В День Бахмута в Киеве почтили память его Защитников и Защитниц и представили издание «Книги Надії»

12 вересня в Києві провели памʼятний захід «Бахмут. Незламні імена». Організаторами виступило обʼєднання родин Захисників Бахмутського напрямку «Обовʼязково повернусь». Східний Варіант побував на події — докладніше про все в матеріалі

«Сьогодні небо плаче разом із нами»

Цього року день народження Бахмута випало на 12 вересня — місту виповнилося 455 років. Раніше Східний Варіант уже розповідав про його історію, козацькі витоки та з якого року дійсно доречно вести відлік заснування.

У Києві в цей день провели памʼятний захід «Бахмут. Незламні імена». Організаторами виступила ГО «Обовʼязково повернусь» — обʼєднання родин Захисників Бахмутського напрямку.

Попри сильний дощ та повітряну тривогу, на Майдані Незалежності зібралися десятки людей — родини військовополонених та зниклих безвісти військовослужбовців.

Бої за Бахмут стали одними з найтриваліших та найкривавіших у російсько-українській війні. Українські Захисники й Захисниці понад 10 місяців утримували територію міста, яке було вщент знищено окупантами. Місто стало символом незламності українських воїнів, які стримували величезні сили російських військ, зокрема найманців «Вагнера», завдаючи при цьому ворогу колосальних втрат.

«Сьогодні така погода в Києві — небо плаче разом із нами. У цей день, День Бахмута, ми зібралися тут, щоб вшанувати тих, хто віддав найбільшу ціну за нашу країну. Вони тримали позиції, втрачали побратимів, отримували поранення і знову поверталися в стрій. Для когось Бахмут став місцем обміну, для когось — місцем поранення, для когось — останнім боєм, а для нас — це щоденна надія на повернення наших рідних. У руках кожного з нас сьогодні портрет найріднішої людини. І це не просто портрет. За кожним портретом чиєсь життя, чийсь світ», — ділиться у своїй промові координаторка заходу.

З молитвою за українських Захисників та Захисниць виступив капелан Президентської бригади імені Богдана Хмельницького Костянтин:

«Шановна громадо! Сьогодні нас обіймає любов до тих, хто став бойовим лицарством і поставив своє життя найвищим даром і жертвою за свободу народу та соборність нашої держави. Боже, дай нам витривалості, щоб зростати в сумі нашого життя і життя нашої країни, зберігати надію та не втрачати її. Нехай від скорботи, болю і горя оживуть наші серця, а наша країна розквітне. Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди є і все наповняє, благослови присутніх членів родин. Пом’яни, Боже, у Царстві Твоєму всіх полеглих, які віддали своє життя за свободу народу та суверенність нашої держави; тих, хто помер від ран, тортур і неволі у ворога, і тих, хто загинув на війні».

До родин, які прийшли на захід, звернулася мати загиблого військового Андрія Суворова Лариса Миколаївна:

«Для когось Бахмут — це місце на мапі, а для нас — це місце, де залишилися наші діти. Ми сьогодні тут говорили про них, щоби пам’ятали їх не лише як імена на цьому місці, а й такими, якими вони були — добрими, сильними, живими, веселими, нашими дітьми. Але вони назавжди залишаться в історії України. Я, як мама, прошу ще про одне: не дайте їм стати рядками. Памʼятайте про кожного».

Андрій Суворов народився 8 червня 1994 року в селищі Бірки, закінчив місцеву школу. Він обороняв Україну під час АТО, а в січні 2023 року знову став на захист країни, служив гранатометником протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Понад рік Андрій вважався безвісти зниклим. У травні 2024 року стало відомо про його загибель під час виконання бойового завдання в районі селища Хромове Бахмутського району. Йому було 28 років.

«Ваші рідні не забуті. Їхні імена не повинні зникнути разом із тими боями»

Перед родинами, що завітали на зустріч, виступив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими пан Олег:

«Перед нами стоїть велика відповідальність за завдання, яке покладене на Координаційний штаб, — повернути додому людей із ворожого полону. Ми продовжуємо вести складні перемовини, щоб у черговий раз повернути на рідну землю тих, хто довгий час перебував у ворожих тюрмах. Робота складна, вона продовжується. Ми сподіваємося, що найближчим часом усе-таки реалізуємо цей захід. Це дуже важливо, як і повернення тих, хто залишився на полі бою. Найближчим часом розраховуємо провести черговий захід із репатріації полеглих захисників. Загалом залишається багато проблем, з якими ми щодня стикаємося. Багато проблем виникає і після повернення захисників додому, адже скалічені життя та долі потребують надзвичайної уваги, терпіння і допомоги. І тут ми можемо лише спільними зусиллями підтримувати одне одного, щоб рухатися вперед».

Під час акції родини також вшанували памʼять керівника пошукової групи «Плацдарм» Олексія Юкова, який понад 25 років займався пошуком, ексгумацією та поверненням тіл загиблих військовослужбовців, зокрема російсько-української війни.

«Він ішов туди, куди навіть подумки було страшно повертатися. Туди, де після бою залишалася гнітюча тиша. На понівечену землю, яка безжально ховала наших рідних. І він шукав. Бо не залишити своїх навіть після смерті стало його місією, його обовʼязком, його життям. Дякуємо, Олексію, за кожного повернутого додому героя. За кожного сина, за кожного чоловіка, батька та брата. Ви повертали родинам найдорожчих тоді, коли вони самі вже не могли повернутися. Ви повертали не просто тіла, ви повертали правду, завершення страшного очікування, можливість сказати найдорожче — ти вдома».

На акції виступив зі своєю історією Іван Іванченко — боєць 80-ї окремої штурмової бригади, який пройшов бої за Бахмут, потрапив до російського полону, а сьогодні — уже вдома.

«Я боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Бахмутський напрямок для мене до болю відомий. Я хочу сьогодні звернутися до родин тих, хто воював на цьому напрямку. До тих, хто досі чекає. До тих, хто щоранку прокидається з думкою: а раптом сьогодні ми щось дізнаємося. Я знаю, що таке чекати. І знаю, що таке не знати. Саме на Бахмутському напрямку для мене війна розділилася на «до» й «після». Цей напрямок приніс мені три поранення, втрати побратимів і біль. Я потрапив у полон і пройшов через те, про що складно говорити словами. Але сьогодні я стою тут.

Тому хочу сказати кожній родині, яка чекає свого захисника: не втрачайте надії. Я знаю, наскільки важко чути ці слова, особливо тоді, коли минають місяці, а замість звісток — тиша. Але поки немає остаточної звістки, надія має жити. Я бачив на власні очі, як люди трималися в найстрашніших умовах, як називали імена своїх побратимів, як вірили, що за ними прийдуть. Як навіть у полоні людина продовжує боротися — хоча б заради того, щоб одного дня знову побачити своїх. Тому я хочу, щоб ви знали: ваші рідні не забуті. Їхні імена не повинні зникнути разом із тими боями».

Під час заходу також показали документальний фільм про оборону Бахмута та його Захисників та презентували видання «Книги Надії».

***