Как работает образовательный центр «Вулик» для детей из пострадавших от войны громад

Після початку повномасштабного вторгнення проблема освітніх втрат в Україні стала гострішою. І тепер це торкнулось молодшого сина Ірини — 14-річного Тимофія Фільчакова. Сьогодні хлопець відвідує освітній центр “Вулик” у Дергачівській громаді на Харківщині. Про те, як працює цей центр і як проходить навчання у ньому розповідає Східний Варіант.

Переїзд за переїздом

Ірина та її чоловік Максим інженери-будівельники, працювали на великих підприємствах на Донеччині. Жили у Макіївці у приватному будинку та виховували там двох синів. Після початку російсько-української війни виїхали з рідного містечка у село біля Маріуполя у будинку родичів. Там пробули близько шести місяців і вирішили повертатись у Макіївку під час нового навчального року. Старший син йшов у другий клас і через його навчання родина повернулась назад у рідне місто.

Та згодом після повернення родина вирішила, що залишатись у Макіївці не може і потрібно виїжджати звідти. Ірина згадує, що тоді для виїзду з окупації у них не було потрібних для виїзду документів, тож вони з чоловіком видрукували їх на принтері. Так їм вдалось виїхати, навіть змогли забрати з собою свою собаку.

Тоді родина переїхала у село біля Маріуполя, адже так подружжя могло продовжувати свою роботу і працювати інженерами на підприємствах. Там прожили до 2017 року і знову вирішили переїжджати. Цього разу у Харківську область. Тут також була робота для Ірини та Максима. 

Подружжя працювало на різних підприємствах у Донецькій області, зокрема на заводі Ілліча та Азовсталі в Маріуполі. За два тижні до повномасштабного вторгнення чоловік Ірини повернувся з Маріуполя додому на Харківщину.

“Коли дивились кадри, де наших військових виводили з тих самих приміщень, то воно для мене все було рідне. Бо ми там якраз проектували, працювали та проводили обстеження. Я знаю всі ці місця,” — згадує Ірина.

“Я тільки звик до цих дітей і ви мене знову забираєте”

Періодичні переїзди впливали на синів Ірини та Максима — Євгена та Тимофія. Адже під час кожного з переїздів діти мали йти в нову школу, знайомитись із новими людьми та адаптовуватись там. Ірина каже, що часті переїзди впливали на соціалізацію дітей, адже як тільки вони звикали до нового оточення, потрібно було знову знайомитись із новими людьми та шукати нових друзів. Особливо гостро це стало після початку повномасштабного вторгнення, коли все навчання було онлайн, старі друзі роз’їхались по Україні чи за кордон. І фактично все спілкування перейшло в онлайн.

“Коли ми приїхали на Харківщину, старший син пішов тут у п'ятий клас. У нього був перехідний період і було достатньо складно з друзями. Коли ми вже сюди їхали, він так плакав і казав: "Я тільки звик до цих дітей і ви мене знову забираєте". Складно було”, — розповідає Ірина Івченко.

Старший син вже закінчив школу, а молодший — ні. Сьогодні він навчається у школі і відвідує заняття з надолуження освітніх втрат у освітньому центрі “Вулик”, створення якого ініціював благодійний фонд savED.

Освіта у “Вулику”

Освітні центри — це “швидка освітня допомога” для громад, що постраждали від війни. Сьогодні “Вулики” є у п’ятьох областях України: у Харківській, Миколаївській, Дніпропетровській, Чернігівській та Київській. Загалом відкрито вже 88 центрів, ще понад 60 готують до відкриття. 

“Вулик” у Дергачівській громаді на Харківщині відвідує 14-річний Тимофій Фільчаков. Освітній центр відкрили тут у 2023 році. Зараз у “Вулику” проводять програму з надолуження освітніх втрат (або «кетчапи», від catch-up classes) за підтримки Європейського Союзу. Це можливість для дітей «наздогнати» програму й вивчити усе те, що вони пропустили через пандемію та повномасштабне вторгнення, а також отримати соціальні навички, які можна розвинути лише навчаючись офлайн із іншими дітьми. Програма діє для 5, 7 та 9 класів, у переліку предметів є українська, англійська мови, історія та математика. На семестр дитина може обрати собі до двох предметів. Наприклад, у першому семестрі це може бути англійська та українська мови, у другому семестрі — історія та математика. Таким чином за один навчальний рік дитина може надолужити 4 предмети. За семестр з кожного предмету проводять по 40 занять. З кожного предмету кожен клас має по два заняття на тиждень. В середньому в кожному групі навчається до 12 дітей.

“У нас змішана форма навчання, тобто одні діти приходять у безпечний простір, і одночасно діти з інших міст та навіть з-за кордону під'єднуються онлайн. Ось так ми зараз працюємо, тому що багато дітей повиїжджало і є ті діти, які тут знаходяться, тому ми стараємося охопити і онлайн, і офлайн,” — розповідає Юлія Безрук, директорка комунального закладу Безруківський ліцей Дергачівської міської ради, на базі якого і працює освітній центр.

Навчання у центрі починається о 15:00 і триває до 18:00.Тимофій відвідує заняття для сьомого класу і каже, що першого семестру ходив на математику і надолужував те, що не дуже засвоїв у школі.

“Від шкільних уроків навчання відрізняється тим, що на уроках нам більше пояснюють, а тут нам пояснили і більшу частину заняття ми розв'язуємо практичні та інтерактивні”, — каже Тимофій.

Усі програми та матеріали до уроків надають освітні методисти благодійного фонду savED. Педагоги працюють тільки відповідно до їхніх розробок уроків.

“Кожного тижня відбувається зустріч із методистами, звітуємось про роботу і обговорюємо питання, що так, що не так і так далі. Також надаються методичні рекомендації певні, але всі матеріали надають методисти фонду. Вчителем у “Вулику” працюють педагоги, які також викладають у школі,” — каже директорка ліцею.

На кетчап-заняттях немає оцінювання знань учнів, тобто тут не проводять ні контрольних, ні самостійних робіт. Є вступне тестування для дитини та підсумкове, щоб відслідкувати, чи є прогрес у навчанні. Юлія Безрук каже, що відслідковуючи це, вони бачать як зростає відсоток учнів, що покращили знання.

Окрім надолуження освітніх втрат важливою для дітей є соціалізація у освітньому центрі. Адже там діти бачаться наживо, проводять час з однолітками та знаходять друзів. “Вулик” розташований в укритті, це дає можливість безпечно проводити уроки офлайн. 

“Для нас критично важливо закладати соціоемоційний компонент у програму авторських курсів з надолуження освітніх втрат. Саме в шкільному середовищі формуються ті навички, про які часто говорять на економічному форумі в Давосі: вміння працювати в команді, виступати перед аудиторією, відстоювати власну думку, розвивати організаційні здібності. Наша мета — дати вчителям готову, комплексну програму, яка буде ефективною як за академічним, так і з соціальним складником. Програму, яка допоможе дітям хоча б трохи відірватися від рутини (особливо якщо все навчання у школі відбувається онлайн) і провести час з користю у колі своїх однолітків,” — каже Анастасія Онатій, керівниця відділу освітніх програм та аналітики благодійного фонду savED.

“Ми співпрацюємо з багатьма волонтерськими та громадськими організаціями, в тому числі з психологами і залучаємо їх у безпечний простір. Вони до нас приїздять і працюють із дітьми. І саме ці зустрічі у безпечному просторі, спілкування, просто обійми — це надзвичайно важливо. Навіть важливіше за знання, якщо чесно,” — каже Юлія Безрук.

Окрім занять, у центрі проводять різні події для дітей, на які можуть прийти навіть дошкільнята. Юлія розповідає, що діти почуваються тут у безпеці, адже малеча, яка приходила сюди перші рази і не відходила від мами і плакала, згодом почувається тут вільніше і гарно проводить час з іншими дітьми. 

Більше про роботу освітніх центрів “Вулик” можна дізнатись на сайті.

Раніше Східний Варіант писав про подолання освітніх викликів із допомогою програми “Освітній Суп”

***