«Найважче — залишити дім»: як ветеринар з Донеччини відкрив клініку в Одесі

Сім років роботи за наймом, власний кабінет у «сірій зоні» та клініка в Одесі. Про те, як стрес від вибухів руйнує серця тварин, про солідарність ветеринарів та віру в те, що професіоналізм сильніший за обставини — розповів Східному Варіанту ветеринар Максим Високий.

З тваринами мені простіше

Для 28-річного Максима Високого вибір професії не був випадковим. У рідному Покровську, що на Донеччині, тварини завжди були поруч: два коти та вірний сторожовий пес стали першими друзями й, по суті, першими «пацієнтами».

На запитання, чому саме ветеринарія, відповідає з легкою посмішкою: «Тварини мені імпонують більше, ніж люди». Ця прив'язаність вела через навчання у ветеринарному коледжі міста Самар та Харківській державній зооветеринарній академії й врешті привела до роботи, яка стала справою життя. За плечима — десять років практики, сім із них віддано покровській клініці «Зоосвіт».

«Це був період, коли я набирався досвіду і формував власний підхід до лікування», — згадує Максим.

Залишитися неможливо, виїхати — важко

Війна не прийшла до Максима раптово — вона просочувалася в його життя поступово, через глухий страх втратити дім. Це почуття вперше з'явилося ще у 2014-му: то загострювалося, то майже зникало.

«З часом ця тривога стала фоном, до якого просто звикаєш і перестаєш її помічати», — пояснює він.

Саме це зіграло свою роль: до повномасштабного вторгнення він виявився не готовим. І попри те, що фронт наближався, залишався у рідному місті.

У 2024 році колектив «Зоосвіту» попросили звільнитися.

«Саме тоді я зрозумів, що треба починати щось своє», — каже він.

Він пішов цим шляхом не сам. Разом із колегою Ніною Шабатовою вони вирішили: досвід, отриманий роками, не має зникнути — і відкрили власний кабінет. Це був чітко налагоджений тандем: Ніна взяла на себе роботу магазину, санітарну обробку, профілактичні маніпуляції та підбір лікувальних кормів. Максим — лабораторні дослідження, складні хірургічні операції та терапевтичний прийом.

Робота почала змінюватися. Чим ближче підходив фронт, тим частіше до звичних прийомів додавалося інше.

«Люди виїжджали, не завжди встигали або могли забрати тварин із собою», — розповідає ветеринар.

Разом із військовими вони об’їжджали порожні квартали Покровська: відв’язували собак, яких господарі залишили напризволяще, забирали тих, хто ще довіряв людям, і залишали корм тим, хто від пережитого жаху вже не давався в руки.

Попри досвід життя під обстрілами, найважчим, за словами Максима, було інше — усвідомити, що місто, де народився і виріс, таки доведеться залишити. Першим пунктом на цьому шляху стало Шахтарське на Дніпропетровщині. Тоді він ще вірив, що це ненадовго.

Грант на «Власну справу» та віра в майбутнє

«Я думав, що це тимчасово, що ще трохи й ситуація зміниться», — каже Максим.

Проте реальність диктувала інше — сподівання на швидке повернення не справджувалися, а відповідальність за пацієнтів вимагала руху вперед. Поштовхом став випадок: одного дня на електронну пошту прийшло сповіщення про державну програму «Власна справа».

«Я не планував цього. Прочитав і подумав: а чому б ні?» — згадує він.

Те, що починалося як цікавість, швидко переросло в чіткий бізнес-план. За підтримки фахівців Центру зайнятості Максим отримав грант у розмірі 250 тисяч гривень. На ці кошти придбали обладнання, якого раніше бракувало: гематологічний аналізатор, електрохірургічний апарат та кисневий концентратор для анестезії та підтримки пацієнтів у важких станах.

Розвиток мав і соціальний компонент. Максим створив два нових робочих місця: помічника ветеринара та лаборанта і принципово взяв на ці посади таких самих переселенців, як він сам.

«Я розумію, як це — приїхати в нове місто і не знати, з чого починати. Якщо можу допомогти — допомагаю», — пояснює ветеринар.

Одеса: почати спочатку

У листопаді 2025 року Максим з Ніною прийняли рішення рухатися далі. Новим містом стала Одеса. Південь зустрів переселенців зі сходу не сонцем, а сирою та холодною зимою.

«Ми звикли до зовсім іншого клімату, але часу на адаптацію не було», — згадує Максим перші тижні на новому місці.

Орендувавши приміщення, команда протягом місяця власноруч перетворювала порожні стіни на медичний заклад: збирала стелажі, розставляла меблі, облаштовувала операційну та перевозила лабораторію.

9 лютого 2026 року клініка «Вуса, Лапи, Хвіст» відкрила двері. Початок був важким: перші два місяці — майже порожні зали, за три дні міг бути один пацієнт.

«Це був іспит на витривалість — вірити у свою справу, коли навколо чуже місто, а клієнтська база дорівнює нулю», — згадує чоловік.

Згодом спрацювало «сарафанне» радіо та репутація. Сьогодні клініка приймає по 10–15 пацієнтів щодня. Серед них — не лише нові пацієнти, а й колишні клієнти з Покровська, які виїхали до Одеси ще у 2022-му. Вони приходять не лише лікувати тварин, а й просто поспілкуватися, знаходячи у стінах клініки частинку втраченого дому.

Одеська практика вже поповнилася незвичними випадками. Одним із них стала черепаха, що впала з дев’ятого поверху. Тварині пощастило приземлитися на клумбу, але панцир луснув. Максим стабілізував стан рептилії та склеїв панцир стоматологічним фотополімером.

Невидимі рани та солідарність «у мережі»

Сьогодні пацієнти клініки — це не лише ті, що постраждали від  фізичних травм.

«За роки повномасштабного вторгнення тварини почали хворіти значно частіше. Окрім покинутих чотирилапих, які роками не отримували догляду, величезною проблемою став стрес», — каже Максим.

Завдяки гострому слуху тварини сприймають ультразвукові хвилі від вибухів значно раніше за людей. Те, що починається як емоційне потрясіння, з часом перетворюється на хронічні хвороби: серцеву недостатність, тахікардію, проблеми із зором чи слухом. Вони переживають ту саму травму, що й люди, — але не можуть про це розповісти.

Попри навантаження, Максим не припиняє вчитися. Семінари, практика в інших клініках, а ще — ветеринарна спільнота в Telegram, де близько 300 лікарів з усієї країни цілодобово діляться досвідом і обговорюють складні випадки.

«Це рятує, коли опиняєшся сам на сам із чимось незрозумілим», — каже ветеринар.

Підбиваючи підсумки чотирьох років, Максим не називає найважчим ні роботу під обстрілами, ні відкриття клініки в чужому місті.

«Найважчим було залишити рідний дім. Але війна навчила не боятися. Жити, розвиватися, рухатися вперед. Дім виявився ширшим за чотири стіни», — каже він.

Клініка «Вуси. Лапи. Хвіст» працює за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 11.

***

Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF