"Це вам за Сєвєр": воїн з Сєвєродонецька збив два новітніх російських літака

Воїн з Сєвєродонецька збив два новітніх російських літака. Гліб з Сєвєродонецька, йому 22 роки.

Про це повідомляє Луганська обласна державна адміністрація

У дитинстві Гліб мріяв служити у десанті. Слова не розійшлись із ділом – він є випускником Луганського кадетського корпусу і нинішним студентом військового університету.

Теорія добре, але практика краще – вирішив Гліб та уклав контракт з луганською 53-ою окремою механізованою бригадою ім. В. Мономаха. А через півроку перейшов до 81-ої окремої аеромобільної бригади, аби втілити свою дитячу мрію про службу в ДШВ.

У зоні ООС він разом з побратимами тримав фронт на горлівському напрямку. Позиційна війна на Сході згуртувала та загартувала підрозділ, роблячи кожну наступну втрату вкрай болючою.

О 5 ранку 24 лютого 2022 року Гліб перебував на бойовому чергуванні у своїй частині у Краматорську, коли росіяни почали масований ракетний обстріл місцевого летовища. У цей день десантники вирушили на попередньо окреслені ділянки фронту широкомасштабної війни. Герой інтерв’ю разом з трьома побратимами вирушили на ділянку злиття кордонів Луганщини, Донеччини та Харківщини.

Там вони розгорнули справжнє полювання на російських асів, які безкарно бомбили наші мирні міста. І результати не забарилися. Сєвєродончанин із подивом виявив, що старій радянській «Іглі» під силу збити надсучасний Су-34 «другої армії світу»: «Зробивши постріл, я не був впевнений, що влучу. Після того, як побачив вибух у небі та займання обох двигунів «сушки», зрозумів що він «причорноземиться», – тоді ж він щосили заволав, – «Це вам за Сєвєр, негідники».

Так врешті і сталося, а на наших мисливців почалося полювання з боку «колег» підбитого росіянина. Втім нашим хлопцям вдалося сховатися та відійти на безпечну відстань від переслідування. Радощі від першого успішного влучання та подяка від керівництва затьмарилися звісткою про загибель у бою кадетського товариша Гліба – лейтенанта Дмитра Калініна. Тоді ж він пообіцяв бійцям загону, що наступне вдале «полювання» буде на честь полеглого побратима. Задля цього вони виступили наступного ранку, озброєні ПЗРК «Stinger». Командування поінформувало їх що з боку Сватового до району їх роботи рухається одиночна ціль – ще один Су-34. Коли літак був у зоні ураження, по ньому був зроблений пуск, що призвів до передбачуваного результату – збиття, переслідування групи ворожою авіацією та відхід на безпечну відстань. У той день бійці Лисичанського прикордонного загону знайшли та узяли в полон одного з російських льотчиків, який встиг катапультуватися.

Сєвєродончанин і сам брав участь у пошуку пілотів, збитих «пташок». Так, наступного дня, підрозділ поінформували про заходження до повітряного простору чергової «сушки». Погода стояла дощова і зафіксуватися на цілі було майже неможливо. Втім колеги з ППО, озброєні зенітно-ракетним комплексом «Бук», зробили влучний пуск по найновітнішому Су-35. Літак вартістю 50 млн доларів США «приземлився» на відстані п’яти кілометрів від розрахунку нашого земляка.

Стрімголов хлопці побігли до місця падіння. Прибігши на місце вони зрозуміли, що російський пілот встиг катапультуватися та переховувався. На зустріч до підрозділу прийшов місцевий житель та вказав на напрямок руху втікача. З того боку почулися постріли. Це місцеві мисливці зустрічали свого «визволителя», а він відстрілювався від «вдячного народу».

«Я такого ніколи не бачив. З будинків вискакували дітлахи з гілляками, а у одного з них я помітив монтировку. Вони кричали «де він?» та бігли на звук пострілів. Тоді я і зрозумів, що таке народна війна і що окупанта треба знайти раніше за місцевих, аби уникнути самосуду», – розказує Гліб.

До місця приїхала підмога і ми почали прочісувати місцевість, де у гущавині просіки був знайдений пілот. Під час швидкого допиту він розповів, що мав 45 бойових вильотів у Сирії та 16 в Україну. Від його рук вже постраждали жителі Київщини, Волновахи та Харкова. Військовополонений був вкрай здивований, що в Україні ще є система протиповітряної оборони, адже кремлівська пропаганда вже довгий час стверджувала протилежне.

Потім сєвєродончанина перевели до рідного міста, аби прикривати підрозділи від повітряних атак росіян. Він стверджує, що усвідомлення того, що Сєвєродонецьк став полем бою, пригнічувало юнака. Місто докорінно змінилося з моменту вторгнення росіян.

Згодом він став отримувати повідомлення з погрозами від його рідного батька-колаборанта, нібито його син, що захищав українське небо від ворожої авіації, винен у руйнації міста.

Звістка про формування загону добровольців-піхотинців з числа десантників була схвально підтримана Глібом та побратимами. Їх направили до села Богородичне, що на Донеччині, аби закріпитися на рубежах оборони. За його словами, бути піхотою – це виконувати найтяжчу роботу в світі з постійним ризиком для життя.

Його друг та наставник, якого він називає тільки «старшиною», має за своїми плечима війну в Афганістані, службу в ССО та ДШВ. Саме він двічі врятував життя молодому хлопцю, але про ці історії Гліб не надто розповсюджується.

Окрім бойових буднів, хлопець брав участь у евакуації цивільних із села. У вдячність за його роботу, сім’я переселенців з Богородичного збирає допомогу на підтримку підрозділу.

Під час одного з евакуаційних відряджень, його бронеавтомобіль потрапив у засідку ворожої ДРГ, проте залишився живим. Він переніс сильну контузію, часткову втрату слуху, погіршення зору. Проходив реабілітацію у Краматорську, Дніпрі, Львові та Ужгороді.

У планах бійця завершити навчання у військовому виші та разом із своєю дружиною, з якою побрався під час війни, народити дитину, але як зізнається він – тільки після Перемоги.