Український отаман родом із Покровського району: історія Михайла Малашка

Пропагандисти Радянського Союзу, а зараз і російської федерації, багато років розповсюджували міф — нібито українці у XX столітті не були проти об’єднання зі «старшим братом» та вступу до СРСР. Однак, це неправда. Українці боролися проти червоної окупації. Були серед них і вихідці з Донеччини та Луганщини. Сьогодні розповідаємо історію отамана Донецького кряжу Михайла Малашка.

Виступив за українську державність

Михайло Малашко народився 4 листопада 1885 року в селі Георгіївка тодішнього Маріупольського повіту (зараз це Марʼїнська громада Покровського району). Про його молоді роки відомо небагато. Під час Першої світової війни Михайла мобілізували, і він служив єфрейтором у Стрілецькому полку Офіцерської стрілецької школи, яка базувалась на Аландських островах у Балтійському морі.

Після Лютневої революції 1917 року та відречення імператора Миколи II Михайло Малашко доєднався до українського руху. Невдовзі його призначили повітовим інструктором Української Центральної Ради (УЦР) у Слов’яносербський повіт. До речі, докладно про УЦР, Українську революцію та участь у ній вихідців із Донеччини Східний Варіант уже розповідав раніше.

Після цього пан Михайло оселяється в Луганську, виступає на численних мітингах і зборах із доповідями про український національний рух, роз’яснює діяльність УЦР. І це мало свої результати. Так, 8 жовтня 1917 року на повітовому селянському зʼїзді в Луганську більшість делегатів прийняла рішення вивісити над державною установою жовто-блакитний прапор.

«На Луганщині Михайло Малашко був обраний у місцеве земство. Восени 1917 року він став головою Української повітової Ради Слов’яносербського повіту, яка існувала з літа 1917 року, водночас він був призначений заступником комісара Донецького басейну від Української Центральної Ради. У Луганську він виступив організатором Вільного козацтва. Також його кандидатура була висунута до Українських Установчих Зборів від українського списку № 5 Української партії соціалістів революціонерів і Селянської спілки», — розповідає краєзнавець, член Національної Спілки Краєзнавців України й голова Історико-краєзнавчої організації «Добре поле» Анатолій Мєдвєдєв.

Пан Анатолій, як Східний Варіант вже розповідав, тривалий час займається дослідженням теми Української революції на Донеччині та Луганщині. Михайло Малашко, як одна з найважливіших постатей того часу, теж увійшов до його дослідницького поля зору.

Після початку першої радянсько-української війни в грудні 1917 року Михайло Малашко підтримував громадський порядок у Луганську і протидіяв місцевим більшовикам. Після того, як Луганськ повністю був захоплений червоними 24 грудня 1917 року, він був змушений переховуватися.

Боротьба проти червоних окупантів

У квітні 1918 року Михайло Малашко брав участь у звільненні Донеччини та Луганщини від більшовиків та командував загоном Вільного козацтва. Після звільнення Луганська 28 квітня 1918 року пан Михайло повернувся до міста. У Луганській вʼязниці проводив допити затриманих, яких підозрювали у звʼязках із більшовиками, розповідає Анатолій Мєдвєдєв.

«Як склалось життя Малашка в перші місяці після гетьманського перевороту і проголошення 29 квітня 1918 року Української Держави ми не знаємо. З великою ймовірністю його загін був роззброєний німцями, як і всі загони Вільного козацтва на Катеринославщині. А самого отамана могли переслідувати, оскільки він був членом опозиційної Української партії соціалістів-революціонерів і членом УЦР. Але восени 1918 року він уже працював народним учителем у селищі Гришине, тобто сучасному Покровську. У шкільництві Малашко мав змогу продовжувати легальну боротьбу за український Донбас», — каже краєзнавець.

19 листопада 1918 року в Гришиному відбувся Антигетьманський переворот на чолі із сотником Гудвіло. Анатолій Мєдвєдєв висуває припущення, що Малашко міг брати активну участь у повстанні чи навіть бути одним із його організаторів. Після відновлення влади УНР у Гришиному Малашко організував із місцевих добровольців (селян і шахтарів) загін Вільного козацтва, який назвали «Загін Донецького Кряжу».

«Організатор Вільного козацтва в Кам’янському Ф. П. Бульбенко потім писав, що зоною оперування цього загону був “трикутник Гришине — Ясинувата — Волноваха”, тобто загін діяв переважно на території сучасного Покровського району. Перший тиждень загін на чолі з Малашком роззброював загони прихильників гетьмана Скоропадського й допомагав ліквідувати стару гетьманську адміністрацію на території сучасної Покровщини. Також роззброювали дрібні більшовицькі загони, які з’являлися біля селища Гришине. За свідченням Бульбенка, загін брав участь у боях із “білими”, що цілком ймовірно, оскільки 18 листопада 1918 року донці вже окупували значну частину Донбасу з такими містами, як Юзівка і Волноваха», — зазначає Анатолій Мєдвєдєв.

На початку грудня 1918 року загін Малашка, який налічував близько 300 осіб та мав бронепотяг, рушив до Катеринослава (сучасне Дніпро), щоб допомогти отаману Воробйову роззброїти залишки проросійського 8-го Катеринославського корпусу. Та в той час до міста вже підійшли війська Нестора Махна. Почалися бої, під час яких Малашко отримав поранення. Махновці змогли зайняти місто на деякий час, однак у січні 1919 року Загін Донецького кряжу разом з іншими українськими частинами звільнили місто. Тоді ж Михайло Малашко відійшов від командування Загоном, а на його місце прийшов сотник Гудвіло.

Весною Малашко організував і очолив Катеринославський Кіш Повстанських козачих військ, який діяв на території Верхньодніпровського, Катеринославського, Криворізького повітів Катеринославської губернії. Був одним з організаторів повстання проти російських окупантів у цих повітах під українським прапором.

Повстанці Малашка та загони Нестора Махна робили спробу обʼєднатися, проте їхній союз протривав недовго. А на початку 1920 року Катеринославщину вже повністю захопили більшовики. Задля збереження своїх частин, Михайло Малашко йде на співпрацю з більшовиками. За відмову виконувати накази наприкінці січня 1920 року його заарештували, проте під час перевезення до Кременчука отамана звільнили його повстанці.

Прибувши до села Софіївка, Малашко оголосив загальне повстання проти більшовиків. На початку березня його бригада захопила місто Верхньодніпровськ, вбивши 26 радянських працівників і захопивши зі скарбниці 12 млн карбованців. Невдовзі їхню бригаду розбили більшовики, а Малашко захворів на тиф та почав переховуватися.

2 квітня того ж року отамана заарештували червоні. 10 квітня його засудили до страти. І вирок виконали в той самий день.

Так закінчилася історія отамана Донецького кряжу.

***