"Ми можемо далі продовжувати свою боротьбу": історія учасника збірної України з Луганщини на Іграх Нескорених 2025

Військовий шлях

Денис Смольніков народився у місті Сватове Луганської області. Під час окупації росіянами Луганська у 2014 році йому залишалось декілька місяців до закінчення навчання та захисту диплома. Але хлопець виїхав з міста до Старобільська, так і не закінчивши університет, у новому місті почав шукати собі роботу. 

Але з пошуком роботи не склалось, бо Денису відмовляли через те, що він із Луганщини. Це демотивувало хлопця продовжувати шукати своє місце і з’явились думки переїхати у росію. Тоді рф активно проводила ІПСО на українців та поширювала фейки про війну на сході України. Через те, що Україна не боролась із цим активно, частина українців, серед яких і хлопець, вірили російському сценарію.

Одного разу хлопець натрапив на репортаж про юну бойову медикиню, яка воювала на сході України та рятувала життя українських військових. Це відео змотивувало хлопця долучитись до війська та стати на захист України у 2016 році. Він підписав контракт із ЗСУ та долучився до 53 бригади, де став медиком роти.

“Заїхали в найближчий воєнкомат, який був неподалік”

Після демобілізації Денис поїхав у Київ, де почав працювати та до 2022 року там жив. 24 лютого зранку він прокинувся під вибух. 

“Я лежу і кажу: «Будь ласка, хай це буде салют».І ще два вибухи, я розумію, що це не салют, я вже розбираюсь в цьому, як воно бахкає. Мене всього трусить, мені дуже страшно. Заходжу в Facebook і дивлюсь і всі мої, хто вже не служить, вони всі онлайн. Я написав першій людині, кажу: «Це то, що я думаю?» І мені кажуть, що так” — розповідає Денис Смольніков.

Разом зі знайомим, теж колишнім військовослужбовцем, заїхали в перший військомат і мобілізувались до 72 бригади. Денис брав участь у захисті Києва, також перебував під кордоном із Білоруссю. А потім поїхав на схід у Бахмут. Саме на цьому напрямку хлопець отримав поранення. 

Навчитись заново ходити

У 72 бригаді Денис був медиком батальйону. Разом із посестрою Вікторією вони евакуйовували пораненого, росіяни накривали артилерією навколо і потрібно було швидко вивезти поранених. Як тільки Денис сказав начмеду, що вони виїжджають, той відповів, що є ще двоє поранених, яких зараз привезуть до медиків. Коли Денис з посестрою вивозили поранених, по дорозі в Бахмут біля них впав російський снаряд. Пролунав вибух і від ударної хвилі машину із людьми перекинуло в кювет.

“Я не знаю скільки обертів машина зробила, але дуже багато. Кабіна була окремо, кузов — окремо. Завдяки тому, що ми всі були в касках, в броніках, то нам пощастило. Але ті поранені, які були з середнім ступенем поранення, стали ще тяжчими. А ми з Вікою стали найтяжчими трьохсотими”, — згадує ветеран.

У Дениса був перелом хребта, зламані декілька ребер, осколкова рана ноги, пошкоджені нирки, печінка, легені та рвана рана підборіддя. Спершу поранених доправили в Бахмут, потім в Дніпро, а звідти — в Київ.

“Там мені зробили операцію: поміняли хребець, бо в мене його вже нема, замінили на імплант. Поставили мені вісім штиртів в спину, тепер така металоконструкція тримає мені грудний відділ і вона в мене це на все життя”.

У Дениса почалась реабілітація, під час якої він вчився заново ходити. Спершу пересувався на колісному кріслі, потім на ходунках. Вчився стояти по декілька секунд. Згадує, що коли вперше вдалось самостійно простояти дві секунди, то він плакав. “Я думав, що більше ніколи не буду ходити”. За п’ять місяців хлопець вже міг ходити самостійно.

“Я захотів для себе і для всіх інших показати, що ми все можемо”

Після отримання поранення став непридатним до військової служби на пів року. Оформив собі статус «обмежено придатний» і повернувся в зону бойових дій, де пів року прослужив на Вугледарському напрямку. Після скасування статусу «обмежено придатний» був списаний з військової служби.

Про Ігри Нескорених він знав із медіа, читав про це новини та дивився репортажі по телевізору. Бажання долучитись виникло через те, що Денис хотів показати побратимам та посестрам з важкими пораненнями, що ті можуть продовжувати займатись спортом і не сидіти вдома, ховаючи свої поранення.

“У нас хлопці і дівчата, які сидять дома і бояться щось робити, бо думають, як на них будуть дивитися, бо ті без ноги, без руки чи ще щось. І я захотів для себе і для всіх інших показати, що ми все можемо. Можемо продовжувати боротьбу, ми можемо дальше щось робити, хай буде це спорт чи щось інше. Тоді вирішив податись на Ігри Нескорених”.

Під час етапу відбору у збірну учасники знайомились між собою. Денис каже, що спілкування з іншими йому дуже сподобалось, бо “ти ніби між своїми”. Учасники розповідали свої історії, ділились тим, як вони переживали травму та проходили реабілітацію, навіть рекомендували іншим, де краще зробити протез.

Через Ігри Нескорених багато учасників познайомились із адаптивними видами спорту. Їхня перевага у тому, що кожен учасник чи учасниця може знайти “свій” вид адаптивного спорту і бути у ньому рівним/ою з іншими на полі. Під різні травми чи поранення можна підібрати техніки для заняття адаптивними видами спорту.

Цьогоріч українська збірна змагатиметься у таких видах спорту: волейбол сидячи, сноубординг, регбі на кріслах колісних, гірські лижі, керлінг, плавання, біатлон, скелетон, баскетбол на кріслах колісних, веслування на тренажерах та бігові лижі. Денис обрав для себе сім видів спорту з цього списку.

“Це все є новинкою для мене. Я грав раніше волейбол, але стоячи. Тут все по-іншому. Найбільше сподобався волейбол через командну гру, і взагалі це весело”

Також хлопець розповідає про баскетбол на кріслах колісних. Каже, що в цьому спорті кільце для м’яча залишається на тій же висоті, що й у звичайному баскетболі. І людина не може підстрибнути, щоб закинути м’яч в корзину. Розповідає, що це важко, але вже закинув декілька разів м’яч в корзину.

Збірна України вже почала тренування і підготовку до Ігор Нескорених 2025. Основною метою заходу є психологічне та фізичне відновлення. Спорт допомагає ветеранам та ветеранкам відновлюватись, дає можливість бути у спільноті, яка об’єднує людей зі схожим досвідом та допомагає їм долати наслідки поранень, травм і хвороб. Ветерани та ветеранки вміють підтримувати одне одного, як ніхто інший.

Цьогоріч БФ “Повернись живим” разом із ІТ-компанією Сiklum відкрив збір на 10 мільйонів гривень для супроводу Національної збірної на Іграх Нескорених.

«Акумульовані кошти витратимо на підготовку до змагань та забезпечення збірної, — пояснює заступник директора «Повернись живим» Олег Карпенко. — Крім спортивної складової, особливістю Invictus Games є те, що на змагання запрошують родини учасників. Це створює емоційну підтримку та позитивно впливає на рідних ветеранів та ветеранок, сприяє відновленню не тільки фізично, а й емоційно. Ми пишаємося бути частиною цих процесів і закликаємо кожного долучатися до підтримки»

Долучитись до збору можна задонативши на монобанку. Таким чином Денис та інші учасники збірної України матимуть можливість підготуватись до змагань та ще раз нагадати світові про Україну і показати її незламних ветеранів та ветеранок.

***