Тепло через кордони: історія переселенки з Луганщини, чиї вироби зігрівають світ

Від Луганська до Сіверськодонецька

Юлія Іщенко народилася в селі Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області. Свій освітній шлях вона завершила у 2012 році, отримавши диплом за спеціальністю «Облік та аудит» у Східноукраїнському національному університеті ім. В. Даля.

Після закінчення вишу одружилася, і молода сім’я оселилася в Луганську. У 2013 році у подружжя народився син. Однак мирне життя тривало недовго. Події 2014 року змусили родину покинути Луганськ.

«Після масових акцій та збройних нападів проросійських сепаратистів у Луганську, ми переїхали до наших батьків у Дмитрівку, за 20 кілометрів від міста Щастя», — розповідає Юлія.

Попри близькість до фронту, у Дмитрівці було спокійніше. Чоловік їздив на роботу до Луганська, а сім’я зрозуміла, що не повернеться, доки місто не звільнять. У 2015 році чоловіка Юлії перевели працювати до Сіверськодонецька, куди релокувалося його підприємство. Родина переїхала на нове місце, де Юлія також знайшла роботу. Вона влаштувалася економісткою на завод нестандартного хімічного обладнання. У 2018 році у подружжя народився другий син. Спокійне життя тривало до 24 лютого 2022 року.

Із Сіверськодонецька до Київщини

24 лютого 2022 року о п’ятій ранку життя родини Іщенків різко змінилося. Звістка про початок війни прийшла несподівано — від друзів з Києва.

«Я вийшла на балкон, а у нас тиша. Ми ж думали, що якщо щось і станеться, то на сході країни», — пригадує Юлія той ранок.

Спочатку родина не могла повірити в реальність того, що відбувається. Однак новини швидко розвіяли сумніви. О дев’ятій ранку Іщенки вже залишали Сіверськодонецьк.

«Взяли дітей, особисті речі, документи й поїхали. Хоча здавалося, що є досвід 2014 року, то маємо розуміти ситуацію і хоч щось взяти із собою», — розповідає жінка.

Родина сподівалася повернутися за два-три тижні, але цим планам не судилося здійснитися.

Перші три місяці родина провела в Івано-Франківську, де Юлія долучилася до волонтерської діяльності в організації «СпівДія Одяг».

«Ми приймали речі від людей і роздавали тим, кому це було потрібно. Це було справжнє рятівне коло, адже багато хто виїжджав у чому був», — згадує Юлія.

У червні 2022 року родина переїхала до Київської області. Рішення було обумовлене складнощами з житлом та наявності роботи в Івано-Франківську, а також надією на кращі перспективи у столичному регіоні.

Творчість у часи випробувань

Ще працюючи бухгалтеркою, Юля зрозуміла, що ця робота не приносить їй задоволення. Під час декретної відпустки вона почала шукати себе і звернулася до в’язання — навички, яку мала з дитинства.

«Починала з найпростішого. Зв'язала іграшку спочатку для сина. Потім подружці на подарунок», — згадує жінка.

Натхненна фотографією шапочки з плюшу в інтернеті, Юлія зв'язала для себе перший комплект — шапочку, хомутик, рукавички.

«Гуляла в ньому в зимову погоду з дитиною у візочку. Було дуже тепло та комфортно», — пригадує вона.

Побачивши її роботу, знайомі почали просити й для них зв’язати. Далі — більше. Саме тоді жінка усвідомила, що може ділитися теплом своїх виробів з іншими.

Поступово хобі переросло у справжню справу. Юлія стала постійною учасницею місцевих ярмарок «Зроблено з любов’ю» та започаткувала сторінку Rich.hat в Інстаграмі.

Однак розвиток бізнесу призупинила пандемія COVID-19. Під час карантину Юлія не опустила руки. Вона переорієнтувалася на пошиття захисних масок, які мали великий попит по всій Україні.

«Завдяки цим маскам я повірила в себе. Отримувала замовлення зі всієї України. Інстаграм-сторінка почала активніше працювати», — ділиться спогадами майстриня.

Після закінчення карантину Юлія відновила участь у ярмарках у Сіверськодонецьку, а з часом почала їздити на такі заходи й до Харкова.

Напередодні повномасштабного вторгнення Юлія вже активно розвивала справу, навіть придбала професійну швейну машину. Але скористатися нею не встигла через початок війни.

Нове життя — нові можливості

У червні 2022 року Іщенки переїхали до Київської області. В будинку, де вони оселилися, була швейна машина.

«І це було для мене порятунком. Я вже знову могла відновити свою діяльність і почати шити», — розповідає Юлія.

Через два тижні жінка замовила першу тканину і почала шити панамки.

«Мене підтримали мої підписники з інстаграму, знайомі з Сєвєродонецька (після перейменування Сіверськодонецьк — ред.), які роз’їхалися по світу», — пояснює вона.

Натрапивши на інформацію про ярмарок на ВДНГ у Києві, Юлія побачила шанс відродити свою справу.

«Зв’язалася з організаторами та так розпочала знову все з нуля, бо не мала нічого», — згадує майстриня.

Поступово творчий діапазон Юлії розширювався: від шапочок до іграшок та прикрас з бісеру. Ситуація нормалізувалася, і майстриня почала брати участь у популярних київських ярмарках, зокрема у відомому маркеті «ВсіСвої».

«Це стало символом відродження бізнесу, показником того, що я зуміла подолати труднощі та відновити свою справу в нових умовах», — ділиться Юля.

Підтримка та єднання

У вирі випробувань, які принесла війна, Юлія знайшла несподіване джерело сили та натхнення у людській теплоті та єднанні з тими, хто розділив її долю.

Завдяки грантовій підтримці від благодійних організацій, Юлія змогла придбати необхідне професійне обладнання для розвитку свого бізнесу.

Найціннішою підтримкою для Юлії стала спільнота земляків з Сіверськодонецька, яка згуртувалася в Києві. Запросивши їх на свій ярмарковий стенд, вона відчула емоційне возз’єднання.

«Ми обіймалися, плакали, згадували. Парадоксально, але вимушене переселення розширило коло спілкування. На Луганщині ми взагалі один одного не знали. Навіть через інстаграм не були підписані. Тепер же ці знайомства переросли у справжню дружбу», — ділиться враженнями майстриня.

Особливо тішить майстриню те, що її вироби подорожують світом разом із земляками.

«Мої шапочки в усіх куточках світу», — з гордістю розповідає Юлія.

Колишні клієнти надсилають їй фотографії з різних країн, де вони у її виробах. Ці теплі послання стали для Юлії символом єдності та підтримки, яка долає кордони й відстані.

Уроки стійкості

Майстриня наголошує на важливості не втрачати надію та використовувати набутий досвід для подальшого розвитку, особливо тим, кого війна змусила покинути рідні домівки.

«Не опускати руки, тому що ми вже двічі все втратили, і маємо просто грандіозний досвід триматися на плаву. Це завжди допомагатиме рухатися вперед», — переконана підприємиця.

Юлія визнає численні перешкоди, але впевнена: такі випробування роблять людину сильнішою. На її думку, ключ до успіху — в постійному русі та готовності відбудовувати своє життя, попри труднощі.

Зв’язатися з майстринею або переглянути її вироби можна через її сторінку в Instagram.

***