Вчителька з Костянтинівки розповіла, як допомагає переселенцям у Дніпрі

25 років в одній школі, втрачений дім і нова місія — навчати української мови не лише дітей, а й дорослих. Яни Чуфицька — вчителька з Костянтинівки Донецької області, яка втратила домівку, але знайшла силу допомагати іншим.

Про це йдеться у матеріалі Східного Варіанта.

Костянтинівка: між спокоєм та війною

У 2014 році Костянтинівка лише побічно відчула війну. Наприкінці квітня озброєні сепаратисти захопили адміністративні будівлі — міську раду та відділення поліції, але втримали їх недовго. Українські сили швидко відновили контроль, і місто повернулося до звичного ритму.

«Передумов великої війни ми теж не бачили. Радше, не хотіли вірити. Напередодні, у понеділок, я розмовляла з батьками своїх учнів, які говорили, що виїжджають. Вони попереджали: буде війна, а я відповідала — та ні, цього не може бути. Тоді тато перебував у лікарні з ковідом, і в мене були інші турботи», — згадує Яна.

Ранок 24 лютого почався з вибухів. Тоді й усвідомили: почалося.

Сподівалися, що ось-ось усе закінчиться, але дива не сталося. 5 квітня 2022 року родина виїхала до Дніпра. Залишали улюблений клас, книги на полицях, фотографії на стінах, кожен знайомий куточок. Спочатку чоловік вивіз Яну з сином, потім повернувся по батьків.

Дніпро зустрів привітно. Гуманітарної допомоги вистачало, документи оформили швидко. Батьки оселилися у родичів, Яна з чоловіком та сином винаймають житло. Вона продовжила працювати онлайн у костянтинівській школі — вести уроки для учнів, яких війна розкидала по всьому світу.

Але просто викладати онлайн було замало. Хотілося чогось більшого.

Мовний клуб

У вересні 2022 року директорка школи Олена Загребельна зателефонувала з несподіваною пропозицією. У Дніпрі відкрився центр допомоги переселенцям Краматорського району «МиРазом». Там планували організувати мовний клуб для дітей — не звичайні уроки, а заходи, де малеча могла б спілкуватися, вчитися, відпочивати. Вона не вагалася ні секунди.

На одне заняття приходить 10-15 дітей. Але найбільше її вражає інша аудиторія — дорослі. Цього року в «МиРазом» організували клуб для тих, хто хоче навчитися розмовляти рідною мовою. Люди віком від 45 до 75 років приходять на заняття щосуботи.

«Тут не лише опановують мову, а й знаходять спільноту, відчуття, що вони не самі. Вони вчаться слухати, говорити, довіряти. Це більше, ніж уроки — це маленька спільнота, де кожен важливий», — пояснює вона.

Влітку 2023 року Яна почала працювати ще й менеджеркою центру два дні на тиждень.

Реєструє відвідувачів, видає гуманітарну допомогу, консультує переселенців. Може перенаправити, підказати, де знайти житло, як оформити пільги, де отримати допомогу.

Зустрічає тих, кого виснажила не тільки дорога, а й пережите — вибухи, руйнування, розгубленість на новому місці. Та варто лише кільком словам пролунати по-людськи, з теплом, і в очах з'являється довіра.

При цьому вона залишається класною керівницею та головою профспілкового комітету в костянтинівській школі, продовжує вести онлайн-уроки.

Команда центру консультує з соціальних, юридичних та медичних питань, допомагає з працевлаштуванням, проводить освітні заходи, надає психологічну допомогу. Окрім мовних занять, з відвідувачами працюють психологи, нутриціологи, діють різні клуби за інтересами.

Познайомитися з діяльністю центру «МиРазом» можна на сторінці організації в соціальних мережах.

Читайте цей матеріал повністю: Від шкільної дошки до мовного клубу: як вчителька з Костянтинівки знайшла нове покликання в Дніпрі

Також читайте: Покоління без школи: як прифронтові громади Херсонщини та Донеччини надолужують освітні втрати