День Маріуполя: незламному місту виповнюється 246 років
Офіційним роком заснування Маріуполя вважається 1778. Якщо саме від нього рахувати історію міста, то цьогоріч йому виповнюється 246 років. Східний Варіант пригадує козацьку історію Маріуполя та його тяжку долю під час повномасштабного вторгнення росії.
29 вересня відзначають День Маріуполя. Цю дату міська рада призначила у 2018 році до святкування 240-річчя міста.
До повномасштабного вторгнення Маріуполь за правом вважався одним із найбільших міст Донецької області. Тільки-но під’їжджаючи до нього, на небокраю бачилися заводи із сіро-димчастими кольорами смогу. На противагу цьому, на півдні розташовувалося, здавалося б, безкрає, Азовське море в синьо-зелених відтінках.
Місто має довгу та поважну історію. Колись тут жили козаки, а за часів незалежної історії Маріуполь став відомим своїми промисловими потужностями та туристичним потенціалом. До повномасштабного вторгнення рф він квітчав із кожним роком. Та вже у 2022 році його імʼя стало синонім до «болю», «розрухи» та «горя».
Козацькі корені міста
Хоч майже 50 років офіційною датою заснування Маріуполя вважається 1778 рік, про це й досі точаться дискусії. У 1778 році на теренах сучасного міста було засноване повітове місто Павловськ, але це не означає, що до цього тут ніхто не жив. Навпаки: тут розміщувався центр Кальміуської паланки, яка була, своєю чергою, адміністративно-територіальною одиницею Війська Запорізького.
Як відомо, в 15–16 століттях Надазовʼя перебувало під сферою впливу Кримського ханства. Цією територією татари користувалися для воєнних походів на Московське царство. Для мешканців донецьких степів такі походи закінчувалися пограбуваннями та нападами. Тож поступово тут з’являються козацькі форпости, служники яких захищали ці землі від набігів ворогів. Одним із таких форпостів називають Домаху, яка існувала на території сучасного Маріуполя.
І хоча думку про існування Домахи висували дослідники В. Пірко, М. Руденко та А. Чорногор, і досі немає жодного документально-історичного підтвердження, що вона дійсно була. Про це розповідає кандидат історичних наук та доцент кафедри історії та археології Маріупольського державного університету В. Коробка. Він зазначає, що території, де вона ніби знаходилася, в 16–17 століття перебували під владою Османської імперії, що унеможливлювало проживання тут українських поселенців.
Проживання козаків на території сучасного Маріуполя біля річки Кальміус почалося після 1734 року. Спочатку це було невелике поселення, яке згодом розрослося та стало центром однієї із шести паланок Війська Запорізького.
Після ліквідації Запорізької Січі, біля річки Кальміус продовжували жити козаки. А пізніше імперська адміністрація Азовської губернії декларувала заснування тут міста Павловськ. У 1778 році начальником губернії В. Чертковим була закладена православна церква в імʼя Марії Магдалини.
Імперський період
21 травня 1779 року російська імператриця Катерина II жалувала грамоту грецьким переселенцям із Криму, відповідно до якої кримські християни-греки мали оселитися на теренах північного Надазовʼя. Переселення було важким, як і адаптація на новому місці проживання. Прийшовши до Надазовʼя, греки залишалися не лише в Маріуполі, а й засновували нові села. Так на мапі зʼявлялися Ялта, Урзуф, Сартана, Велика Новосілка, Малоянисоль тощо.
За імперських часів Маріуполь поступово розбудовувався. Зводилися церкви, закладалися нові вулиці, розвивалася торгівля. Відкриття залізничного вокзалу дозволило поєднати Маріуполь із промисловими підприємствами Донбасу, щоб через новопобудований порт експортувати товари.
До кінця 19 століття Маріуполь залишався купецьким містом на березі Азовського моря. У 1890-х роках у місті будуються два заводи «Нікополь» та «Провіданс» (сучасний металургійний комбінат імені Ілліча), що стало початком його промислового розвитку. У 20 столітті заводи обʼєднали, а після більшовицької революції надали йому імʼя Володимира Леніна.
Українська революція та радянська доба
Під час Української революції в Маріуполі була проукраїнська діяльність. Працював осередок культурно-просвітницької організації «Просвіта», Маріупольська українська рада, Українська військова рада, Українське національне обʼєднання. Окрім культурних та політичних організацій, у місті був ще 24-й запасний піхотний полк.
У жовтні 1917 року на повітовому селянському зʼїзді в Маріуполі та Бахмуті більшість делегатів виступили за приєднання до Української автономії та задекларували, що єдиною владою в Україні й на Донеччині є Українська Центральна Рада. Про це Східному Варіанту розповідав краєзнавець Анатолій Мєдвєдєв.
Унаслідок радянсько-української війни Маріуполь опинився під владою більшовиків. Відомо, що маріупольську спілку грецького народу під час Української революції очолював авторитетний грецький діяч Ілля Пічахчі. Організатори спілки вважали, що об’єднання греків допоможе захистити національні інтереси грецької громади в складних політичних обставинах.
Уже під час німецько-радянської війни та Другої світової до Маріуполя, після його окупації німецькими нацистами, прибула III Похідна група ОУН (б). Їх було 10–12 осіб, яких очолював Володимир Болгарський-Булавський. І хоч повноцінно вони пропрацювали лише 4 місяці, але встигли налагодити випуск україномовних підручників, підтримували випуск україномовної газети.
Навіть після завершення Другої світової війни в Маріуполі підпільно діяла оунівська організація «Свобода праці», яка налічувала 15 осіб. Вони проводили агітаційно-пропагандистську діяльність.
За часів радянської влади в Маріуполі побудували другий металургійний завод «Азовсталь», будівлю Драматичного театру, налагодили туристичну привабливість міста.
Новітня історія та російська окупація
Уже за часів незалежності Маріуполь залишався одним із найбільших міст Донецької області та України, будучи значимим портом та промисловим центром. У місті працювали два великих металургійних комбінати «Азовсталь» та Ілліча. Розвивався морський кліматичний курорт.
Навесні 2014 року Маріуполь потрапив у список міст, у яких проросійські бойовики організували заворушення для розхитування української державності. З березня в місті проходили проросійські мітинги, а 13 квітня невідомі чоловіки захопили будівлю міської ради, вивісивши прапор так званої «донецької народної республіки».
Водночас у центрі міста проходили великі мітинги на підтримку української єдності та незалежності. Містяни підтримували неподільну країну та виступали проти проросійських угрупувань.
З квітня до червня 2014 року Маріуполь перебував під контролем проросійських бойовиків. 13 червня внаслідок ранкової операції Антитерористичних сил місто було звільнено.
Наступні 8 років були чи не найяскравішими для Маріуполя. У місті проводилися реконструкції, розвивалася громадська діяльність, організовували можливості для молоді, проводилися масово-культурні заходи, які ставали відомими на всю країну: MRPL fest, Гоголь-фест, Ніч музеїв. У 2021 році Маріуполь був визнаний «Великою культурною столицею» України.
Не витримавши розвитку надазовського українського міста, російська федерація не вигадала нічого кращого, ніж спалити його дотла, вбивши десятки тисяч невинних життів. У 2022 році Маріуполь опинився в епіцентрі жорстоких боїв. Уся інфраструктура міста була знищена, а масові поховання мирних мешканців сколихнули серця всього світу.
Звичні для мешканців місця в Маріуполі набули зовсім іншого сенсу: Драмтеатр став місцем російського терору, завод «Азовсталь» — місцем нескореності та стійкості українських захисників. Саме ж місто стало синонімом до слів «горе» та «біль».
Уже третій рік місто перебуває під російською окупацією. Однак маріупольці знають: «Маріуполь — це Україна!». Так було завжди, і буде надалі.