Звільнення Лисичанська у 2014 році: як це було

Лисичанськ перебував під контролем проросійських бойовиків із травня до 24 липня 2014 року. Звільнення міста стало важливою подією не лише для Луганщини, а і для всієї України. Докладніше про все в матеріалі

Проросійські виступи та окупація

У лютому 2014 року в Лисичанську місцевий мешканець за допомогою свого позашляховика повалив памʼятник Володимиру Леніну. Сепаратисти використали це як привід для розповсюдження фейків про «бандерівців» та «нацистський режим Києва». Вони поширювали чутки, що на Луганщину із західних областей України їдуть «автобуси, наповнені бандерівцями». Тому почали створювати «загони самооборони», влаштували цілодобову охорону інших пам’ятників Леніна.

Перший проросійський мітинг у Лисичанську відбувся 1 березня. Його учасники та учасниці виступали за відокремлення від України та проголошення «незалежної республіки». Ці події памʼятає мешканка Лисичанська Анна Рясна.

На той момент вона проживала в центрі міста та була в декретній відпустці. Вона пригадує, як прогулювалася з дитиною і бачила, як збираються люди з російськими прапорами.

«Я памʼятаю, як ми з дитиною були в парку, де біля стели висів прапор України. В один момент під’їхав комунальний транспорт, робітник якого зняв національний стяг і поїхав далі. Для мене саме це асоціюється з тим, що нас тоді вкрали в України. Мені було дуже лячно», — розповідає Анна.

8 травня проросійські бойовики припинили мовлення українських каналів, встановили свої блокпости в місті. А 11 травня в Лисичанську відбувся так званий «референдум» за «проголошення луганської незалежної республіки».

Анна майже весь період окупації пробула в Лисичанську. Вона пам’ятає, як їй було страшно, коли центральною вулицею міста їхали танки. Але найстрашнішими були обстріли.

18 липня внаслідок обстрілів загорівся Лисичанський нафтопереробний завод. Полум’я не могли загасити декілька тижнів. Руйнувань зазнали й багатоповерхівки, де проживали цивільні мешканці.

За декілька днів до звільнення Лисичанська Анна виїхала з міста до батьків свого чоловіка. Тоді українські захисники перейшли в контрнаступ у районі трикутника Рубіжне-Сєвєродонецьк-Лисичанськ. І залишатися в місті було небезпечно.

21 липня сили АТО звільнили Рубіжне, а 22 липня — Сєвєродонецьк. Бойовики готувалися відступати з Лисичанська.

24 липня — День звільнення Лисичанська від «лнр»

Опинившись під контролем сил «лнр», Лисичанськ став основним опорним пунктом терористів у Лисичансько-Сєвєродонецькій агломерації. Тому його звільнення мало стратегічне значення для Антитерористичної операції.

Бої за Лисичанськ тривали дві доби. Українські захисники заходили в місто з двох сторін, відтісняли окупантів у напрямок Алчевська. Відступаючи, терористи підірвали Павлоградський автомобільний міст через Сіверський Донець між Сєвєродонецьком та Лисичанськом.

Ввечері 24 липня 2014 року над Лисичанськом підняли український прапор. Місто було звільнено силами 95-та ОАеМБр, 24-та ОМБр, 51-ша ОМБр, БОП НГУ «Донбас». Під час операції загинули генерал-майор Олександр Радієвський, полковник Павло Сніцар, солдат Ігор Коцяр та ще 12 українських військових.

«Був настільки піднесений емоційний стан у той день. Коли все завершилося і можна було їхати додому. Домівка наша уціліла, і хоч були перебої світла та зв’язку, ми були вдома. Це були добрі емоції та надії на гарне майбутнє. Мені здається, що активний період нашого національно-патріотичного виховання прийшов якраз після 24 липня. У цей день у наступні роки ми готували заходи, встановлювали меморіальні дошки захисникам України, які поклали своє життя за наше місто. І ці заходи проходили з великою теплотою та любовʼю до України. І це дало поштовх для національного відродження нашого українства. І з кожним роком ставало все більше заходів, люди обʼєднувалися, створювали спілки, допомагали ветеранам. Ми були готові відбудовувати наш Лисичанськ», — каже Анна Рясна.

Пані Анна ділиться, що у 2014 році було зрозуміло, що це повноцінна окупація. Адже місто фактично опинилося під контролем незаконних озброєних бойовиків:

«Звичайно, було зрозуміло, що це окупація. Було зрозуміло, що воно кимось керується, що підтримувалося все проросійське. Були чиїсь військові, комендантська година. Було зрозуміло, що нас хочуть викрасти й віддати ворогу».

У 2022 році Лисичанськ вдруге опинився під російською окупацією. Зрозумівши, що місто не вдасться загарбати зсередини, російська армія обрала стратегію «знищення».

Однак попри все, ми віримо, що Лисичанськ звільнять від російської окупації, і місто повернеться під контроль України та буде відбудовано. Допомагаймо для цього нашим Збройним силам!

***