"У нашу квартиру по третьому колу заїжджають то таджики, то узбеки": будні окупованого, запущеного та розритого Сіверськодонецька

Сіверськодонецьк, розритий загарбниками, зяє розкритими трубами, щоденними поривами та незакритими дахами багатоповерхівок. Тож як у таких умовах виживають містяни, що їм обіцяють привезені ремонтники та з якою інформацією доводиться жити тим, хто таки поїхав в евакуацію, покинувши будинки – у матеріалі Східного Варіанта. 

На захопленій Луганщині окупанти з новою завзятістю взялися відбирати квартири у містян – тих, які лишилися в Рубіжному, Сіверськодонецьку та Лисичанську, й особливо – у тих, хто ще на початку вторгнення виїхав з регіону. Нові списки квартир, які колаборанти та росіяни планують привласнити (себто приватизувати та зробити «республіканськими»), ще з початку вересня вивісили по всіх містах окупованої Луганщини.

За спостереженнями луганчан, потенційно «нічийних» об’єктів – сотні. Однак самі містяни зауважують: звідки взялася така кількість нерухомості, у якій ніхто не живе – навіть не уявляють. Але найгірше – що навіть після привласнення квадратних метрів луганчанам без даху над головою буде, скоріш за все, ніде жити – оскільки у квартири заселяють або приїжджих, або колаборантів, або привладних росіян та їх знайомих. «Простим смертним» луганчанам зайвих квартир немає. 

Журналістам Східного Варіанта Лариса, мешканка Сіверськодонецька, скаржиться: вона з чоловіком виїхала на підконтрольну Україні територію ще у лютому 2022 року, коли почалися перші чутки про потенційний наступ. Вони вже пережили втрату житла у 2014 році, коли двокімнатна квартира лишилася в Луганську, «відрізана» окупантами. У 2021 році пара знову придбала квартиру – цього разу в Сіверськодонецьку. І її втрачати було навіть складніше, зізнається жінка – оскільки в Луганську вони віддали квартиру в оренду та під нагляд знайомим, які свого часу дуже допомогли сім’ї. А доля квартири на новоокупованій території стала більш «болючою» для самої Лариси. 

«У травні в нашу квартиру вперше заїхали сусіди – ми їм цього не дозволяли робити, але двері по всьому будинку через вибухи вибило, їхня квартира була чи повністю пошкоджена, чи сильно обгоріла ода кімната – вони так і не пояснили. В результаті нас уже повідомили про переїзд. Робити нічого – заїхали то заїхали. Звісно, платити за квартиру вони не думали, тому ми домовилися про те, що вони хоча б вставлять нові двері й збережуть речі, які вціліли», – розповідає жінка.

Лариса зауважує, що від інших сусідів вона з чоловіком потім дізналися, що половину коробок з їх квартири з речами нові мешканці повиносили, а потім їх «розтягнули безхатьки». Доля електроприладів також невідома. 

«Техніку вони теж чи то продали, чи то викинули – точно не знаємо. Але в листопаді 2022 вони кудись переїхали, ще й розповіли про це нам. Сказали, що квартиру зачинили, ключі лишили іншим сусідам. У грудні вже вони нам і сказали, що в будинок почали масово заселяться якісь «не нашої зовнішності» люди – чоловіки з сім’ями. У нашу квартиру заїхав якийсь таджик із дружиною і донькою. Мала постійно верещала, вони з дружиною кричали, билися. Поліцію сусіди викликали, але вона жодного разу не приїхала», – розповідає сіверськодончанка. 

У лютому 2023 року Лариса сама написала так званій окупаційній адміністрації зі скаргою, що в її квартиру самовільно заселилися чужинці, невідомо як потрапивши у квартиру – оскільки, за словами сусідів, ніхто ключів їм не давав. На що жінка отримала відписку в соцмережі – мовляв, приїдьте самі й виженіть, якщо у вас лишилися документи та ключі. Крім того, пізніше її навіть «запрошували» поновити інформацію про квартиру особисто. Інакше вона ризикує мати статус соціальної. Щоправда, чи змогла б опісля жінка виїхати, зважаючи на чоловіка-військового – питання скоріш риторичне, яка вона у листуванні не ставила «співрозмовникам». 

«Той діалог ні до якого рішення не привів – я не приїхала, сусіди теж ніяк не могли вигнати ту сім’ю, оскільки навіть поліція не приїжджала на скарги про бійки. В якийсь день вони самі таки виїхали, не зачинивши двері взагалі. Сусідка їх тільки прикрила, бо старий ключ уже нібито не підходив до дверей. А в травні 2023 у квартиру знову заселилися четверо узбеків – вони ремонтували дах крайнього під’їзду, який пробило снарядом, і позаселялися у квартири, де нікого не було. Сусіди знову нічого не зробили, й ті мужики прожили до зими. З’їхали тільки коли зрозуміли, що мороз буде у квартирі, бо опалення не було», – скаржиться луганчанка.

В результаті влітку 2024 року квартиру Лариси окупанти уже признали «власністю республіки», і в неї вже планують заселяти сіверськодонеччан, у яких немає житла. 

Як пояснюють українські юристи жінці, вдіяти з цим вона не може нічого – допомогти може лише деокупація, коли вона власноруч зможе виселити зі свого житла чужинців. Однак коли це станеться й що залишиться від житла після такої кількості «тимчасових мешканців» – питання. Лариса ж зауважує: від думки про це їй стає огидно. 

«Квартира уже просмерділася алкоголем, немитими мужиками й цвіллю, бо ні опалення немає, ні нормального водовідведення. У будинку смердить каналізацією, – проблеми у підвалі. Мені страшно уявити, що з тією квартирою буде, коли я на неї подивлюся наживо. Але називати те місце домом після такого я вже не можу», – зауважує сіверськодонеччанка.

Крім того, в Сіверськодонецьку лишається проблема неремонтованих квартир – на відміну від Маріуполя, де окупанти вирішили нажитися шляхом продажу нерухомості, Луганщина значно менш цінна в цьому сенсі. Тож багатоповерхівки й тисячі квартир зустрічають перші осінні морози потрощеними, без сліду ремонтів та навіть без натяку на будь-яке покращення. 

Луганчани на це обурюються в місцевих телеграм-каналах: якщо порівнювати швидкість будівництва та відновлення житлової площі, відразу стає зрозуміло, що на їхній регіон окупанти навіть не звертають увагу. Навіть до тих будинків, які планово мали відремонтувати до осені, комунальники спромоглися лише деінде завезти будматеріали… й покинути їх на вулиці, під дощами. 

«На Гагаріна страшно ходити – ще у лютому там розбомбило верхні поверхи дев'ятиповерхівок, обвалилися цілі прольоти. Там спершу хотіли взагалі зносити будинки, потім сказали, що черга на такі ремонти – у кілька років. І все заглохло. Хоча якісь ціліші будинки вже знесли – які візуально можна було б відремонтувати, просто знести крайні під’їзди. А тут брили цементу можуть впасти на голови, діти тут бігають по заброшках – щось виносять, галдять тут, влаштовують якісь посиденьки. Я бачила, як сюди заходять шайки підлітків з алкоголем, нічого доброго не вийде з цього», – розповідає журналістам Валентин, мешканець Сіверськодонецька.

Схожа ситуація на багатьох вулицях окупованого міста. Наприклад, масові «нічийні» квартири росіяни вирішили відтиснути на вулицях Федоренка та Новікова, проспекті Гвардійському, Гагаріна тощо. Там, наприклад, лише за останній тиждень росіяни знайшли близько пів сотні об’єктів, які вже починають приватизовувати через те, що вони – «покинуті». 

Луганчани обурюються: росіяни навіть не заблокували входи у під’їзди. Тому в зруйновані багатоповерхівки може зайти будь-хто, хто лише захоче. Проте чи вийде, і чи не обвалиться йому на голову сотні тонн бетону – питання часу. А до того місцеві не лише травмуються чи загинуть під уламками, а й можуть «обнести» квартири, в яких подекуди лишаються особисті речі луганчан. 

Аналогічна ситуація – і на вулицях Вілєсова, Гвардійській та перехресті вулиць Танкістів і Федоренка. Загалом така ситуація – по всьому місту, й фактично на кожній вулиці присутні щонайменше дві багатоповерхівки зі схожою «історією», кажуть луганчани. Проте окупанти цього року ухвалили регіональну адресну програму капітального відновлення будинків – і до 2026 року планують відновити у Сіверськодонецьку… усього сім будинків.

Єдине, що втішає мешканців в окупації – те, що серед цих багатоповерхівок бодай є понівечені багатоквартирні будови на вулицях Вілєсова, Новікова, Гагаріна та на проспекті Хіміків. 

Зокрема, за заявами привладних росіян і колаборантів, у 2025 році окупанти будуть спроможні взятися за ремонт чотирьох будинків. А у 2026 році нібито знайдуть «сили та потужності» ще на три будівлі.

Сіверськодонеччани додають: допоки привладні окупанти та навезені комунальники вирішують, коли «зберуться силами» для ремонту потрощених будівель – прості люди виживають на орендованих квадратних метрах у жахливих умовах. І скаржаться: їздити в автобусах доводиться у дранті, яке називають «старйом». Тоді як поверхів над ними (на яких були їхні квартири) немає – завдяки російським ракетам, які знесли кілька метрів бетонних опорних стін. 

Разом з тим у коментарі Східному Варіанту мешканець Сіверськодонецька Михайло скаржиться, що станом на зараз росіяни замість ремонту потрощених будинків ремонтують вцілілі – ті, в які не було жодного прильоту, і які взагалі не постраждали через вторгнення окупантів. 

«У будинку №37 на вулиці 30 років Перемоги у 7-му та 8-му під'їзді дві розбомблені у 2014 році квартири. У людей – безліч відписок з адміністрації, з відмовою у капітальному ремонті будинку. Натомість по Луганську ремонтують будинки, до яких навіть не прилітало й поряд. Люди не можуть відновити або замінити бетонні плити у розбомблених квартирах. Для цього потрібна спеціальна техніка. У «єдиній росії», «лдпр», людям передають такі ж відписки з адміністрації, де пишуть, що будинок сам руйнується. Чому тими, хто відмовляється визнавати будинок постраждалим від артобстрілу, не займається прокуратура? І куди поділи гроші, за які мав проводитися капітальний ремонт у 2015 році?» – обурюється чоловік. 

«Геніально: спершу воду «відрубить», а потім сказать, щоб її набрали», та «багатодітні» проблеми в окупації

На окупованій Луганщині, окрім перерахованих проблем із нерухомістю, гострими лишаються й проблеми з водопостачанням. Зокрема, окупанти вирішили взяти за правило не давати – навіть погодинно – воду в крани багатоповерхівок. І повідомляти про це не заздалегідь, а вже на момент, коли водопостачання перекрите упродовж кількох годин. 

«Це неадекватно взагалі! Вимкнули воду, через дві години у чатах і на комунальних сайтах з’явилася інформація, що її вимкнуть на три дні. Тільки води вже о 10-й ранку не було, а перші оголошення з’явилися після 12-ї, коли всі або на роботі, або вже просто немає змоги її набрать. І так грошей немає, а тепер ще йти в магазин і за шалені гроші купувати бутильовану?» – обурюється Наталія, мешканка Сіверськодонецька.

Разом з тим місцеві додають: без завчасного попередження людям буквально нікуди набирати стільки води, аби її вистачило на користування впродовж трьох днів. Особливо – якщо сім’ складається з кількох членів родини, тим паче – з малих дітей.

А дехто взагалі вважає, що невдовзі у Сіверськодонецьку та загалом по Луганщині розпочнеться холера – зважаючи на те, що доступу до води в регіоні досі немає, попри багаторічні обіцянки окупантів. А школи, дитсадки та решта закладів аналогічно лишаються без водопостачання, що є абсолютною антисанітарією.

Крім того, луганчани, які свого часу евакуювалися з області у підконтрольні Україні регіони, кепкують: тепер для місцевих в окупації інтернет – це радянська версія «дошки оголошень». Буквально – на вулиці, в центрі Сіверськодонецька. Оскільки з доступом до інтернет-мережі та бодай мінімального зв’язку на Луганщині величезні проблеми. 

«Які клоуни. Як цей когнітивний дисонанс взагалі налазить на голову цим довбням, коли окуповані території України для одних дурників називають лнр/днр, тоді як для інших ватноцефалів залишили назву Запорізької та Херсонської областей? А потім ще й займаються автоперевезенням до України, існування і саму назву якої вони заперечують. Кретинізм у квадраті», – зауважують луганчани у місцевому телеграм-чаті.

Крім того, луганчани скаржаться й на те, що їх лишили без соціальних виплат – зокрема, багатодітні матері вимушені виживати на копійки, які доводиться самостійно здобувати або випрошувати у волонтерів чи благодійників. 

«У нас лнр-івська багатодітність давно не оформляється, оскільки ми – так звана росія, а російську багатодітність ще не оформлюють. І це ми відзначили два роки возз'єднання!.. Відповідно усім, хто належить до лнр, – ми в прольоті. Не знаю вже, кому скаржитися. Бо я – багатодітна самотня мати з дитиною-інвалідом, від держави отримую нічого від слова абсолютно», – скаржиться Олександра, мешканка окупованого міста, у місцевому телеграм-чаті.

***