Про полковника Кольта, який «підрівняв шанси»

Стахановському феросплавному заводу – 50 років. 10 квітня 1962 року перша продукція  вийшла з печі №1, а вже до листопада того ж року запрацювали ще шість електропечей з виробництва феросиліцію. З нагоди ювілею завод відвідали журналісти. 

ЗАВОД В СТИЛІ МОДЕРН

На тлі, як тут кажуть, місцевого «депресняку» - бо на батьківщині рекорду Олексія Стаханова давно зупинено роботу всіх  п’яти шахт,  - чи не єдиним світлим променем  виблискує саме СФЗ. Адже в регіоні деякі навіть діючі металургійні гіганти  більш схожі на декорації до фільму «Сталкер»… Та й повітря в районі Стаханівського феросплавного цілком нормальне, і зовсім не схоже на той важкий «дух металургії», який в окремих містах Донеччини та Луганщини пробивається навіть через вікно вагона.

Це не дивно, бо ще в радянські часи завод активно дружив з наукою. Коли на інших заводах, щоб зберегти премію, і думати не хотіли про новації із тимчасовою зупинкою виробництва,  на СФЗ  перша модернізація, із збільшення потужності печей, відбулася вже в 1968-1971 роках.  До 1980 року здійснено ще одне суттєве підвищення потужності - на 20%. У 1985 році нова модернізація, тепер вже  із підвищення коефіцієнта  використання потужності печі до рівня 0,92. Станом на 1990 рік рівень виробництва феросиліцію на заводі у порівнянні з проектними показниками зріс в 1,56 рази. Без будь-якого збільшення кількості печей, виробничих площ тощо.

І в новітні часи Стаханівський феросплавний завод активно працював над оновленням обладнання. В 2000 році було проведено  капітальний ремонт двох печей, а з 2004 з’явилися принципово нові виробництва. Зокрема, сьогодні п’ять печей спеціалізуються на виплавці феросиліцію, три – феросилікомарганцю і феромарганцю.  Крім того, печі № 4 і №5 орієнтовані  на випуск як феросиліцію, та і феросилікомарганцю. На підприємстві  досягнуто сучасного рівня виробництва - із  застосуванням комп’ютерної техніки, виконанням цілої низки екологічних норм, вирішення проблем енергозбереження і гнучкого реагування на вимоги замовників. Фахівці заводу розповідали нам про унікальність  продукції і навіть виробництва (на СФЗ вперше в світі для переплавки дрібних фракцій  феросплавів змонтовано спеціальний індукційний комплекс  виробництва  компанії  OTTO JUNKER) . Однак, про що б не говорили, рефреном в кінці розповіді лунало: «Ми і далі будемо модернізувати виробництво, якщо нас не зупинять»…

Що за напасть - завод і кризу 2008-2009 року пережив, не звільнивши жодного працівника, і зараз портфель замовлень – як мовиться, дай Боже, кожному, хто ж і що ж  може зупинити таке підприємство?

ГІЛЬЙОТИНА  ЯК НАЙКРАЩИЙ ЗАСІБ ПРОТИ ГОЛОВНОГО БОЛЮ

Заводчан  стривожив проект Постанови Національної комісії регулювання енергетики (НКРЕ). Якщо документ  буде ухвалений і вступить в дію, як обіцяно,  з 1 січня 2013 року, то зупинка Стаханівського феросплавного заводу  неминуча. А все через один пункт: «2.2. До 2-ого класу відносяться споживачі, які купують електричну енергію в енергопостачальника на межі балансової належності електроустановки споживача із ступенем напруги нижче 27,5 кіловольт, крім випадків передбаченими абзацами третім і четвертим підпункту 2.1. пункту 2 цих Критеріїв».  На жаль, як вказують фахівці СФЗ, «вони себе в цих абзацах не знаходять».

Ситуація нагадує відомий американський вислів: «Бог зробив людей великими і малими, а полковник Кольт прирівняв їхні шанси». Тепер майже енергозалежні підприємства України (таких нараховують близько 170) перейдуть на 2-ий клас споживання. І це в умовах, коли й по 1-ому класу (тобто меншому тарифу) з початку року вже тричі – на 3-4% - піднімалася ціна. А минулого року таке було 6 разів. Куди ще далі? На Стаханівському феросплавному подібне призведе до підвищення собівартості на 15% і до рентабельності мінус 10%. Тобто до зупинки…

На СФЗ ситуація є ще не приємнішою, ніж у Запоріжжі.  Там, щоб підвести місцевий феросплавний завод  ще тільки під предтечу подібного пункту Постанови спочатку йому не віддали в оренду підстанцію на заводській же території, а потім сказали: платіть по 2-ому класу споживання. Вже скоро півтора року, як цех, що отримував електроенергію з цієї підстанції, стоїть. Відповідно 1400 людей без роботи, завод працює на 40% потужності, втрати держави протягом тільки 2011 року склали понад 900 мільйонів  гривень. Збиралися ж отримати додатково із запоріжців  – за рахунок класичного  чиновницького свавілля –  277 мільйонів. У Стаханові ціна питання  трохи менша - 230 мільйонів. Але у разі зупинки заводу втрати  держави складуть рівно мільярд. Тільки бюджети всіх рівнів та відповідні державні фонди недоотримають 60 мільйонів. А головне, ніякої роботи на 40% відсотків, як в Запоріжжі, тут не буде, буде  повна зупинка і з вивільненням 1600 працівників…

Яким є що втрачати. Особливо в реаліях міста  Стаханова, де, за розповіддю випадкового попутника у автобусі, ще теплиться завод технічного вуглецю і вагонобудівний завод.  На яких на роботу приймають на місяць, а далі нічого не гарантують. Давно стоїть металургійний завод, що виготовляв унікальний чавун, стали кілька машинобудівних заводів в околицях Стаханова, які працювали на 5 шахт об’єднання «Стахановвугілля». Останні давно закриті. Як результат: місто втратило за 20 останніх років 30 тисяч населення (25%), тут став трамвай, а за ним і тролейбус…  Люди ж кинулися  заробітчанами до Москви чи на російську Північ, і тут городян очікували нові проблеми: щонайменше 30% заробітчанських сімей розпалися…

Феросплавники це все прекрасно знають і цінують одну з найкращих в гірничо-металургійній галузі колективну угоду – з потужним соціальним пакетом і середньою зарплатою в майже 4000 гривень, адміністрація виконує всі свої соціальні зобов’язання  перед працівниками.  Хтось із журналістів їдко зазначив - може вас і взялися «потрусити», бо ви добре живете?

Місто Стаханов ще одного важкого удару долі  може й не витримати. Для нього 12 феросплавних мільйонів надходжень до міського бюджету – чималі гроші.  Крім того, якщо не  враховувати  п’яти-шести тисяч членів сімей працівників заводу, щонайменше 20 тисяч городян живуть, обслуговуючи феросплавників товарами і  послугами. Тобто на СФЗ замкнута добра чверть населення Стаханова.

Ми розуміємо, що хтось десь хоче великого добра і державі, і народу. З одного боку – всіма силами наповнюючи бюджет, з іншого - змушуючи металургію скорочувати енерговитрати. Однак в подібних випадках непогано все ж взяти до рук калькулятора, а ще просто звернутися до здорового глузду.  Бо без нього  і калькулятор - металолом. Адже технологія виробництва феросплавів передбачає, що близько 50% собівартості продукції складають витрати на електроенергію. 

Якщо ж робити так, як планує держрегулятор, можна і Стаханівський феросплавний зупинити (попутно втративши мільярд), створивши додаткові соціально-економічні проблеми в й без цього не дуже бадьорому району Луганській області. А що далі? Мабуть тільки розпочати евакуацію населення… 

Фото з офіційного сайту Стаханівського феросплавного заводу.         

1

Поделиться: