у “бус” і вивіз, але зовсім небагато.

А зараз лишилися тільки ці фото — підприємство зруйноване та розграбоване. А родина Чорнобаїв цього разу не знала, що робити далі. Адже починати з нуля втретє — це неабиякий виклик.

“І ось розпочалася історія тут наша, третя частина”

Виходимо на подвір’я, аби подихати повітрям. Коли покидаєш цех, здається, що навкруги глуха тиша. На питання, як вони знайшли саме цю локацію для переїзду, Ірина відповідає, що знайшла її по оголошенню. Та спершу продовжувати цю справу вони не планували. Вірніше, не знали, як бути далі.

“Коли відбулася окупація Кремінної, — це було 18 квітня, — то ми зовсім були розгублені, тому що остання надія була втрачена, — каже Ірина. — Влітку ми нічого не мали, ніяких ідей, що робити далі. А влітку ж іде збирання врожаю. Це, так би мовити, сезон нашої теми”.

Але їм почали телефонувати фермери із замовленнями. Ірина згадує, як шквал підтримки від клієнтів і партнерів дав їм надію й натхнення продовжувати свою справу.

“Нам потрібен сепаратор”, “Ви де?”, “Та не губіть свою справу!”, “Ми в вас віримо!”, — розповідають, що такі повідомлення підприємці отримували постійно. Їх запрошували й за кордон, і в різні області України, пропонували допомогу та підтримку.

“До сліз було, — говорить жінка. — Тож ми з Олександром посиділи, подумали: “Ну давай розпочинати”. 

15 родин виїхали разом із ними. Всі розселилися приблизно в одному районі на Черкащині. Тож, у них уже була певна опора та надія. Спершу знайшли локацію в містечку Єрки. Трохи попрацювали там, але будівля була стара і погано опалювалася, тому Ірина продовжила пошуки, аж доки не натрапила на оголошення у місті Багачеве.

“Через деякий час мені зателефонували з мерії, призначили зустріч, — згадує Ірина. — І сам мер сказав, що хоче таких, як ми, залучати в місцевість, щоб ми розвивались, відчували себе як вдома. Я дуже вдячна людям, які нас тут прийняли. Вони ж допомогли розселити і наших працівників тут. І ось розпочалася історія тут наша, третя частина, можна так сказати”.

Ірина розповідає, що коли вони заїхали сюди, тут були голі стіни, підлога, дах та вікна. І в той момент всі розуміли, що на них чекає важкий шлях. Та потроху все ж вдалося відновити частину потужностей: деяке обладнання купили за грантові кошти, щось облаштували за власні.

“На сьогоднішній момент ми відновили свої виробничі процеси і об'єми десь на 30% приблизно”, — каже жінка.

Олександр говорить, що для нього першочергову роль зіграло те, що з ними виїхало чимало людей з Кремінної, їм повірили — і цих працівників вони не можуть підвести. Саме тому так важливо було відновити виробництво. А ще — партнери та клієнти. Ця технологія потрібна була українським фермерам, вони чекали і потребували її. 

“Цю технологію розробив мій батько. Я не маю втрачати технологію “Аеромех”. Це дуже якісне сортування насіння, яке потребує кожен фермер. У мене було відчуття, що, якщо я втрачу, то всі втратять. Це — великий досвід і велика користь від нашого обладнання”, — говорить Ірина Чорнобай.

***

У народі кажуть: “Дерево тримається корінням, а людина сім’єю”. Мабуть, герої цього матеріалу відчувають цю приказку на собі як ніхто. Батькова спадщина, яка допомагає тисячам аграріїв по всьому світу, має жити й розвиватися. А внесок наступних поколінь у цю справу не залишиться безслідним для нащадків. 

Ірина говорить, що вони сумнівалися, починати спочатку знову, чи ні. Страшно, бо ж раптом знову втратять. Та, зрештою, вирішили, що хай це все буде “бонусом”, адже нічого не робити вони завжди встигнуть.