"Вижити тут не вийде": що відбувається в Покровську, який намагаються захопити росіяни

Журналістам Східного Варіанта місцеві розповідають: в оточенні розірваних будівель виживання вже здається нереальним. У кожного, кажуть, тут є відлік. Або до моменту, коли щось всередині надломиться й через «не можу» і сльози з’являться сили виїхати абикуди, або ж коли черговий снаряд їх не вб’є.

А 30 жовтня начальник Покровської МВА Сергій Добряк заявив, що у Покровську невдовзі заблокують певні ділянки міста на в’їзд. Зокрема, наголосив, що всім містянам необхідно якомога скоріше евакуюватися з міста, оскільки його готують до оборони та російських штурмів. 

«Фортифікаційні споруди будуються у Покровську, ми вже заходимо у місто. Певні ділянки Покровська будуть блокуватись, буде заборонено в’їжджати. Наразі в місті вже побудовано кілька ешелонів, якими частково будуть перекриті вулиці та мікрорайони Покровська», – розповів Добряк. 

«Я думаю, уже всім зрозуміло, що вижити в Покровську не вдасться…» 

Ласий росіянам Покровськ заледве «тримається за життя»: кожен район міста відрізняється один від одного за рівнем потрощення. Зокрема, житловий масив із багатоповерхівок понівечений: люди там вимушені виживати буквально під штурмовими «очима» вояк рф, оскільки над головами постійно літають безпілотники, відслідковуючи кожен рух.

«Кожен день над головою зависають кілька дронів: один нікуди не рухається або в межах кварталу, над нашими будинками, а інші пролітають повз. Сусіди кажуть, що це вони так патрулюють все місто, полюють на нас. Де стоїть якась машина – вони аж отак спускаються, приближаються. Часто атакують: на сусідній вулиці у машини прилетіли два безпілотники, побило під’їзди, спалило всі автомобілі, які стояли там. Деякі не заводилися, тому їх і покинули біля дому, а тепер і не заберуть. То коли бахає десь – ми вже знаємо, що або хтось пройшов, або просто побачили кілька машин», – розповідає журналістам Тетяна, мешканка прифронтового міста. 

Жінка каже, що тепер навіть швидкі «вилазки» – на кілька метрів від підвалу, в яких люди живуть – можуть скінчитися трагедією. І «спровокувати» атаку БПЛА може не однотонний або кольору хакі чи чорного одяг, а і червоний светр, яскраво-жовта шапка або й бутлі води, які нестиме жінка навіть пенсійного віку.

Покровчанка зізнається, що з жовтня для неї почався найважчий період: без електроенергії, водо- та газопостачання. Через це й так хитке життя у місті, яке з початку штурму покровського напрямку перетворилося не виживання, стало нестерпним.

«Та, я думаю, вже всім зрозуміло, що вижити у Покровську не вийде. Це взагалі хіба життя? Виживаємо, як таргани; ховаємося по підвалах, по як вийдемо назовні – нас приб’ють. Воно (дрони – ред.) поки що пролітає над головою, але рано чи пізно впаде. Так будинок через кілька вулиць обвалився, люди казали, що там у підвалі й людей поприкидало бетоном», – розповідає жінка. 

На сьогодні у місті ще чергують бригади ДСНС, однак для розбору завалів цього замало, – для великих рятувальних робіт необхідна важка техніка, а її заганяти бодай кудись у Покровську – вирок для всієї рятувальної команди. Оскільки дрони постійно чергують над багатоповерхівками, навіть кілька автівок – цивільних, підписаних «Люди» чи «Діти» – не гарант недоторканності.

Зазвичай дрони не лише атакують техніку, яка є єдиним шансом людей виїхати з Покровська, а й влітають у будинки, балкони тощо. Чи це ціль для російських вояк – навряд, проте снаряди й вибухівку їм потрібно кудись подіти. Тому й «бавляться» тим, що нищать житло людей і їх майно. Через це люди переважно живуть у сирих, холодних підвалах, а нагору підіймаються тоді, коли існує умовна безпека в неба. 

«Хтось ще сидить у квартирах на перших і других поверхах, але бігають у підвал. Нам уже немає де сидіти: вікон немає, по одній стороні будинку дірки від прильотів, тому ми вже в підвалі живем. Перетягнули матрас, зимові речі. Холодно, тому позабивали всі отвори, на двері накинули ковдру. Так і живемо тепер. Хоч і стіни трясуться, побілка сиплеться на голови, все «гухає» цілодобово», – додає співрозмовниця.

«У Покровську район відрізняється від району»: яка ситуація з харчами та водою у місті? 

Тетяна каже, що на сьогодні у місті видають продуктову допомогу. Крім того, протриматися з мінімальним різноманіттям у їжі допомогли й кілограми круп і вермішелі, тушене м’ясо та решта гуманітарки, яка з літа «складувалася» у її квартирі на четвертому поверсі. Єдине – уже з підступом військ рф до Селидового придбала на розпродажі газові балони й туристичну плитку. Завдяки цьому вдається готувати й обігрівати підвальне приміщення, яке жінка ділить іще з двома сусідами.

«Є що їсти: і крупи, й м’ясо. Колись накупляли їжі швидкого приготування, то коли вже пізно повертаюсь – запарюю її. Чай, печиво, – все таке є. З голоду ми не помремо, але ж це поки вода є. Я натягала літрів 60 води у баклажках, вона стоїть по кутках. І ще близько 100 літрів вдома, хоч вона вже кілька місяців там стоїть. Може, й поцвіла, але якщо припече – то й таку будемо кип’ятить і пить», – каже покровчанка.

Волонтер гуманітарної місії «Проліска» Євгеній Ткачов розповідає, що зараз ситуація у Покровську вкрай хитка – особливо зважаючи на те, що евакуації доводиться планувати не заздалегідь, а з урахуванням того, що відбувається у місті в цю секунду. 

«У Покровську район відрізняється від району. Тобто десь ще можна придбати навіть приготовану на вуглях піцу, запити смачною кавою, а десь цілі вулиці – це руїни, де вже майже ніхто не мешкає. Деякі крамниці ще працюють, присутні торговці на ринку в Покровську, люди ще ходять у справах на вулиці», – зауважує чоловік. 

Справи, зауважує волонтер – це пошук води та магазинів, де ще можна придбати щось на кшталт хліба, медикаментів чи побутової хімії – того ж мила. Хоча його видають і в гуманітарних наборах. 

«Люди зараз ходять у пошуках води або туди, де знають, що є свердловини й де стоять генератори, щоб її набрать. Якщо ще тиждень тому люди ходили з пакетиками у магазин чи у справах, то зараз займаються пошуком води, щоб зробити її запаси», – пояснює Євгеній Ткачов. 

Охочих на евакуацію в місті не так і багато – здебільшого всі охочі виїхали ще тоді, коли курсував евакуаційний поїзд до Дніпра або інших регіонів України. Тож навіть попри виклики й суцільні проблеми життя у місті продовжується, а тих, хто у Покровську лишається, вони не можуть змусити виїхати. Хіба що – приліт зовсім неподалік або поранення чи смерть близької людини. Щобільше – нездатні вплинути на рішення й психологи гуманітарних місій та волонтери, які попереджають, що невдовзі завозити гуманітарну допомогу в місто вже не зможуть.

«У прифронтових містах люди діляться на кілька категорій: є ті, кого називають «ждунами», і їх також можна ділити на кілька підкатегорій; є ті, кому байдуже, де жити, а є старенькі, які чекають рф. Але не «руській мір», а хочуть возз’єднатися з родиною – якщо та або в росії, або на окупованих раніше територіях. Їхати через Польщу через Балтику їм і задорого, й фізично вони цього не переживуть. Та й звісно є люди, які думають. що завтра прийде росія, післязавтра – радянський союз, а в умовний четвер уже й з’явиться морозиво по 20 копійок. Що цікаво – так думають не люди пенсійного віку, а навіть досить молоді донеччани, які навіть не пам’ятають радянський союз, бо зростали при Україні. Але їм настільки старше покоління втлумачило, що «так гарно було при союзі», що вони в це вірять… І навіть якщо вони при Україні живуть прекрасно – мають машини, гарний будинок, плитку, асфальт у дворі тощо, але все одно зомбованість – на генетичному рівні. 

І остання категорія – ті, хто впевнений, що зможе, встигне виїхати, і поки що сподівається якнайдовше пожити у рідних стінах. Бо бояться, що виїдуть вглиб Україні й жебракуватимуть, або житимуть десь у школі чи у спортзалі на матрасах», – зауважує Євгеній Ткачов. 

«Я збираю не просто альбоми сім’ї, а все життя, щоб воно не дісталося русні» 

Альона, 22-річна мешканка Покровська, кінцево евакуювала з прифронтового міста все своє життя. Батьків вона вмовила виїхати ще на початку осені, коли по місту почалися хаотичні артилерійські прильоти. Однак відпускати їх знову задля того, аби вони зібрали речі, не змогла – думала. що вони під впливом емоцій можуть ухвалити рішення ще трохи пожити тут.

«Я не вірю в так званий мирний план президента й особливо в те, що Покровськ і інші міста нам вдасться утримати. Але я так задовбалася складати речі, посуд і книги. Я нічого не хочу залишати русні. Тому збирала не просто альбоми, а все життя в ці коробки. Тому везла з міста все, що у нас є. Якщо восени 2022 року надія ще була, то зараз її немає. Тому забрала навіть чайник і лопату з квартири, шурупокрути й пилку», – каже дівчина. 

Волонтер Євгеній Ткачов додає, що «лавина евакуацій» за короткий проміжок часу – коли росіяни почали активний штурм покровського напрямку – справді показала негативний (для багатьох переселенців) досвід евакуацій. Проте на сьогодні у багатьох громадах Україні ті ж самі шелтери, гуртожитки для переселенців знову починають відкривати, ремонтувати тощо. Тож місця вистачить для всіх, хто захоче виїхати з прифронтового населеного пункту, звідки до позицій росіян можна дійти пішки за 1-2 години. 

Станом на сьогодні Покровська громада лишається в багатьох місцях без водопостачання, газопостачання, й абсолютно скрізь – без опалення. Тож вижити з мінімальним обігрівом житла зможуть ті покровчани, які переважно мешкають у приватному секторі. Люди ж, які лишаються жити у підвалах багатоповерхівок, ризикують однієї ночі замерзнути. І не прокинутися уже з кількох причин… 

***