Крізь війну до нових можливостей: як родина з Луганщини долає освітні виклики

Спокійне життя до повномасштабної війни

До повномасштабного вторгнення життя родини було цілком звичайним, як і в багатьох українців. Світлана працювала в освіті, обіймаючи посаду заступниці головного бухгалтера в місцевій селищній раді, а Дарина була звичайною школяркою. Дарина захоплювалася спортом — займалася армспортом, брала участь у змаганнях та навіть вигравала призові місця. 

«Наше містечко — мальовниче і дуже спокійне, з дружніми мешканцями, річкою поряд, — розповідає Світлана. — Ми зналися з усіма сусідами, жили у власній квартирі. Це був наш дім, і ми його дуже любили».

Проте все змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Вранці 24 лютого 2022 року Світлана почула про початок війни від сусідки, яка повідомила їй страшну новину. 

«Я гуляла з нашим новим цуценям, коли сусідка крикнула мені з балкона: "Світо, ти чула? Почалася війна!" — розповідає жінка. — Я одразу зрозуміла, що ситуація серйозна: зникнуть банківські послуги, магазини, усе життя».

Перші дні окупації

З часом у селище увійшли російські війська. Життя в окупації стало справжнім випробуванням для родини. Зникли можливості нормально працювати, рух грошей фактично був заблокований, і навіть елементарні речі стали дефіцитом.

 «Інтернету майже не було, зарплати скоротилися, зняти гроші з картки було неможливо, лише через перекупів — і це за додаткову комісію в 30%» — ділиться спогадами Світлана.

Селище спробувало протестувати проти окупації. 

«Ми виходили на мітинги, сподіваючись, що наші дії матимуть вплив, — розповідає Світлана. — Було страшно, але ми хотіли виразити свій спротив, показати, що нас не зламати». 

Проте ці протести нічого не змінили: ситуація в селищі залишалася під контролем окупантів.

Дарина, яка навчалася у сьомому класі, не могла відвідувати школу, оскільки її було закрито після відмови співпрацювати з окупаційною владою. Родина знайшла спосіб навчатися дистанційно у 35-тій гімназії міста Дніпро, хоча і це давалося нелегко через постійні перебої з інтернетом. Та школярка продовжувала навчання у таких складних умовах. 

Через практично відсутність інтернету дівчинка вивчала все самостійно, здавала самостійні та контрольні роботи: у декількох точках селища можна було зловити інтернет і скинути всі матеріали вчительці. У таких умовах закінчила навчальний рік у 2022 році. Влітку родина думала, що робити далі: виїжджати чи залишатись у Айдарі. Тоді саме тривав Харківський контрнаступ і родині здавалось, що ще трохи, і їхнє селище звільнять від окупантів. Але цього не сталось і тоді вирішили, що переживуть зиму у Айдарі, а навесні будуть пробувати виїхати з селища. Так ще один семестр дівчинка провчилась дистанційно в українській гімназії, сама перебуваючи в окупації.

Рішення про евакуацію

Рішення покинути селище далось нелегко. Багато людей виїжджали власними машинами, у Світлани ж не було своєї автівки. Також у селищі залишались батьки похилого віку. Зрештою, у березні 2023 року родина остаточно вирішила евакуюватися. Взяли з собою також свою собачку Шанель. Виїжджали через перевізників декілька днів, дорога пролягала через Росію, Латвію, Литву та Польщу.

«Ми мусили повністю видалити інформацію з телефонів, щоб уникнути зайвих перевірок, — розповідає Світлана. — На кордоні наші речі оглядали, будь-яка інформація могла викликати підозру». 

Новий початок у Броварах

З Польщі родина вирушила до України та зрештою оселилася у Броварах. Спершу їх прийняли знайомі, та невдовзі Світлана вирішила винаймати окрему квартиру.

Дарина завершувала навчання в Дніпрі дистанційно, щоб не змінювати школу в кінці навчального року. Однак з початком нового навчального року виникли нові труднощі. Гімназія, у якій навчалась дівчинка, була дев’ятирічною, тому з подальшим навчанням потрібно було щось вирішувати. Вирішили продовжити навчання дистанційно у Білолуцькому ліцеї, який релокувався з Луганщини і зараз працює віддалено.

«Освітній суп» як допомога в адаптації

Про програму «Освітній суп» (повна назва «Освітній супровід») Світлана дізналась у фейсбук-групі переселенців з Айдар. Ця безкоштовна програма дає можливість отримати додаткову підтримку в навчанні, психоемоційну та тьоюторську підтримку, знайомства з ровесниками для учнів. Дарина приєдналася до програми, де отримала змогу поглиблено вивчати українську мову та математику. 

«Даринка тепер може наздоганяти прогалини в знаннях, які виникли під час дистанційного навчання і окупації», — говорить Світлана.

Завдяки «Освітньому супу» Дарина знайшла підтримку і можливість ставити будь-які запитання без страху. 

«Якщо вона чогось не розуміє, їй одразу пояснюють, — каже мама. — Я бачу, що вона стала набагато впевненішою, тепер вона сміливо говорить про те, що потребує додаткових пояснень». 

У невеликих групах по 2–3 учні вчителі можуть приділити більше уваги кожному учневі. Дарина знову відчула радість від навчання, а також стала активнішою, отримавши можливість брати участь у заняттях і висловлювати свою думку.

«Це великий плюс, що вона отримала підтримку від учителів, — каже Світлана. — Вона знову розквітла, і хоча їй не вистачає друзів, яких вона мала в Новопскові [зараз селище перейменовано в Айдар-ред], ці заняття дають їй натхнення та підтримку».

Команда проєкту з квітня 2022-го року проводить безкоштовні заняття за шкільною програмою з метою подолання освітніх втрат та надає тьюторингову, а також менторську підтримку для учнів 5-11 класів.

***