"Мій коханий — це моє повітря": як дружина військового лікаря з Маріуполя 2,5 роки бореться за його повернення з полону

Про те, як Анна бореться за повернення свого коханого, розповідає Східний Варіант.

Усе почалося з однієї «вподобайки»

Микола та Анна познайомилися в соціальних мережах. Це було 10 років тому. Усе почалося з однієї «вподобайки», яку Микола залишив під фотографією Анни. Після були перше повідомлення, перша переписка та перше побачення. Дівчина зрозуміла, що зустріла людину, яка її дійсно розуміє. Симпатія переросла в кохання.

«Це були щасливі роки. Коли я почула його думки про життя, про майбутнє, про відносини, я зрозуміла, що це моя людина. Я зрозуміла, що це воно — кохання», — ділиться Анна.

Анна родом із Прохорівки Волноваського району. До Маріуполя приїхала навчатися на економістку. Спочатку закінчила Маріупольський машинобудівний коледж, а після — Донецький державний університет управління. Микола закінчив медичний університет. Коли вони познайомилися, він працював фельдшером швидкої допомоги. Деякий час він працював на Іллічівському заводі, а потім влаштувався медиком до військової частини 1472 — 23-го загону морської охорони Державної прикордонної служби України.

У 2019 році Микола та Анна одружилися. Але надії на мирне майбутнє та спокій перервала повномасштабна війна.

Виконував свій медичний обовʼязок у Маріуполі

Хоч на початку 2022 року з кожного медіа лунали застереження про можливий напад росії, Анна до останнього сподівалася, що все буде добре й лихо омине їхнє місто. «Маріуполь — це місто заводів. Логічно, що з ним нічого страшного не станеться» — такі думки заспокоювали в той час. Анна пригадує, що останні тижні перед початком повномасштабного вторгнення її чоловік майже не ночував вдома. 

«23 лютого ввечері Микола зателефонував мені й каже: “Слухай, усі виїжджають. Може й тобі виїхати?”. Можливо, дійсно треба було виїхати. Але я не змогла. У мене було відчуття, що якщо я виїду, то я покину Миколу, що це буде наче зрада. 24 лютого я прокинулася дуже рано. Почула вибухи. Подумала, що здалося, і що не може такого бути. Аж потім зателефонував Микола. Сказав, щоб збирала речі. Не розуміючи, що відбувається, я відкрила новини. І побачила, що почалася повномасштабна війна», — розповідає Анна.

Перші тижні дівчина залишалася вдома одна. Вона зізнається, що відчуття страху за коханого перемішувалося з панікою та стресом. Одного разу, коли Анна вийшла до магазину за продуктами, поруч із нею прилетів снаряд. Її оглушило, вона дуже злякалася. Думки про те, що їй треба вижити, щоб знову побачити чоловіка, підтримали в той момент.

«Тільки цією думкою я врятувалася. А потім, коли обстріли більшали, коли поруч руйнувалися будинки, було постійне відчуття паніки та страху. Я зачинялася у ванній кімнаті, багато плакала. На початку березня в місті зник мобільний звʼязок. І звʼязатися з Миколою було вже неможливо. Аж потім до мене приїхали наші друзі та забрали мене із собою. Як виявилося, Микола зміг із ними звʼязатися та попросив приїхати за мною».

Разом із друзями Анна покинула Маріуполь 21 березня. Перше, що вона зробила, коли зловила мобільний звʼязок, — написала Миколі, що вона жива і в безпеці. Через кілька хвилин від нього прийшла відповідь.

«Я запитувала: “Як ти?”, “Чи поранений?”. Він сказав, що все нормально й щоб я не переживала. Це був останній на цей момент раз, коли я чула його голос. Після цього він уже не виходив на звʼязок. А через кілька днів від його побратима я дізналася, що того ж дня, коли ми звʼязувалися востаннє, він потрапив у полон. Я мало знаю з того, що сталося. Його мама розповідала, що він писав їй, що розвозив поранених у лікарні, надавав допомогу. Казав, що було дуже багато поранених, і що його форма майже постійно була в крові», — ділиться Анна Шустрова.

Боротьба тривалістю у 2,5 роки

Перший місяць було важко зрозуміти, як правильно діяти. Анна чула суперечливі поради: хтось казав, що треба одразу повідомити в усі служби про Миколу, а хтось, навпаки, радив «зберігати тишу». Зібравшись думками та силами, Анна почала шлях боротьби за свого коханого, який триває і досі. Вона зверталася до всіх інстанцій, які займаються питаннями обміну військовополонених: Координаційний штаб, Міністерство оборони України, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Служба безпеки тощо.

У дівчини були підтвердження, що Микола потрапив у полон до росіян — фотографії та відеозаписи, які публікувала рф. Однак Червоний Хрест та росія підтвердили Миколу, як військовополоненого, лише влітку 2023 року.

«Ми жодного разу не розмовляли. Мені приходили короткі СМС із різних номерів, де писалася назва колонії, куди його переводили. Так я дізнавалася, де він. Волонтери передавали мені від нього декілька листів. З них було зрозуміло, що в нього пригнічений настрій, і що він не розуміє, чому захисників Маріуполя не обмінюють», — розповідає Анна.

Анна постійно відвідує мітинги на підтримку військовополонених, розповідає про свого чоловіка, їздить за кордон на зустрічі з міжнародними політиками, щоб наголосити про важливість обміну захисників Маріуполя та всіх українських військовослужбовців. Кожен та кожна, хто зараз знаходиться в неволі, мусять повернутися додому до своїх родин.

«Ми хочемо, щоб нас почули, що в нас болить. Це вже третій рік полону. Захисники та захисниці повертаються закатованими, з проблеми зі здоровʼям, морально пригніченими. Вони зламані й потребують тривалої реабілітації. Ми постійно звертаємо на це увагу й готові далі кричати про наших рідних», — наголошує Анна Шустрова.

Анна вірить, що невдовзі побачить коханого і вони знову будуть разом. Для наближення цього дня вона готова боротися далі.

«Я завжди пишалася і пишаюся своїм чоловіком. Тільки після цих подій я зрозуміла, наскільки я знаходилася за його спиною, і наскільки він оберігав мене. Він мені дуже потрібен. Він — моє повітря. Тому я дуже сподіваюся, що зовсім скоро ми знову будемо разом. І що всі наші будуть вдома».

Військовослужбовець у полоні: як діяти

Нагадуємо, якщо стало відомо, що ваш родич/ка або коханий/а потрапили до ворожого полону, слід:

• Подати заяву до Національної поліції України.
• Подати заяву до прокуратури.
• Звернутися до військової частини.
• Звернутися до організацій та установ, які займаються пошуком та обміном військовополонених. Зокрема:

📌 Національне інформаційне бюро для звернень щодо військовополонених або військових, місцезнаходження яких невідоме: гаряча лінія цілодобово ‒ 1648; +38 044 287 81 65 (дзвінки з-за кордону); електронна пошта: [email protected].

📌 Кол-центр із розшуку зниклих безвісти осіб при Уповноваженому з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин: 0 800 339 247 ‒ з понеділка по п’ятницю з 9:00–18:00; 095 896 0421 ‒ у вихідні через Viber та Telegram; 099 792 0126 ‒ телефон Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; електронна пошта для звернень: [email protected].

📌 Центральне агентство розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста: телефони: +41 22 730 3600 або +380 800 300 155; електронна пошта: [email protected].

📌 Об’єднаний центр із пошуку та звільнення полонених Служби безпеки України: телефони: +38 067 650 83 32; +38 098 087 36 01 (цілодобово); електронна пошта: [email protected]

📌 Гаряча лінія Міністерства внутрішніх справ України для родичів загиблих, полонених та зниклих безвісти військовослужбовців. Тут можна залишити інформацію про своїх рідних, отримати психологічну допомогу та роз’яснення щодо прав родичів військовослужбовців: телефон: +38 089 420 18 66.

За безоплатною правовою допомогою можна звернутися за контактами:

Номер телефону: 0–800–213–103.

Електронна пошта: [email protected]

Офіційний сайт системи надання безплатної правової допомоги в Україні.