«В ДАП все отправлялись добровольно, поэтому потери были небольшие»: доброволец Юрий «Броня» о защите Украины

Гора Карачун, Донецький аеропорт, Часів Яр та пекельний «Ліс Чудес» — це лише частина бойового шляху, який пройшов старший сержант Юрій, позивний «Броня».

Напередодні Дня українського добровольця Юрій розповідає про своє рішення піти до війська, про драйв перших боїв та свої поранення. А ще — про досвід механіка-водія БТРа, інструктора з управління бронетехнікою та керівника підрозділу БпЛА, який є очима артилерії. «Броня» є свідком того, як новітні технології докорінно змінюють роботу української зброї на полі бою. Але за всіма технологічними змінами — завжди стоять люди.

Двічі доброволець

Останні тижні Юрій, на позивний «Броня» проводить на полігонах, разом з побратимами з 68-ї окремої артилерійської бригади. Причому він не лише навчається, але й навчає: передає новому поколінню бійців роки свого бойового досвіду. Ми змогли поговорити з Юрієм під час невеликої перерви в заняттях.

«Був далекий 2014 рік. Я активно займався футболом, мав спортивні амбіції. І коли зрозумів, що Україна в небезпеці — пішов до військкомату,  — пригадує «Броня» свої перші дні у війську. — Мене записали в 95 окрему десантно-штурмову бригаду».

В якості механіка-водія БТР Юрій пройшов бої за гору Карачун та за Донецький аеропорт. Потім ділився своїм досвідом як інструктор з екстремального водіння різних моделей бронетехніки — тренував новобранців у навчальному центрі Сил спеціальних операцій.

«Я був молодим, активно долучився до бойових дій, в мене душа лежала до цього... Пізніше в мене з'явилася сім'я і я трішки подорослішав, — усміхається воїн. — Подумав про те, що настав час передати свій досвід іншим і потім трохи відпочити…»

Юрій пожив цивільним життям зовсім недовго — близько року. Замість «броні» він сів за кермо важкої цивільної техніки. Коли ж у 2022-му російсько-українська війна розгорілася з новою силою — пішов добровольцем вже вдруге:

«Мені настільки сподобалася військова справа, що я загалом провів в армії 11 років, майже не перериваючи службу».

Опанувавши фах оператора БпЛА та змінивши пару підрозділів, Юрій опинився у 68-й окремій артилерійській бригаді. І тут, зізнається він, почувається на своєму місці.

Карачун, ДАП, Часів Яр, Серебрянське лісництво

Перший бій Юрія відбувся у травні 2014-го, на підступах до гори Карачун, яка височіла над окупованим тоді Слов’янськом. Гору зачистили десантники 95-ї бригади і утримували її, аж до звільнення від ворога півночі Донеччини.

«Як ми тоді почувалися? Хлопці всі молоді, на емоціях, підтримували одне одного. Так, було страшно, але позитивні емоції переважали, — згадує боєць. — А ще в нас були чудові командири: зокрема, Павло Розлач, Герой України. Тоді він командував ротою, і для нас його лідерство мало величезне значення…».

Після оборони Карачуна Юрій здійснив свій перший стрибок у бойових умовах — на аеродром Краматорська, який українські підрозділи обороняли у ворожому оточенні.

Але далі на юнака чекали ще складніші бої. Серед них — бій за Донецький аеропорт (ДАП). Перший заїзд Юрія в аеропорт ледь не коштував йому життя.

«Я виконував завдання як водій БТРа — мав доставити в термінал особовий склад та боєприпаси. Був тоді 23-річним хлопцем, і не дуже розумів, що там дійсно відбувається. Коли ми під'їжджали до ДАПу, то я з цікавості трохи визирнув з люка. І одразу ж отримав потужний удар по голові: чи то куля, чи то осколок прилетів у шолом…»

Був наскрізь  пробитий і люк мехвода, з-за якого визирав Юрій, і його шолом — по дотичній.

«Броня зменшила силу влучання. І мій шолом, і люк зараз експонуються в одному зі столичних музеїв. Мабуть, хтось там нагорі хотів, щоб я трішки більше зробив у житті, а не просто загинув там».

Як відбувався заїзд у Донецький аеропорт?

Щоразу рух бронемашини, каже Юрій, прикривав своїм вогнем український танк. БТР спочатку вдавалося ховати в терміналі до зворотнього рейсу, але потім це стало неможливим. Тож стали їздити «туди-назад»: доставляли на ротацію наступну групу бійців і одразу ж забирали попередню.

«Знаєте, чого точно ніколи не було в тих наших поїздках? Ніхто нікого не примушував. Все відбувалося добровільно: командири виходили і питали перед строєм, хто готовий вирушити в ДАП. Саме тому в нас був досить невеликий відсоток втрат,  — вважає «Броня». — Люди йшли на усвідомлений ризик, знали, як треба діяти і розуміли, навіщо».

З 2022 року «Броня» знову воював на Донеччині, а потім на Луганщині у складі 67 ОМБр. Отримав два осколкові поранення: у Часовому Яру та в Серебрянському лісництві, який його оборонці називають «Ліс Чудес»: моторошне й химерне місце, де могло трапитися що завгодно.

«Осколки прилетіли в голову, там де в шоломі був виріз під навушник. Один так і не дістали: ношу його у скроні», — розповідає Юрій.

Відновившись після поранень, «Броня» взяв участь у Курській наступальній операції 2024 року. Ті події вартують окремої розповіді…

Повномасштабне вторгнення принесло Юрію не лише виклики, а й можливості: він опанував новий військовий фах.

Симбіоз арти і дронів

У 68 ОАБр Юрій «Броня» є командиром взводу БпЛА. Він почав опановувати цей напрям ще на минулому місці служби:

«Нас в 67 ОМБр навчав один пілот з іншого підрозділу. На підготовку ми мали мінімальну кількість часу, більшість навичок здобували вже в бойових умовах», — пригадує боєць.

Юрій, як оператор БпЛА, послідовно змінив три спеціалізації:

• розвідувальні квадрокоптери;
• ударні та розвідувально-ударні дрони;
• БпЛА типу «крило» для глибинної розвідки.

Саме третій напрям — забезпечив якісну картинку поля бою для української артилерії та докорінно змінив її роботу, визнає «Броня»:

«Нам подобається безпосередньо бачити знищення ворога і брати участь у цьому! Раніше українська арта (під час ведення вогню) сама не бачила, куди вона влучає. Зараз все змінилося, коли старший офіцер батареї може отримувати знімки з дрона або спостерігати у стрімі, як ворожа ціль палає в реальному часі!»

Технології спростили життя артилеристу і підвищили його ефективність. Йдеться не лише про БпЛА, які забезпечують дедалі кращу якість зображення, а й про наведення й коригування за допомогою цифрових інструментів, балістичні калькулятори, програми управління боєм тощо.

«Треба вміти працювати і по таблицях та кутах, як це діди робили. Але поки ти порахуєш, ворожа ціль переміститься і твої координати вже будуть неактуальні. Значно краще, коли є «крило», яке показує ситуацію станом на зараз», — вважає Юрій.

САУ «Богдана», на яких працює 68 окрема артилерійська бригада — це досить далекобійна артилерія, яка «виносить» ворожий тил на глибину 15, 20 і більше кілометрів. Завдяки БпЛА на зразок «Лелек» та «Фурій» тил окупантів не лише прострілюється, а й добре проглядається, запевняє «Броня».

Знайти себе у війську

Для «Броні», який двічі ставав до зброї як доброволець, російсько-українська війна триває вже понад 11 років. І він радить цивільним українцям не чекати, що вона сама закінчиться. А заздалегідь подбати про свою роль у війську та майбутній фах.

«Я всім своїм знайомим кажу: поки у вас є можливість, є час і вибір, долучайтеся до війська та опановуйте професію, яка вам до душі. Я сам так зробив, — наголошує боєць. — Якщо вмієте працювати з електронікою, то можете служити у відносній безпеці в підрозділі забезпечення безпілотних систем: паяти й налаштовувати дрони. Якщо ж ви полюбляєте активні види спорту — йдіть у штурмовики, це буде ваша стихія. Я пам’ятаю той драйв, який був під час наших перших штурмів! Не бійтеся зробити вибір: зараз створені всі умови, щоб опанувати обраний військовий фах практично з нуля».

Українське військо постійно розвивається та змінюється, але за цими змінами стоять конкретні люди. І тут «Броня» згадує свої минулі місця служби: саме завдяки зусиллям ротного та командирів взводів їхній підрозділ пройшов найскладніші бої без людських втрат.

68 окрема артилерійська бригада — є військовим з’єднанням нового типу, де сучасні технології та турбота про людину лежать в основі всього, і це дуже імпонує Юрію.

«Я бачу, як армія змінюється на краще. Якщо буде закінчення або пауза у війні — ми зможемо перебудувати і модернізувати наше військо».

Юрій, який зараз керує взводом, не планує зупинятися у професійному розвитку, і здобуває вищу військову освіту для отримання офіцерського звання. А ще він мріє більше часу приділяти родині: і дружині, й сину, яких боєць бачить лише під час відпусток.

«Головна проблема нашого війська — люди. Їх реально бракує. Мені 33 роки, а я керую тими, кому по 45-50. Я шкодую, що до нас іде мало молоді. Думаю, ситуація зміниться на краще, коли наше суспільство дозріє до цього», — сподівається доброволець.

***

Юрій «Броня» має унікальний досвід найскладніших боїв російсько-української війни. І він охоче ділиться з новобранцями знаннями про те, як виживати на полі бою та знищувати ворога.

Тисячі варіантів проходження служби за різним фахом, серед яких є й  вакансії 68 ОАБр, має 1-й центр рекрутингу Сухопутних військ України. Для того, щоб піти до війська добровольцем, не обов’язково контактувати з ТЦК та СП. Рекрутери допоможуть новобранцю на всіх етапах: від оформлення першого документу та військової підготовки — і до початку служби в обраному підрозділі.

Автор: Євген Солонина, 1-й центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ