Визволення Рубіжного у 2014 році від "лнр": як це було

Навесні 2014 року проросійські бойовики за прямої підтримки росії розпочали давній сценарій з окупації східної України. Терористи захоплювали будівлі міських адміністрацій та правоохоронних органів, проголошуючи так звані «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку». З початком Антитерористичної операції, українські захисники почали наступати на бойовиків та звільняти міста від їхньої присутності.

«Наш мітинг був відповіддю на проросійські заяви»

10 років тому в Рубіжному російські бойовики діяли так само як і в інших містах Луганської та Донецької області. Навесні 2014 року в місті почалися проросійські мітинги з прапорами рф та СРСР. Їхні учасники, зазвичай кремезні чоловіки нетипової зовнішності, виступали за федералізацію України, відʼєднання Луганщини, проголошення «молодої республіки», вступ до росії.

Попри сепаратистські й навіть трохи небезпечні настрої в Рубіжному, небайдужі мешканці та мешканки 21 квітня вийшли на мітинг «За єдність України». Журналістка та продюсерка Радіо Культура Марина Люта була однією з його учасниць. Вона пригадує, що хоч людей було не дуже багато, але всі були об’єднані спільною метою та переконаннями.

«Попередньо ми купили синьо-жовті стрічки, шили прапори, робили плакати. Одним зі співорганізаторів був музикант Василь Лютий, з яким ми тоді були одружені. І 21 квітня ми всі зібралися біля адміністративної будівлі, у центрі міста. Тоді вже були відомі випадки побиття і навіть вбивства українських мітингувальників в інших містах Донецької та Луганської області. Тож я взяла з собою засоби першої допомоги», — пригадує пані Марина події 2014 року.

На мітингу в той день виступали міські активісти, громадські діячі, журналісти. Зокрема, відома журналістка в Рубіжному Лариса Груздєва. Та в якийсь момент до площі приїхало декілька автобусів, з яких вийшли чоловіки з битками та палицями. У декого з них були закриті обличчя. Вони кинулися на мітингувальників із криками «фашисти» і «зрадники» та почали їх розганяти. 

«В один момент на площі залишилися ми втрьох: я, Василь і мій тато. За нами трьома біг великий натовп, погрожував нам. Ми з татом встигли забігти у підʼїзд, а Василя схопили сепаратисти. Вони привʼязали його до дерева, почали бити, вивертати кишені, знімати все це на відео. Потім Василя затримали й передали в міліцію, де він пробув тиждень. Його не випускали з міста. Того дня на мітингу постраждали проукраїнські активісти. Їх гнали, били. У нас виривали прапори. Я розуміла, що почалася окупація. Тому що поведінка людей, які представляли закон і владу, була не на користь суспільства», — пригадує Марина.

Зрозумівши, що за насилля не буде покарання, проросійські силовики затримували мешканців Рубіжного, які мали протилежні погляди. Марина теж отримувала погрози. І не тільки за себе, а й за свою родину, за маленьку дитину. Завдяки величезному розголосу Василя звільнили, тож спочатку він покинув місто, а через деякий час Марина виїхала до нього.

«Тиха» окупація та звільнення 21 липня

Мама Марини, Людмила Трощій, залишилася в Рубіжному. Вона пробула в місті весь період окупації та застала день його визволення. Жінка пригадує, як обстрілювали місто, як проводили референдум на підтримку так званої «луганської народної республіки». На нього Людмила не ходила, бо розуміла, що це не має жодного юридичного підґрунтя. 

Найстрашніше було, коли місто обстрілювали. 22 травня 2014 року терористи обстріляли будівлю рубіжанського вокзалу. Було пошкоджено вікна, двері, покрівлю, залу для обслуговування пасажирів, квиткові каси, кабінети персоналу.

Того ж дня, 22 травня, під Рубіжним стався перший бій на Луганщині між українськими захисниками та проросійськими бойовиками. Тоді підрозділи 2 батальйону 30 механізованої бригади передислоковувалися із села Стара Краснянка через Рубіжне до Лисичанська Луганської області. Близько 4.20 колона вийшла на Томашівський міст, де був встановлений блокпост сепаратистів. Колона змогла прорватися крізь блокпост, але опинилася в пастці, наткнувшись на інший блокпост на в’їзді до Рубіжного. Проросійські бойовики відкрили вогонь у бік українських захисників зі стрілецької зброї та гранатометів. Українські війська були змушені відійти до Старої Краснянки. Тоді загинуло 3 українських воїни, ще 7 були поранені.

Проросійські терористи, контролюючи місто, підірвали декілька мостів через Сіверський Донець, обстрілювали блокпости української армії.

Людмила Трощій пригадує, що під час окупації в Рубіжному залишалися люди, комунальні послуги працювали, у магазинах були продукти. Між містами окупанти організували блок-пости, закривали Рубіжне на виїзд та вʼїзд. Не завжди працював мобільний звʼязок. У місті було відчуття вакууму, доводилося бути обережними у висловлюваннях своєї позиції. Людмила згадує, як містом їздила «буханка», на якій сепаратисти патрулювали місто. 

21 липня 2014 року вона вийшла до міста й побачила сліди від важкої техніки на вулиці. А пізніше дізналася, що в місто зайшла колона українських військових. З того дня Рубіжне стало вільним від проросійських бойовиків так званої «лнр» та повністю повернулося під контроль української влади.

Визволення міста відбулося в умовах бойової взаємодії ЗСУ, Нацгвардії, підрозділів міліції та добровольчих батальйонів. Ударна група сил АТО оточила місто в ніч на 21 липня. Бійці батальйонів «Чернігів», «Айдар» та «Луганськ-1» зайшли в місто, закріпилися на території трубного заводу. Усі операції відбувалися максимально тихо. А за кілька годин сили АТО взяли під контроль будівлі міліції й міськради.

У 2022 році російська армія знову пішла на Рубіжне. Тільки цього разу зруйнувала місто вщент, позбавивши мирного життя тисячі мешканців.

Віримо, що одного дня Рубіжне буде вдруге визволене від військ окупантів, як це було у 2014 році! Допомагаймо для цього Збройним силам України!

***