«У нас поважають за саме рішення прийти й почати щось змінювати»: керівник рекрутингу 5 ОШБр про повернення з СЗЧ

Пекельні бої під Мощуном на Київщині, а згодом під Бахмутом на Донеччині. Кар’єра бойового офіцера спершу в територіальній обороні, а потім в одному з найпотужніших штурмових з’єднань Сухопутних військ. Два ордени «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів. Все це — про майора Олексія Тарасенка, який нині є начальником відділення рекрутингу 5-ї окремої штурмової Київської бригади та одним з її впізнаваних медійних облич.

У своєму інтерв’ю він відверто говорить про те, як змінюється російсько-українська війна, як військові, що повертаються з СЗЧ, адаптуються у 5-й штурмовій, підрозділі найбільшої складової Сил Оборони, а саме Сухопутних військ. І чому основна потреба бригади в людях стосується не лише піхоти, а й тих фахівців, які її озброюють, постачають, забезпечують і прикривають.

Мощун, Нью-Йорк, Бахмут, Торецьк...

— Пане майоре, ви на війні понад чотири з половиною роки. Розкажіть про свій власний шлях з початку широкомасштабного вторгнення.

— Я долучився до Збройних Сил України 24 лютого 2022 року. На початку, оскільки були шалені черги у всіх військкоматах, я долучився до одного із підрозділів територіальної оборони (ТрО), який формувався в Києві. Як командир стрілецького взводу, я застав бої під Мощуном поблизу столиці. І після того, як росіян прогнали з Київщини, почав формуватися 5-й окремий штурмовий полк: військове з’єднання, з якого виросла наша бригада.

Один із штурмових батальйонів полку був сформований на базі нашого підрозділу ТрО. Я став у ньому заступником командира роти і буквально через місяць — її командиром. На цій посаді минули мої перші бої на Донеччині: це був Нью-Йорк, пізніше Бахмут, Іванівське, потім Торецьк. Влітку 2023 я став заступником командира штурмового батальйону. І в цій якості воював майже до кінця 2024 року.

— Зараз ви відповідаєте за рекрутинг до лав бригади. Як ви очолили цей напрям роботи?

— Наприкінці 2024 року почали формуватися відділення рекрутингу в усіх бригадах та полках Сухопутних військ. Командування звернуло на це увагу і навіть змінило штатну структуру, тому що рекрутинг дав змогу поповнювати лави військових частин добровольцями. Оскільки я вже брав участь у різних медійних заходах, представляв нашу бригаду на телемарафоні, комбриг визначив, що я буду корисний в якості начальника відділення рекрутингу.

— Розкажіть про ваших колег — побратимів, які беруть участь в комплектуванні бригади.

— Наразі в мене невеликий колектив, але в ньому дуже якісний сержантський склад! Ми намагаємося донести до цивільних те, що самостійний вибір підрозділу, посади і власне рішення долучитися до армії — ніколи не запізніле. Воно завжди актуальне! І насправді в армії можна не просто реалізувати свої амбіції щодо захисту Батьківщини. Можна й досить прагматично на це подивитися, тому що держава і армія дають багато переваг, навіть порівняно з іншими цивільними роботодавцями. Ми маємо що запропонувати!

— Пане Олексію, якщо говорити про посади, на які зараз можуть повернутися військовослужбовці після СЗЧ: кого ви зараз потребуєте?

— Найактуальнішими посадами були і залишаються оператори наземних дронів, оператори безпілотників різних типів. Це і важкі бомбери, і «крила», і квадрокоптери-«мавіки», і FPV від маленького 7-дюймового до великого, 15 дюймів... Насправді в підрозділах є низова ініціатива, і завдяки їй з'являються нові й нові технічні рішення.

Але є й інші вакансії. Нікуди не зникла потреба у водіях. Тому що система логістики на лінії фронту зараз досить складна й багатоетапна, і на всіх цих етапах потрібні спеціалісти. Якщо людина є представником фактично будь-якої цивільної професії, то вона приходить в армію, приносить свої знання та навички, і це дуже цінно.

В інтересах двох піхотинців працює величезна команда

— Пане майоре, чи маєте ви приклади того, як суто цивільна професія виявляється дуже цінною для вашої бригади?

— Нещодавній приклад: танковий батальйон просив у командування бригади екскаваторника (!). Тому що є потреба облаштувати безліч капонірів під час розбудови ліній оборони. І недостатньо просто мати для цього екскаватор: людині, яка ніколи з ним не працювала, неможливо за тиждень навчитися якісно застосовувати цю техніку.

— Кажуть, що в умовах сучасної війни зростає потреба в ІТ-вцях. Чи кличете ви таких фахівців до своїх лав?

— Будь-які IT-спеціалісти з цивільного сектору будуть для нас надзвичайно цінними! Тут все так само, як і в попередньому прикладі: неможливо повноцінно підготувати сучасного IT-вця всередині армії. Тож потрібно, щоб цивільні фахівці долучалися до війська і приносили сюди свої знання та досвід.

В 5-й ОШБр є дуже багато різних вакансій, привабливих для будь-кого, хто працює в ІТ, для тих, хто займається цифровими системами та зв'язком. У нас знайдеться цікава та амбітна справа для кожного.

— Тобто, якщо підсумувати: попри свою назву, 5-та окрема штурмова Київська бригада потребує не тільки штурмовиків?..

— ...І не тільки піхотинців! Крім них, нам дуже потрібні люди різного фаху. Тому що 5-та штурмова — це не легка піхота, яка має хіба що стрілецьку зброю та легке колективне озброєння. Це повноцінний важкоозброєний «організм», який власними силами здатний вирішувати будь-які завдання на полі бою. І, що важливо, він вирішує ці завдання не простим посиланням у бій великої кількості штурмовиків: їх у нас суто фізично небагато.

Наша бригада розв’язує складні завдання завдяки тому, що має дуже багато спеціалізованих підрозділів, складної техніки, передових технологічних рішень, і все це працює задля досягнення результату.

— Можете описати, як це виглядає на практиці, на лінії зіткнення?

— Звісно! До прикладу, в нас є передова позиція. Там в окопі чи іншому укритті перебувають піхотинці, які тримають свій сектор, спостерігають за відтинком фронту в кілька сотень метрів.

І на кожного з цих піхотинців працює величезна команда різноманітних спеціалістів. Дуже часто це вчорашні цивільні, які прийшли в армію та з нуля організували роботу у своєму напрямку. Наприклад, запустили якісну систему цифрового зв'язку, налагодили логістику.

— Класика військової науки каже, що війни виграє саме логістика.

— Тому розповім детальніше, як побудована бойова логістика в нас. Будь-що, хай це буде банально вода, їжа та цинки боєприпасів, прибуває в крупний прифронтовий населений пункт, після цього перевантажується з великого автомобільного транспорту в менший та їде на локацію, до якої вже можуть діставати ворожі дрони. Звідти майно може везти лише екіпаж машини з бронею, повним спорядженням та засобами РЕБ. Це авто доправляє партію припасів до позиції операторів наземних роботизованих комплексів (НРК). І далі це перевантажується ще раз, і НРК їде до позиції операторів важких БпЛА. Саме вони фінально несуть посилки на позиції, на яких сидять піхотинці. Тобто маємо багато ланок і роботу багатьох людей просто для того, щоб довести боєкомплект, продукти і воду до позиції.

— І це ми описали тільки логістику.

— Так само окремі команди працюють на розвідку: це величезна екосистема! Інші фахівці відповідають за вогневе придушення ворожих дронів, за радіоелектронну боротьбу (РЕБ)... І таких великих спеціалізованих груп в нас є багато.

В підсумку: за спиною отих двох піхотинців на передовій стоять сотні й сотні людей, які їх забезпечують і прикривають.

— Тобто більшість кадрових позицій бойової бригади — це не піхота?

— Саме так, бо в нас триває реальна сучасна технологічна війна, яка передбачає саме такий підхід: мінімальна кількість піхотинців забезпечується потужною командою різних спеціалістів. І навпаки це не спрацює.

«У бойових підрозділах людину оцінюють за тим, що вона робить для спільної справи»

— Пане Олексію, поговорімо про конкретні вакансії у бригаді. Якщо, наприклад, військовослужбовець хоче повернутися після СЗЧ (самовільного залишення частини) і обирає у 5-тій штурмовій конкретну посаду оператора НРК або БПЛА, але не має потрібних навичок?

— Тут завжди буде плюсом пройти якісь цивільні курси БПЛА, якщо людина хоче обрати цей фах. А далі — в нас за кожним напрямком роботи є сержанти, чия місія — проводити дуже якісне навчання, «заточене» під виконання завдань в конкретному підрозділі.

Тому що в нас ніхто не очікує, навіть після навчального центру, отримати мегаспеціаліста, який одразу володітиме всіма навичками. Так, людина може отримати базові знання, і це буде плюсом. Але навіть того, хто прийде абсолютно без бази, однак з бажанням і готовністю навчатися, буквально за кілька тижнів в будь-якому нашому підрозділі ми навчимо дуже якісно працювати саме з тими технічними засобами, які є в нас на озброєнні.

І це дуже дає якісний результат: людина отримує не абстрактну інформацію, а бачить, як оцей конкретний пілот сидить поруч і вражає реальну ворожу ціль. Так само і з наземними дронами. Оператори керують ними з бліндажів, в досить комфортних умовах за ноутбуком, і це виглядає один в один як комп'ютерна гра. При цьому бійці дуже добре розуміють, що це все працює в реальності.... І ось конкретно під ці складні ланцюжки, вже давно вибудувані, ми й готуємо людей.

— Яким є масштаб повернень до 5-ї штурмової саме в рамках експериментального проєкту Міноборони щодо прискореного повернення з СЗЧ?

— Не називатиму конкретних цифр, але покажу співвідношення. Безпосередні заходи рекрутингу і той потік цивільних, який в результаті сам до нас приходить — це менша кількість людей, ніж число тих, хто повертається з СЗЧ і обирає 5 ОШБр. Отже, зараз це дуже важливий компонент поповнення як нашої бригади, так й інших бригад Сухопутних військ, долучених до проєкту.

— Чи є у бійців 5 ОШБр якесь особливе, чи навіть упереджене ставлення до тих, хто повернувся після СЗЧ?

— Можу сказати ще з досвіду, коли я командував бойовими підрозділами: людина завжди оцінюється за тим, що вона робить для спільної справи. Ось є підрозділ, і кожен намагається щось зробити для нього, для його успіху на полі бою. І якщо людина справді старається, демонструє, що це потрібно їй особисто... Повірте, я ще ніколи не бачив у нас розділення людей на мобілізованих та контрактників, або на тих, хто був в СЗЧ і не був. Буває парадоксально, що до бійця після СЗЧ іноді можуть ставитися навіть трішки краще, ніж до решти. Адже ця людина побувала в складній ситуації, через яку вчинила СЗЧ. І тому вона знає ціну якісному підрозділу, гарній взаємодії в ньому, знає ціну командиру, який щиро переживає за своїх людей.

«Повернення з СЗЧ — це єдино правильний вчинок»

— Уже залишилися лічені дні до завершення цього експериментального проєкту. Є військовослужбовці в статусі СЗЧ, які досі вагаються, чи потрібно їм повертатися на службу, чи ні. Що б ви могли їм сказати?

— Скажу, що чекати й далі вагатися — немає чого. Не буде якогось магічного законопроєкту, який за помахом чарівної палички зніме з них відповідальність за те, що ви покинули свої підрозділи. Інакше це буде несправедливо щодо їхніх побратимів, які залишилися у війську, хоча теж могли б у складний життєвий момент поїхати додому. Тож варто не чекати, а саме зараз подумати про своє майбутнє. Бо до 20 вересня включно людина не отримає вироку, а буде, хай як би пафосно це не звучало, працювати на нашу спільну перемогу.

І, знаєте, вдома до такого бійця теж буде гідне ставлення. Тому потрібно повернутися з СЗЧ просто для того, щоб поважати себе і заслужити повагу свого оточення.

Можу сказати, що в Сухопутних військах є величезна кількість якісних, хороших підрозділів. І 5 штурмова – один із них. Ця якість виражається передусім у ставленні до людей. В нашій бригаді можна знайти прекрасні підрозділи, де кожна людина — важлива. Де на твої проблеми звертають увагу. Де дбають, щоб ти був самореалізований і отримав усю можливу підтримку.

Тому я закликаю всіх повертатися із СЗЧ чи то в 5-ту штурмову, чи до наших побратимів із найкращих підрозділів. Тому що це єдино правильний вчинок.

Будувати перемогу разом

— Пане Олексію, ви маєте державні нагороди, серед яких ордени «За мужність» третього та другого ступеня. А ще ви той, хто добровільно став до зброї в перший день широкомасштабного вторгнення, пройшов стрілецькі бої проти окупантів на складних напрямках... Що ви могли б сказати тим цивільним, які досі не стали на захист своєї країни?

— Знаєте, це складне питання для будь-якого військовослужбовця, який брав безпосередню участь у бойових діях і розуміє, чого це було варто. Я часто чую відгуки від своїх друзів із бойових підрозділів, що приїжджають у відпустку, наприклад, до Києва чи в інші міста, що протягом відпустки вони не покращують свій психологічний стан: вони його тільки погіршують.

Я розумію, чому так. Бо у свою першу відпустку я був абсолютно подавлений відчуттям несправедливості.

Свого часу ми ухвалили рішення про те, що наше життя менш важливе, ніж те, що буде з нашою країною. І нам важко з розумінням поставитися до тих людей, хто шукає всі об'єктивні, суб'єктивні, справедливі й не дуже причини, чому вони не долучилися до армії. Давайте чесно: страх не є виправданням, бо у війську не обов'язково тільки бігати з автоматом на полі бою! Є величезна кількість завдань і напрямків, де людина, в принципі, не надто ризикуючи своїм життям, може принести суттєву користь для України та її Збройних Сил.

Потім, після війни, буде чітке розділення людей за тим, які рішення вони ухвалювали. І навіть якщо вже так сталося, що вони були мобілізовані — вони чесно виконували свої обов'язки. На відміну від тих, хто цього не робив.

І тут я сказав би більше: подумайте, як ви будете ставитися до себе і до свого місця в суспільстві. Ніколи не пізно долучитися до армії. Якщо зараз людина приходить до війська, то її не питають: «Де ти був весь цей час?» Ні. Людину підтримують. Її поважають за саме рішення прийти і почати щось змінювати.

Ми раді кожному, і неважливо на яку посаду він прийде в армію. Ця людина вже заслуговує на повагу! Друзі, думайте і обирайте собі підрозділ. Обирайте 5-ту штурмову і давайте будувати цю перемогу разом!

— Пане майоре, чим ви пишаєтеся у своїй бригаді?

— Напевно, найбільше я пишаюся нашими діями у складних, критичних ситуаціях. Бачу, як всі побратими не впадають в паніку чи в істерику, не розповідають, що це, мовляв, неможливо зробити. Всі просто приймають складну ситуацію, яка є. І починають думати, як із неї вийти. Продовжують виконувати завдання. І це насправді заслуговує на величезну повагу до кожного бойового командира і до кожного солдата чи сержанта. Тому я щиро дякую абсолютно всім, хто продовжує виконувати свою місію попри все. Чесно кажучи, я дивлюся і не завжди розумію, як нашим людям вдається зробити те чи інше в надскладних умовах. Але вони це роблять!

***

5-та окрема штурмова Київська бригада — одна з-поміж найбільш ефективних бригад Сухопутних військ, які Міністерство оборони України долучило до програми швидкого повернення із СЗЧ — Fast Track.

У програмі можна брати участь до 20 вересня включно, незалежно від попереднього рішення піти в СЗЧ та минулого місця служби. Рекрутери бригади супроводжують того, хто повертається, на всьому шляху: від першого дзвінка і до зарахування у підрозділ.

Умови для спрощеного повернення:

— СЗЧ відбулося до 12 червня 2026 року включно.
— Повернення на службу здійснюється в межах свого роду або виду військ (ЗСУ, НГУ або ДССТ).
⁠⁠— Програма діє впродовж 100 днів і завершується 20 вересня 2026 року.
— Тому, хто хоче повернутися — не потрібно їхати до своєї старої військової частини або взаємодіяти з ВСП.
Деталі за телефоном +38 (066) 065 10 21, або на офіційних ресурсах Сухопутних військ.

Автори: Ігор Волков, Євген Солонина, 1 центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ

* Партнерський матеріал