Десять років тому Авдіївку звільнили від російської окупації: пригадуємо, як це було

Понад два місяці в окупації

У травні 2014 року російські бойовики оголосили про створення так званої «донецької народної республіки». Озброєні люди з проросійських угрупувань почали захоплювати адмінбудівлі на сході України. Так сталося і в Авдіївці — підрозділам самопроголошеної «днр» вдалося взяти місто під свій контроль.

Жителька Авдіївки Олена Рогатинська того часу перебувала у місті. Вона пережила окупацію та на власні очі бачила тодішні події. За спогадами пані Олени навесні 2014 року вся країна, зокрема і її місто, готувалися до виборів Президента. Вона розповідає, що вже тоді виникали тривожні передчуття та пояснює:

«Ця тривога була пов'язана із низкою повідомлень про викрадення невідомими проросійськи налаштованими людьми патріотів України, які проживали в Донецькій області. Громадських активістів, членів виборчих комісій, які мали чітку проукраїнську позицію, яких викрадали безпосередньо з робочих місць. В місті почали з`являтися нові, немісцеві люди».

За спогадами Олени 7 травня 2014 року група невідомих людей зробила спробу зняти прапор України з будівлі місцевої поліції. Вона пригадує:

«Зібралося тоді близько шістдесяти людей. Хтось щось активно вигукував, хтось просто проходив повз, і зацікавився тим, що відбувалося. Недалеко від місця події стояв автобус, який, ймовірно, когось привозив. Це був той самий, для когось переломний, момент у свідомості, коли треба було остаточно визначитися: або ти за свій дім, за себе та свою родину, за Україну, або  ти стаєш на бік ворога. Напівтонів не може бути!».

Пані Олена розповідає, що тоді проукраїнськи активістам вдалося перешкодити людям, які хотіли зняти прапор. Український стяг лишився на місці. Вона поділилась спогадами про подальші події:

«Наступного дня, в четвер 8 травня, з самого ранку над будівлею міської адміністрації все ж з`явився прапор так званої «днр», а над будівлею поліції — прапор Донецької області. Це був перший день окупації. Протягом наступних, майже трьох місяців, місто перебувало в напрузі, страху і невизначеності». 

Відомо, що російські військові розмістились у відділку поліції, який одразу перетворили на «штаб». Також вони зайняли елітний готельно-ресторанний комплекс «Царське полювання», у підвалі якого влаштували катівню. Місцевих мешканців затримували за так звані «адмінпорушення». Також змушували працювати на окупантів, зокрема укріплювати один з блокпостів «днр». За відмову виконувати вказівки — били.

«Було дуже тривожно. По вулицях міста їздили озброєні люди в балаклавах. Вікна всіх машин, якими вони переміщувалися, були повністю затоновані. Людей на вулицях майже не було. Багато хто виїхав з міста, решта – просто не виходила за межі своїх домівок. У людей була паніка, —  розповідає Олена Рогатинська про тодішню ситуацію в Авдіївці. — Почалися проблеми із постачанням продуктів у місцеві магазини. На поличках були вже несвіжі товари, які самі ж продавці не радили купувати. Переважна більшість підприємців прийняли рішення закрити свої торговельні майданчики. Почалися проблеми з отриманням соціальних виплат, пенсій, неможливо було зняти в банкоматі готівку. Відділення банків припинили свою роботу в місті».

Місцевий мешканець Авдіївки, Ігор Воронов у 2014 також пережив окупацію міста. Він був одним з перших, хто зустрічав українських військових після деокупації. Його будинок знаходився неподалік ворожого блокпосту, який згодом зайняли Збройні сили України. Чоловік пригадує:

«Наприкінці травня вже люди говорили, що у міськраді сиділи автоматники. Озброєних людей я тоді не бачив. А потім, коли їх вибили зі Слов'янська та Краматорська, то я побачив людей зі зброєю в Авдіївці. Вони почали будувати блок-пост, який розташували на Молодіжній, 19, неподалік від мого дому».

11 травня 2014 року бойовики намагались провести референдуми у містах Донецької та Луганської областей. Так зване «голосування про визнання самостійності днр» відбулось і в Авдіївці. 

На короткому відео з тодішніх виборів, яке записали журналісти НД, можна побачити, що охочих голосувати не багато. На одній з виборчих дільниць є озброєні бойовики та кілька «членів комісії». 

30 липня — День визволення Авдіївки

Операція зі звільнення міста тривала близько трьох днів. 28 липня 2014 року українські Збройні сили почали витісняти підрозділи проросійських бойовиків. В операції звільнення Авдіївки брали участь військовослужбовці 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України разом з бійцями «Правого сектору». Ворог вів щільні обстріли.

Українські військові обійшли позиції бойовиків та атакували ворога з об’їзної дороги. Після зачистки ворожих блокпостів українські захисники закріпилися поблизу місцевого торговельно-розважального комплексу. Увечері 29 липня попри опір бойовиків до Авдіївки вдалося зайти бійцям «Правого сектору».

Як повідомляла Донецька ОДА згодом до однієї з річниць визволення міста, Авдіївка має тактичну важливість, оскільки «позиції навколо неї дозволяли контролювати північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також швидкісну трасу «Донецьк — Горлівка». Крім цього у місті працював один з найбільших коксохімічних заводів у Європі. Тому окупанти намагалися утримати ці території.

Ігор Воронов пригадує, що під час деокупації був сильний обстріл, особливо навколо блокпосту біля якого він мешкав. Він говорить, що запам'ятав слова окупантів, які розповідали місцевим мешканцям, що ввечері їх будуть «зачищати».

«У цей день нічого не було, а на наступний день вже всі очікували штурму, бо ходили чутки, що десь близько. Всі очікували, що українські війська з Тоненького прийдуть через завод, а вони обійшли по посадках і зайшли на цей блокпост з боку Донецька. Зайшла колона бронетехніки, все зривалося, люди ховалися. По блокпосту дуже сильно били з танків, БМП. Сепаратисти порозбігалися», — розповідає чоловік.

Наступного дня пан Ігор, прогулюючись із собакою, побачив, що на блокпосту нікого не було. Він помітив близько шести локацій, де, на його думку, була підбита російська техніка, яку за собою відтягнули українські військові.

«Десь о півдні на блокпосту знову почали з'являтись окупанти. Всі очікували, що повинні наші знову прийти, але все нікого не було, — пригадує Ігор Воронов. — А вже близько 8-ї вечора знову були обстріли. Українські військові розтягнулися в ряд по полю, яке було ще не скошене. Вони дали залп по блокпосту».

Вже наступного дня знову прогулюючись із собакою пан Ігор помітив поблизу блокпосту три БТРи з українськими прапорами. Він поспілкувався з українськими військовими та пригостив їх хлібом. Нині сини чоловіка також військовослужбовці 109-ї Маріупольської окремої бригади територіальної оборони України.

Олена Рогатинська говорить, що у дні звільнення міста від окупантів було дещо страшно через невідомість та нерозуміння як саме все буде відбуватись. Вона пригадує:

«Тоді не було жодного інформаційного джерела, з якого можна було б оперативно дізнатися про події, повністю був відсутній зв`язок. Але все одно між мешканцями ширилася інформація, що місто звільняють. Я чітко пам`ятаю свою радість і сльози на очах тоді. В голові лише одна думка: «Нарешті все закінчилося». Безмежна подяка Збройним силам України, Добровольчому українському корпусу «Правий сектор» за звільнення Авдіївки у 2014 році!»

Офіційна дата звільнення міста — 30 липня 2014 року, коли українські сили відновили контроль над старою частиною міста. Так Авдіївка повернулася під український прапор та поступово відновлювалась, але стала прифронтовою територією, яку російська армія регулярно обстрілювала усі наступні роки. 

Серйозне загострення бойових дій під Авдіївкою сталося на початку 2017 року. Проросійські бойовики не полишали спроб відтіснити українські сили трохи далі від окупованого Донецька. Особливо страждав та відчував натиск російських ударів район промзони на східній околиці Авдіївки. Але навіть за таких умов Авдіївка продовжувала жити та розвиватись. 

«Після звільнення на місто ще чекали роки випробувань на «міцність» з боку ворога: численні, із пораненими та вбитими, обстріли, за якими чергували довготривалі відключення електрики, води, опалення взимку, проблеми із логістикою та багато іншого, — розповідає Олена Рогатинська. — Але, попри все, незламна Авдіївка протягом наступних років потроху оживала, відновлювалася. В місті з`являлися парки, дитячі та спортивні майданчики, мурали на будинках, проводилися культурні заходи із залученням сучасних українських і закордонних митців, художників, музикантів. Місто оживало, туди почали повертатися люди». 

Після 24 лютого 2024

З початком повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року Авдіївка стала однією з основних цілей рф. Окупанти вели щоденні обстріли та руйнували все на своєму шляху. Через це місцеві мешканці знову залишались без водопостачання, опалення, електрики та навіть без власного дому.

Також через активні бойові дії після початку повномасштабного російського вторгнення припинив свою роботу Авдіївський коксохімічний завод (АКХЗ). У травні 2022 російська армія обстріляла зупинку громадського транспорту,  на якій постраждали працівники заводу, які чекали  на автобус. З того часу завод був під постійними обстрілами.

«Щонайменше, 10 загиблих, 15 поранених — такі наслідки обстрілу російськими окупантами Авдіївського коксохімічного заводу. Ці цифри — оперативні. Інформацію ще уточнюватимуть і кількість жертв, ймовірно, може бути більшою. Росіяни точно знали, куди цілили — робітники якраз завершили зміну і на зупинці чекали на автобус, який мав їх розвозити із заводу додому», — написав на той час голова Донецької ОВА Павло Криленко.

Крім цього попри заборони відповідно до Женевської конвенції Авдіївка стала одним із міст Донеччини, де російська армія застосувала фосфорні боєприпаси. Саме такими методами росіяни зруйнували Авдіївську міську школу №1.

10 жовтня 2023 року армія рф розпочала нові наступальні дії в районі Авдіївки, залучивши тисячі військовослужбовців та безліч техніки. Почалися цілодобові обстріли міста. Українські оборонці завдавали великих втрат російським силам та тривалий час утримували позиції.

З 17 лютого 2024 року Авдіївка вдруге за 10 років перебуває в окупації росіян. Українські сили за розпорядженням вищого керівництва відійшли на безпечнішу територію, щоб уникнути оточення та зберегти життя наших військовослужбовців. 

Тоді російські пропагандисти заявляли про сотні українських полонених, яких вони нібито захопили в Авдіївці. Однак головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський в одному з інтерв'ю спростував цю інформацію:

«На жаль, у ході цих боїв 25 українських військовослужбовців потрапили у російський полон. Це — війна… Російські пропагандисти намагаються використати різні відео з полоненими українськими воїнами для дискредитації Сил оборони України, психологічного тиску та поширення паніки серед українців».

Крім цього у лютому 2024 газета The New York Times опублікувала статтю, де зазначається, що понад 800 українських військових могли потрапити в полон або вважаються зниклими безвісти.

«Двоє солдатів, які знають про відступ України, підрахували, що від 850 до 1000 солдатів, схоже, потрапили в полон або вважаються зниклими безвісти. Західні офіційні особи сказали, що цей діапазон здається точним», — йдеться у статті.

Однак цю інформацію також заперечили в ЗСУ. Зокрема речник оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Дмитро Лиховій тоді назвав це «російськими наративами», які поширили NYT.

«Заяви російської пропаганди щодо сотень і тисяч полонених - це дезінформація, яка нічим не підтверджена. Або, кажучи прямо, повна брехня», — сказав речник ОТУ «Таврія» у коментарі для BBC Україна.

Нині місто практично зруйноване у ході бойових дій. Знищені вщент цілі квартали, повалені дерева та розбита інфраструктура — так зараз виглядає Авдіївка.

«Майже через 10 років після першої окупації, місто знову в неволі. До того, і на превеликий жаль, воно вщент зруйноване ворогом. Усі сподівання зараз знову, як і всі ці 10 років, на Збройні сили України. Дуже хочеться, попри зруйноване життя і знищені будинки, побачити рідну землю під українським прапором!», — говорить Олена Рогатинська.

Зараз там практично немає життя, але ми віримо у повернення та відновлення цієї території. Тож, варто підтримувати Збройні сили України аби разом крок за кроком наближатися до спільної Перемоги над загарбником!

***