Вишита сорочка Донеччини: яка вона та що значить для регіону

Східний Варіант розповідає неймовірні історії вишитої сорочки родом із Донецької області

З давніх часів вишита сорочка для українців є дечим більшим, ніж просто одягом. Це символ, ідентифікація, оберіг, який передавали з покоління в покоління. Кожен регіон України має свої особливі візерунки для вишиванки. Зокрема й Донеччина. І хоча орнаменти різні, вишита сорочка є тим, що об’єднує цілі покоління й усю країну в її культурному коді.

Яка вона — вишиванка Донеччини

Історія донецького краю терниста та строката. У 13 столітті сучасні терени Донецької та Луганської області внаслідок завоювань монголо-татар входили до складу Золотої Орди, що негативно вплинуло на заселення регіону. Через збройні напади, пограбування, війни довгий час тут не було великих населених пунктів. А за територіями на 300 років закріпилася назва «Дике поле».

Після розпаду Орди сучасний схід України був у полі зору кримських татар — цими дорогами вони ходили на Москву, попутно нападаючи на місцевих та грабуючи їх. Попри небезпеку, сюди тягнулися вихідці із центральноукраїнських земель, розповідає докторка історичних наук та професорка Донецького національного університету ім. Василя Стуса Надія Темірова. Адже Донеччина та Луганщина завжди були природно обдарованими: риба в Азовському морі, птахи та звірі для полювання, сіль у районі сучасного Слов’янська.

Після виникнення Запорізької Січі сучасні Донеччина та Луганщина заселялися швидше — сюди стікалися переселенці із Чернігівщини, Київщини, Полтавщини, Запоріжжя. Поступово регіон люднішав: нові мешканці селилися уздовж водоймищ та лісів, будували домівки, заводили господарства. Та сімʼї принесли із собою не лише устрій, а й культуру.

Саме через строкатість населення, на Донеччині не існувало єдиного прикладу традиційного вбрання. Бувало, що навіть в одному селі вишиті сорочки та стрій відрізнялися між собою. Про це розповіла методистка відділу образотворчого мистецтва та відповідальна за матеріально-культурну спадщину в Донецькому обласному навчально-методичному центрі культури Людмила Савченко.

Але загалом стрій Донеччини відповідає загальноукраїнському традиційному вбранню. Це комплект керсетки зі спідницею та обов’язково фартушок, який захищав вбрання під час побутових справ. Для святкового вбрання обирали більш гарний фартушок із багатшою вишивкою. Побутовий фартушок зазвичай був із конопляного полотна та з невеличкою вишивкою, на святковому, уже з білої тканини, було більше кольорів та багатша вишивка. Ну і, звичайно, вишита сорочка. Кожна — індивідуальна та зі своїми сенсами.

Заміжні жінки на Донеччині для вбрання обирали темні кольори: темно-коричневий, темно-синій, темно-червоний, сірий, чорний. Незаміжні дівчата обирали яскравіші відтінки, бо хотіли виділитися в натовпі.

Поступово вишиванки Донеччини набули свого унікального вигляду. Зокрема, мали багато червоного кольору. Яскраві чорно-червоні орнаменти на світлому фоні. Пишні квіти, цілі букети та дерева. Також зображували птахів. На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості. Одним із найвпізнаванішим її елементом є троянда (або ружа).

Вишивали на Донеччині різними техніками. Кольори ниток, якими вишивали жіночі та чоловічі сорочки, — традиційно червоний, чорний та білий. Прикрашали рукави, рідше коміри.

Вишиті власноруч сорочки раніше, як і зараз, вважалися розкішшю. Праця вишивальниць оцінювалася дорого, а на одну сорочку міг піти рік роботи. Тому сорочки цінували та берегли, одягали лише на свята чи для фотографій, а потім — передавали в спадок. Та через радянські репресії в першій половині XX століття більшість сучасних українців не мають родинних вишиванок. Адже більшовики роками ув’язнювали, висилали, грабували українців, «конфіскували» майно та записували у «вороги народу».

Та збереглися фотографії, які розповідають історію донецьких вишиванок.

«У мене збереглася вишиванка мого батька»

Пенсіонерка Тетяна Котенко проживає в Краматорську. Хоч вона народилася в росії, кожне літо проводила в Часовому Ярі — на Батьківщині своєї матері. Після навчання Тетяна спеціально просила направити її працювати на Донеччину. Так вона потрапила в Краматорськ і почала працювати на Новокраматорському машинобудівному заводі.

Мама Тетяни, Ніна Андріївна, навчалася в семирічній школі в районі 10-го цеху вогнетривкого комбінату Часів Яру. У цій школі була зроблена одна зі знакових родинних фотографій, на якій 15-річна Ніна (посередині) в українській вишиванці. Фотографія датується 1952 роком.

«Вишиванки завжди були в нашій родині. Але багато чого не збереглося. Мама розповідала, як вона любила одягатися у вишиту сорочку, вони тоді в багатьох родинах були. У мене зберігся рушник моєї бабусі Ольги Тищенко. На ньому вишиті її ініціали «О» і «Т». З ним я йшла до РАЦСу вже зі своїм чоловіком. Бабуся тоді дала мені його перед весіллям і сказала, що йому багато років, що його треба зберігати. Так я і роблю», — розповідає Тетяна Котенко.

Тетяна зберігає і вишиту сорочку свого батька Володимира. Білосніжна, вона має геометричні візерунки спереду, вишиті переважно в синьому та жовтому кольорах. Вишиті комірець та рукави, як і на кожній вишиванці. Завдяки цьому, вірили предки, людина оберігається від злих духів.

«Я вишивала сорочку й молилася за сина»

Олена Ярошук до початку повномасштабного вторгнення жила в Микільському, яке поруч із Маріуполем. Її молодший син Богдан був у 7 класі, коли сильно занедужав та потрапив у лікарню. Стан хлопця швидко погіршувався, санавіацією його доставили до Києва в Охматдит. Лікарі не давали втішних прогнозів і радили матері тільки «робити більше його фотографій». Щоб лишилися на згадку.

«У нього була густа кров, збільшена печінка, слабке серцебиття, його майже не було чутно. Лікарі так і не змогли визначити точний діагноз. В один момент лікар підійшов до мене і сказав: «Якщо завтра стан не зміниться, Богдан помре», — ділиться Олена.

З дитинства Олена займається вишивкою. Це ремесло передалося їй від матері, а матері — від бабусі. Усі жінки в її родині вишивали. Навіть вдалося вивезти з окупації деякі старовинні сімейні вишивки від прабабусі. Усе інше залишилося вдома — у тимчасово окупованому Микільському.

Першу вишиванку Олені вишила й подарувала мама. Їй було тоді 6, вона якраз готувалася йти в перший клас. Та сорочка була в чорно-червоних кольорах і з рослинним малюнком, який нагадує донецькі рози. Олена зберігала вишиванку довгі роки й навіть принесла до музею школи, у якій працювала вчителькою. На жаль, там вона й залишилася після початку великої війни.

Тож коли її син Богдан занедужав, Олена, бувши з ним постійно в лікарні, почала вишивати йому сорочку. І молилася, щоби передати материнську любов та турботу.

Сталося диво. Поступово показники Богдана почали йти до норми, хлопцю ставало дедалі краще. Два роки він пробув у лікарні, щоб одужати. Олена завжди була поруч і вишивала йому сорочку на щасливу долю.

Історичні звʼязки із сучасністю

Сьогодні в Україні працюють ініціативи, які створюють сучасні вишиті сорочки, надихнувшись історичним виміром. Зокрема, бренд вишитого одягу SVARGA створює вишиванки за регіональними традиційними орнаментами. Зокрема, у них є жіноча вишиванка «Донеччина» з колекції «Вишивана Україна». Її орнамент відтворили з старовинної вишиванки початку ХХ століття, яка зберігається у фондах Національного музею архітектури та побуту. Оригінал сорочки знайшли у 1970-х роках у селі Микільське Волноваського району.

Представлена сорочка має рослинний та геометричний орнамент та декілька технік вишивки.

У травні в Україні презентували видання «Вишиті сорочки Луганщини», яке розповідає та показує унікальну колекцію артефактів луганського регіону. Упорядники зацифрували та науково описали понад 100 одиниць одягу із Біловодського, Білокуракинського, Кремінського, Новоайдарського, Новопсковського, Сватівського та Старобільського районів.

SVARGA, надихнувшись виданням, створив капсулу одягу «Луганщина», у якій представив декілька орнаментів із книги в сучасному вигляді.

«Цією колаборацією ми хочемо зберегти та поширити нашу спадщину, яку загарбала росія. Адже разом із територіями Луганської області під окупацією опинилась історія, культура, побут луганців, їх пісні, фольклор, культурні пам’ятки та одяг. Зокрема, у вишитих сорочках Луганщини збереглась історія та самобутність місцевого мистецтва. Зберігаючи та відтворюючи ці вишиванки ми прагнемо відновити живий зв’язок зі справжньою, українською Луганщиною», — зазначили у SVARGA.

Така капсула містить у собі чотири позиції: дві вишиті сукні, одну чоловічу та одну жіночі сорочки. Усі орнаменти на них — автентичні та підтвердженні у своєму походженні з Луганщини.

***
Вишита сорочка — це те, що століттями об’єднує українців із різних куточків країни. І сьогодні, в умовах повномасштабної війни з росією, кожен та кожна намагається відновити народне ремесло та передати його нащадки. Хтось вишиває власноруч, хтось засновує бренд, хтось займається дослідженнями. Безумовно, що вишиванка довгі роки сприяла єдності українців і сприятиме далі.

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обовʼязково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.