Спроба вижити чи зрада? Чому переселенці та переселенки повертаються в окупацію

Про причини такого повернення та думку влади щодо цього розповідає Східний Варіант.

Повернулися до Маріуполя через півтора року після виїзду до Європи

До початку повномасштабного вторгнення пані Ю. разом із чоловіком та двома дітьми мирно проживали в Маріуполі. Мали власну квартиру та автівку. Чоловік працював на металургійному заводі імені Ілліча, пані Ю. — юристкою в приватного нотаріуса, а діти навчалися в університетах. Під час боїв за Маріуполь їхня квартира була зруйнована, родині лише дивом вдалося врятуватися.

«Наша квартира знаходилася на 7 поверсі. Приблизно з початку березня обстріли стали настільки щільними, що вже не можна було виходити на вулицю. Однієї ночі бомба прилетіла в сусідній будинок і повністю його зруйнувала. Наш будинок був обстріляний снарядами, від чого почалася пожежа. Один підʼїзд вигорів повністю, а наша квартира сильно пошкодилася. Були вибиті вікна, двері, пробита стеля, не було стіни між вітальнею та кухнею. Під час обстрілу ми були в підвалі разом з іншими мешканцями. Вціліли лише чудом», — пригадує пані Ю.

Коли з міста почали виїжджати люди, родина пані Ю. також поїхала. Їхня автівка була з вибитими вікнами, однак могла їхати. Родина взяла найцінніше — документи, гроші та деякий одяг.

Прибувши у фільтраційний табір, родина почула від російських окупантів, що дороги в Україну для них немає, і що українські військові нікого не пропускають. Не маючи звʼязку та можливості перевірити це, родина вирішила виїжджати через росію.

«У росії ми зупинялися, щоб нам зробили автівку. Бо з вибитими вікнами наприкінці березня ми б далеко не виїхали. Потім рушили через Москву та Псков до Естонії, а потім — до Латвії. Спершу був повний відчай та депресія. Нашої домівки немає, міста немає, в Україні йшла повномасштабна війна, гинули люди. Просто не вірилося, що все це з нами відбувається. Діти продовжували навчатися дистанційно. Ми оформили документи на допомогу, нам навіть дали житло на перший час. Через місяць ми із чоловіком влаштувалися на завод, бо розуміли, що потрібні гроші», — пригадує пані Ю.

Без знань латвійської мови подружжя заробляло невеликі кошти. Згодом їм довелося залишити житло, яке їм запропонували на перший час, та почати орендувати квартиру. Стало важко. Разом родина ходила на курси латвійської мови, намагалася інтегруватися у суспільство.

«Ми намагалися знайти іншу роботу, але без мови та досвіду кращого місця не знайшли. Діти вступили до Латвійського університету паралельно з українськими, і вони переїхали до гуртожитку. Однак нам із чоловіком усе одно було важко. І ми почали думати про те, щоби повернутися до Маріуполя. До того ж наш будинок почали відновлювати. Ремонтували й нашу квартиру, нам про це розповідали сусіди. Ми бачили, що ситуація в Україні не краща з допомогою переселенцям. Якраз починалися розмови про припинення виплат. І ми все ж наважилися на те, щоби повернутися. Не хотілося цього. Але ми зібрали речі та поїхали. Діти залишилися в Латвії», — розповідає жінка.

У Маріуполі в їхній квартирі вставили вікна та відремонтували стелю. Усе інше подружжя почало робити власноруч після повернення. Чоловік влаштувався на будівництво, а пані Ю. до магазину продавчинею. В окупації теж складно, однак наявність власного житла покращила їхню фінансову ситуацію.

Таких історій, як у родини пані Ю., насправді більше, ніж здається. Переселенці та переселенки повертаються на ТОТ як із країн Європи, так і з України. Причин цьому багато: невеликі заробітні плати, висока оренда житла, важкість в адаптації на новому місці.

«Повернення українців на тимчасово окуповані території є багатогранною проблемою»

За період з 1 березня до 18 вересня 2024 року в Україні було подано 580 676 заяв про зняття з обліку ВПО. З них 16 552 подали заяву особисто, ще 247 965 заяв надійшло через Дію. Про зняття з обліку ВПО через зміну місця проживання було отримано 278 611 заяв, через повернення до покинутого місця проживання — 27 015 заяв, через виїзд за кордон — 1156 заяв. Про це Східному Варіанту повідомила Представниця Уповноваженого Верховної Ради України із захисту прав осіб, які постраждали внаслідок війни Ольга Алтуніна.

Деякі дані щодо повернення людей в окупацію називають місцеві адміністрації. Так, нещодавно мер Маріуполя Вадим Бойченко повідомив, що близько 30 % маріупольців, які виїхали з міста на початку повномасштабної війни, повернулися назад в окупацію. Серед причин цього він називав відсутність власного житла та зневіру людей у справедливості. Українці, виїжджаючи з ТОТ, розраховували на компенсацію, однак в Україні не налагоджений процес відшкодування за житло, яке знаходиться на тимчасово окупованих територіях.

У Звіті про внутрішнє переміщення населення в Україні Міжнародної організації з міграції вказано, що ВПО серед найбільших потреб називали натуральну форму їхньої підтримки та грошову допомогу. Тому, як каже Представниця Уповноваженого, здебільшого причиною прийняття рішення про повернення до покинутого місця проживання або виїзду за кордон є складність інтегруватися за новим місцем проживання, відсутність житла, фінансової підтримки з боку держави та низький рівень доходів.

«Попри всю складність проживання на ТОТ, основною причиною повернення — є власне житло. Водночас це й поїздки до літніх родичів, і щоб засвідчити право власності на майно. російська федерація активно проводить пропагандистську роботу й робить усе можливе, щоб українці повернулися на ТОТ, наприклад, “націоналізацію” майна наших громадян. Так, окупаційна влада на ТОТ Донецької області в червні 2023 року почала формувати реєстр “безхазяйного майна” з метою подальшої “інтеграції таких активів у економіку республіки”. Адже, якщо українці фізично не проживають у своєму будинку чи квартирі на ТОТ, їхнє житло можуть відібрати. Відтак, однією з причин, чому українці повертаються — є прагнення не втратити житло», — розповідає Ольга Алтуніна.

Представниця Уповноваженого наголошує, що кожна поїздка на ТОТ може обернутися для українців та українок незаконним затриманням чи увʼязненням. У людей перевіряють телефони, відновлюють нещодавно видалені листування, дивляться соцмережі за кілька років. Також треба памʼятати, що на ТОТ часто спостерігається дефіцит питної води, електроенергії, харчових продуктів та медикаментів. Відсутня якісна медична допомога. Зі сторони окупаційної влади застосовуються залякування, шантаж, примусова паспортизація, відсутність свободи слова, незаконне та свавільне затримання цивільного населення, примушення до участі в незаконних голосуваннях, конфіскація майна. Усе це може призводити до постійного страху за своє життя та життя своїх близьких.

Ті, хто повертаються на ТОТ, зрадники?

Нещодавно народна депутатка Марʼяна Безугла в соціальних мережах достатньо критично висловилася про українців та українок, які повертаються на тимчасово окуповані території. За її словами, ВПО, які повертаються на ТОТ, є зрадниками.

«Дивіться, якщо ВПО повертається на окуповану територію, то він/вона — зрадник, а не, як кажуть, “складнощі буття”. Просто зрадник нації, за винятком випадків, якщо йде в рух опору окупанту. Крапка. І не має значення, якої якості допомога чи хто в нас депутати, це все проблеми росту молодої країни, а от ти або борешся за свою державу і відчуваєш себе її невідʼємною частиною, або йдеш до ворога й тоді стаєш таким же ворогом. Я завжди була проти будь-якої допомоги, виплат пенсій на окупованих територіях тощо», — заявила Безугла у своїх соціальних мережах.

Очевидно, що така заява від державної діячки викликала бурхливу реакцію українців та українок.

«Людей, які повертаються на ТОТ, не можна називати зрадниками, бо в кожного з них на те є свої причини. Це поїздки й до літніх родичів, і щоб засвідчити право власності на майно, адже окупаційна влада із часом виставляє житло на продаж, поселяє туди росіян», — пояснює Ольга Алтуніна.

Представниця Уповноваженого нагадала, що, відповідно до Кримінального кодексу України, під колабораційну діяльність підпадають публічні заперечення українцями збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації на територіях України або публічні заклики до підтримки країни-агресорки; проведення українцями пропаганди в закладах освіти; передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням на ТОТ; організація та проведення заходів політичного характеру, інформаційна співпраця з ворогом; добровільне зайняття українцями посад в адміністраціях окупантської влади; добровільна участь українців у збройних чи воєнізованих формуваннях. Повернення ж українців на ТОТ не підпадає під колабораційну діяльність.

На заяву Марʼяни Безуглої відреагував військовослужбовець Артем Карякін, відомий під позивним «Східний», який майже 8 років проживав у окупованій Кадіївці Луганської області й водночас передавав відомості про ворога українським спецслужбам. Він наголосив, що в Україні відсутня система визнання людей, які, ризикуючи життям та свободою, допомагають українській армії, перебуваючи в окупації.

«А зараз багато хто знає, що таке “рух опору окупанту”? Може, є тисячі людей, нагороджених за злиті координати російської армії з окупації? Зате точно є тисячі українців, заарештованих ФСБ за спротив, про який ніхто й ніколи не дізнається. Не відкрий я своє обличчя, давши десятки інтерв’ю про свою історію — я, виходить, за термінологією був би також зрадником. Або людям, що повертаються туди й допомагають нашій країні, видають при виїзді жовті стрічки, ну так, щоб країна знала, як відрізнити зрадника від руху опору — ні? Так може й не варто порушувати такі теми, таврувати всіх і кожного зрадником, створюючи певну думку в суспільстві», — висловився Артем Карякін.

Що робити державі, щоб залишати своїх громадян

Виникає логічна думка, що державі слід посилити підтримку вимушених переселенців, зокрема в питанні житла, щоб не допускати їхнього повернення в окупацію. Східний Варіант поцікавився в Ольги Алтуніної, що повинна робити держава для розв'язання цього питання.

«Повернення українців на ТОТ — це складна гуманітарна проблема, яка може мати серйозні наслідки для держави. Для її вирішення необхідні комплексні заходи, спрямовані на захист прав людини, забезпечення безпеки та створення умов для інтеграції ВПО на новому місці проживання. Люди мають відчувати себе соціально захищеними, а задля цього необхідно розробити ефективні механізми в межах реформи житлової політики, щоб розвʼязати одне з найголовніших для ВПО питань — питання житла, а також національну програму підтримки ВПО у всіх сферах із передбаченням видатків на ці цілі», — каже Представниця Омбудсмена.

 За словами Уповноваженого, при реалізації державної політики щодо внутрішнього переміщення, Уряд не може ставити в пріоритет відсутність достатніх фінансових ресурсів, оскільки відповідно Конституції України, саме людина визнається в Україні найвищою цінністю.

«Держава повинна дбати про своїх громадян, забезпечуючи їхнє право на соціальний захист. Тому, на мою думку, державна допомога на проживання ВПО має виплачуватися всім ВПО до закінчення воєнного стану.  Також звертаю увагу на важливість збереження видатків у 2025 році на підтримку ВПО та не допустити скорочення обсягів фінансування під час надання пропозицій до проєкту Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік”», — наголосив Лубінець.

***