"Говорил, что на первом месте должен быть наш ребенок": жена погибшего защитника из Славянска о боли потери и силе жить дальше
Віталій Киркач-Антоненко – відомий активіст та український захисник родом зі Словʼянська. З початком повномасштабного вторгнення чоловік одразу пішов захищати Батьківщину. 9 листопада Віталій загинув. І попри біль втрати, його вагітна дружина Наталя залишається сильною заради їхньої донечки. Східний Варіант розповідає історію українського Героя та його родини
Віталій та Наталя зустрілись ще у 2004 році, коли хлопець вступив на біологічний факультет ДонНУ. Там же навчалась і Наталя. Як раз тоді проходила передвиборча кампанія і майже все оточення молоді було за Віктора Януковича. Спільні патріотичні погляди об'єднали пару, і на такому міцному фундаменті розпочалось сильне кохання.
Ще навчаючись в ДонНУ Віталій брав активну участь у русі з надання вишу імені Василя Стуса. Разом пара відвідувала проукраїнські заходи в Донецьку, і далі – у рідному Слов'янську. Віталій був одним з організаторів смолоскипної ходи на честь Степана Бандери. Разом з дружиною вони завжди відвідували акції пам'яті жертв Голодомору, Героїв Крут та інші.
“У нас велика збірка книг на тему історії України. Віталій чітко розумів, що боротьба за незалежність нашої рідної України ще попереду. І ця боротьба буде омита кров'ю героїв. З 2014 року ми з чоловіком займались волонтерською діяльністю, допомагали грошима, їжею, екіпіруванням. Віталій займався організацією прання речей для військових, які базувалися у Слов'янську”, – розповідає Наталя.
Очікуючи повномасштабне вторгнення, Віталій починаючи з 16 лютого вже ходив до військкомату і збирав документи. Проходив повторний медичний огляд, щоб його визнали придатним до служби в ЗСУ. На той момент комісія своє рішення не змінювала, але 24 зранку йому зателефонували й запросили приєднатися до Збройних сил. Так чоловік став добровольцем с перших днів повномасштабного вторгнення в Україну.
“Добре знаючи, який мій чоловік сміливий, та наскільки сильно він любить Батьківщину, я відразу прийняла його рішення. Хоч мені було дуже страшно, я була вагітна нашою першою дитиною, яку втратила через кілька тижнів”, – пояснює Наталя.
Через декілька днів жінка виїхала евакуаційним потягом у Львівську область, де прожила пів року. Щоб якось приборкати хвилювання, Наталя продовжила займатися малюванням, зшила коханому вишиванку. Наталя каже, що робила її як оберіг, мріяла, що після перемоги чоловік буде одягати вишиванку на урочисті святкові заходи.
Віталій був неймовірно добрим, чесним, дуже любив життя. Активно займався спортом. Завжди цікавився дослідженнями в медицині, космонавтиці й мріяв прожити якнайдовше, щоб побачити майбутнє людства, яке його так захоплювало.
“Ми прожили як пара 18 чудових років, які були наповнені любов'ю, взаємоповагою і турботою одне про одного. Майже щодня ми ходили на довгі прогулянки, дуже багато спілкувалися і, завдячуючи нашій спільній роботі та інтересам, завжди були поруч”, – розповідає Наталя.
До війни пара планувала створити велику родину. У серпні Наталя наважилась поїхати до коханого й у неї вийшло завагітніти вдруге. А потім почалась операція з підготовки до звільнення Лиману і пара вже не могла бачитися.
Сильні обстріли лякали Наталю, вона вирішила поїхала жити до рідних у Київ, де з радістю дізналась, що вагітна.
“Ми з коханим були дуже раді й сподівались, що дитинка народиться вже у вільній країні без війни. Незадовго до загибелі йому дали довгоочікувану відпустку на кілька днів, і він побачив нашу донечку на УЗД. Нас переповнювала радість і щастя”, – згадує пані Наталя.
Віталій загинув 9 листопада на Сватівському напрямку, визволяючи Луганщину. Були дуже запеклі бої, сильні артилерійські обстріли, але його побратими винесли його тіло з поля бою й передали медикам-волонтерам, які вже повідомили брата Наталі про загибель героя. Через дві години дізналась і сама Наталя. За словами жінки, після цієї жахливої миті її життя – це суцільне горе, думки про те, як могло б скластися їхнє подальше життя, спогади про щастя та надія народити нашу чудову донечку.
“Коли Віталій йшов на свій останній бойовий вихід, то казав мені, що на першому місці для мене повинна бути наша дитинка, щоб з ним не сталося. Він дуже хвилювався, що вона може не витримати мого горя, але донечка виявилась дуже сильною і хороброю дівчинкою. Вся в тата”, – каже Наталя.
Коли Наталя дізналась про загибель коханого чоловіка, їй викликали швидку допомогу, а потім відвезли в пологовий будинок, де надали допомогу та підтримку лікарськими препаратами. Життя ненародженої дівчинки вдалось врятувати.
Наталя каже, що зараз її підтримують настанови, які давав чоловік. Піклуватись про нашу донечку, займатись творчою діяльністю, особливо малюванням.
“Ще до війни у нас були плани, які ми багато разів обговорювали. Моя ціль втілити їх в життя вже самій. І його мрії, і наші спільні. Виховати донечку патріоткою України, яка буде любити нашу країну так само віддано, як її чудовий татусь”, – каже Наталія.
Жінка наголосила, що родинам загиблих військових дуже складно, до цього неможливо підготуватися.
“Люблячі дружини, діти, батьки, сестри та брати. Нас в Україні неймовірна кількість, і ми віддали найдорожче заради спільної перемоги. Сподіваюсь суспільство завжди буде пам'ятати відвагу та самовідданість наших героїв”, – наголошує вона.
Для всіх, хто хоче допомогти Наталії та їхній з Віталієм спільній дитинці залишаємо реквізити:
Картка Приват Наталія Киркач-Антоненко: 5168755472556121