Протесты донецких шахтеров и при чем здесь независимая Украина?

Промисловий Донецьк — місто десятків шахт та тисяч найманих працівників, головний гірничий район “совка”. Довга історія славетних міфів про подвиги Стаханова, порівняно високі зарплати та честь бути шахтарем.

Однак середина 70-х років розпочинається кризою: прибутки разом із зарплатами падають, вимоги лишаються на найвищих рівнях, і бути гірником — більше не вигідно. Проте у переважно гірничому регіоні складно знайти іншу роботу. 

Так розпочався кінець радянської гірничої галузі — масовими страйками в кінці 1980-х. 

Ними ж почалась й історія незалежної України.

Перша хвиля протестів: відеозвернення Горбачова та боротьба за незалежність

У липні 1989 року 222 тисячі шахтарів Донецького та Львівсько-Волинського вугільного басейну припинили роботу та вийшли на страйк. Головними вимогами стали: збільшити зарплати, погасити борги та скоротити управлінський апарат шахт. 

Подібне явище були рідкістю для тоталітарного режиму Союзу, однак влада зреагувала… відеозверненням першого та єдиного Президента СРСР Михайла Горбачова. 

Представників страйкому запросили на перемовини до Москви, де їхні вимоги все ж задовільнили. Тимчасово.

Ця акція започаткувала радянський шахтарсько-протестний рух, який, власне, відбувався на тлі економічної кризи у гірничій галузі: у світі вугілля дешевшало, добувати його ставало менш вигідно, в Європі ще із 1970-х почали закривати шахти та скорочувати працівників. Шахтарі страйкували всюди.

Вимоги переважно були економічними чи соціальними, однак зовсім скоро до них додались політичні.

Друга хвиля протестів: “відправити у відставку уряд СРСР”

З 1990-1991-х років плакати донецьких гірників прикрашали слова “ярмо” та “злидні” у поєднанні з “СРСР”. Вимагали відправити у відставку уряд Союзу, прибрати партійні комітети із шахт, а їхніх функціонерів – із керівництва.

Уже навесні 91-го, коли гірники йшли київським Хрещатиком, в колоні майоріли прапори України та тризуби. Страйкувало майже півсотні шахт Донбасу — на той час, 40% від загальної кількості в регіоні. До них приєдналися 22 вугільних підприємства Заходу України. А також, вперше до шахтарських мітингів доєдналися політики — Народний рух України.

Масштабні шахтарські протести стали передвісниками проголошення незалежності України і, зрештою, розпаду СРСР наприкінці грудня 1991 року.

Уже за незалежної України

Українська економіка перших років незалежності. Про неї або мовчки, або ніяк.

З 1990-го року протести гірників відбувались щорічно. Цього разу головна причина страйків – низька зарплатня або ж взагалі її невиплата.

7 червня 1993 року розпочався один з наймасовіших протестів шахтарів – понад 200 шахт із 250 в країні припинили свою роботу. Причина –  стрибок цін на продовольство на тлі інфляції. Вимагаючи підвищення зарплат, шахтарі виступили ще й із політичними претензіями до керівництва країни. Ці події вплинули на рішення влади провести дострокові парламентські та президентські вибори 1994 року.

Страйки відбувалися й у наступні роки. У 1995-му уряд скасував дотації вугільній галузі. Шахтарі мітингували майже весь рік — вимагали виплатити заборгованості із заробітної плати та повернути дотації. Наступного року їх поновили, але із шахтарями не розрахувалися.

Влітку 1996-го гірники Донбасу почали черговий страйк. Їх підтримали шахтарі заходу України. Тоді мітингарі навіть перекривали залізничні шляхи. Головною їхньою вимогою стала виплата боргів — зароблених зарплат. 

Однією з наймасштабніших стала піша хода гірників західної частини Донбасу з об'єднання «Павлоградвугілля» до Києва у травні 1998 року.

Спочатку 5 тисяч шахтарів прийшли до обласного центру — міста Дніпра — з вимогою виплати заборгованої зарплати за 8-9 місяців. Після безрезультатного пікетування ОДА шахтарі вирішують йти на Київ. 

Три тижні колона з тисяч шахтарів йшла до столиці через десятки українських міст — 600 кілометрів пішки. Інші — залишилися страйкувати вдома.

“Завдяки підтримці населення України голодними ми не були. Люди віддавали останнє. Бабусі несли, що могли – хліб, соління, пиріжки. Так багато несли, що ми, здається, двічі відправляли повні автобуси з продуктами в дитячі будинки. Завдяки народу України ми змогли це витримати”, – згадує шахтар Олександр Бойко.

У Києві шахтарі доєдналися до інших мітингувальників з вугільної промисловості. Організатори вели переговори з тимчасовою комісією, створеною Верховною Радою. Учасники протесту чекали на рішення під Кабміном, блокували виходи і дороги.

Зрештою їхні вимоги затвердили — виплатити заборговану зарплату в повному обсязі, а гірники повернулися додому.

Перший шахтарський Майдан: “Великий” пікет, самоспалення і досягнення мети

15 липня 1998 року гірники декількох шахт з Краснодона прийшли мітингувати до Луганська. Вони пікетували облдержадміністрацію та облраду. 

На День Незалежності мітингарі планували смолоскипну ходу і спалення опудала, яке символізувало високопосадовця, що не виконує закони і наживається на людях. Але акція не почалася — шахтарів атакували бійці "Беркуту". Вони били учасників гумовими кийками та застосували сльозогінний газ.

У сутичці постраждали 22 гірники та 15 силовиків. Це був перший силовий розгін шахтарського протесту в історії незалежної України.

Цей страйк тривав 155 днів, аж до грудня 1998 року. Закінчився він лише після самоспалення 36-річного Олександра Михалевича — робітника краснодонської шахти імені Баракова. Він зробив це 14 грудня 1998 року перед будівлею Луганської обладміністрації, яку тоді очолював майбутній "регіонал" Олександр Єфремов.

У своїй передсмертній записці він написав: “Не можу більше терпіти і чекати якихось обіцянок, не вірю і у видачу заборгованості 15 грудня. Тому я зважився на цей вчинок. Набридли знущання з боку керівників шахти та адміністрації. Це не вихід у житті, але, може, через мій вчинок швидше вирішаться справи. Сам тверезий і перебуваю в нормальному стані. Відповідаю за свої дії”.

Лише після цього гірникам виплатили всі заборговані зарплатні.

***

Якщо ви хочете дізнатися про історію шахтарських протестів більше — подивіться випуск про це на каналі “Дикий Схід”.

На цьому каналі ви можете познайомитись з історією та культурою Сходу України та дізнатися те, чого раніше не чули про Луганщину та Донеччину і побачити, якими насправді є українці Сходу.  

На каналі “Дикого Сходу” вже вийшло 5 відео:

• “Хто такі "донєцкіє" насправді": що зробили стереотипи зі сприйняттям людей зі Сходу. 
• "Шахтарські протести" — про значущі страйки, які змінювали суспільство і свідомість луганців та донеччан.
• "Музика Сходу" — про те, яку музику слухали та створювали на Луганщині й Донеччині з 1991 по 2014.
• Про мистецькі акції та перформанси, які показували бунтарський дух Сходу.
• Міфи та легенди”: цей епізод розкаже про міфи та легенди краю, пов'язані з шахтарською професією, половецьким культурним надбанням і не тільки.