Христопсум, кутья, румейские и урумские колядки: как греки из Надазова отмечали рождественско-новогодние праздники
Як і українці, надазовські греки з давніх-давен були християнами та шанували цикл різдвяно-новорічних свят задля добробуту в родинах та врожайності наступного року. Східний Варіант разом із представником громадської організації «Надазовські греки» Миколою Ахбашем розповідає, як їхній народ традиційно відзначав Різдво та Новий рік
«Надазовські греки святкують Різдво з давніх-давен»
Як відомо, румеї та уруми прийшли на територію Надазовʼя з Криму після російсько-турецьких війн у другій половині 18 століття. До цього ж вони з давніх-давен проживали на Кримському півострові, на який ще із часів Візантії поширилося християнство. Відповідно, надазовські греки також перейняли християнство й шанували народження Ісуса Христа.
Після вимушеного переселення, румеї та уруми прийшли до Надазовʼя разом із власними традиціями та обрядами. За багато років вони дещо змішалися з українськими, однак зберегли свою унікальність та самобутність.
Як і в українців, цикл різдвяно-новорічних свят у надазовських греків пронизаний аграрними сенсами. Колядками, обрядами та оберегами, а також традиційними виставами селяни бажали одне одному багатого врожаю в новому році, приплоду худоби та достатку в родині.
«У надазовських греків Різдво так само одне з найголовніших свят. Новий рік також займає велике положення, оскільки знаменує перехід до нового календарного року, а за ним 1 січня йде День святого Василя — це перший, кого шанують у Новому році. І з його імʼям також повʼязано багато обрядів та традицій. Різдво традиційно відзначали з 24 на 25 грудня, Новий рік традиційно слідував за Різдвом, це було логічно. Уже в радянську добу, коли змінили календар, то святкували спочатку Новий рік, а потім Різдво 7 січня. Зараз усе повернулося так, як і має бути», — розповідає Микола Ахбаш.
Напередодні Різдва румеї та уруми віряни дотримувалися посту. І тому на Святий вечір 24 грудня накривали стіл із пісними стравами, які не мали мʼяса. Також готували й кутю. На Новий рік святковий стіл уже був багатший і щедрішій.
На Різдво надазовські греки так само ходили колядувати. При цьому співали колядки на своїх рідних мовах. У них розповідали про народження та обдаровання Дитя Божого, бажали господарям у наступному році здоровʼя, придатку та гарного врожаю. За це отримували смаколики, дрібні гроші або навіть були запрошені до різдвяного столу.
У колядках надазовських греків співалося:
«Christos yinithi» (Хрістос їнітъин)
Що в перекладі з румейської мови «Христос Народився!».
«Yılna güre çhar halaç» (Йилна ґюре чхар халач)
Що в перекладі з урумської мови «Новий рік прийшов — діставай калач». Адже калачі різних розмірів і форм вважаються неодмінним атрибутом Нового року в надазовських греків. Саме калачами заведено обдаровувати всіх колядників, які завітають новорічної ночі з благою звісткою і побажаннями врожайного року.
«Я пригадую, як ми з друзями завжди ходили та колядували. Причому люди запрошували нас самі, бо знали, що ми співаємо румейською мовою. Зараз, на жаль, не так багато молоді знає колядки румейською та урумською мовами, це вже більш старші люди володіють ними. Тому надазовські греки завжди раді почути різдвяні співи рідною мовою. Бо хочуть почути пісні, які чули в дитинстві від своїх бабусь та дідусів. Раніше обряд колядування в греків проходив на подвірʼї. За радянських часів дійсно перенеслося в будинок господарів, щоб менше очей бачили, що щось відбувається», — розповідає Микола Ахбаш.
На різдвяний стіл надазовські греки готували особливу страву — Хрістопсум або Хртоз екмєк (Хліб Хреста). Це хлібина, верхівку якої розмальовували у вигляді хреста, а в центр ставили спеціальну кульку з тіста, яку їсти було не можна. Цю кульку відкладали окремо та зберігали до перших посівних робіт. А коли починалося рільництво, то кульку кришили в землю, віруючи, що це принесе гарний врожай.
«Іноді кульку могли віддавати свійським птахам або домашнім тваринам. Бо викидати її — то великий гріх. Віддаючи кульку тваринам люди вірили, що це дасть у господарстві гарний приплід і що худоба буде здорова», — розповідає Микола Ахбаш.
Ще одна страва, яка обовʼязково мала бути на столі надазовських греків, це Хрісту кольва або Хртоз кольвє (кутя). Особливість її в урумів та румеїв була в тому, що пшеницю обвалювали та обсмажували в борошні. Традиційно додавали мед, родзинками, горіхами. Саме з неї завжди починали трапезу, передаючи від одного члена родини до іншого.
За народним повірʼям, у різдвяну ніч відчинялися двері в інший світ. Тому уруми та румеї, як і українці, залишали тарілку куті на ніч, щоб душі померлих родичів могли прийти та покуштувати.
Прославляння Святого Василя, калачі та шумуш — традиції греків до Нового року
У новорічних колядках уже розповідають про Святого Василя, що він починає перший день Нового року. Згадується, що Ісус Христос першим зустрів якраз Святого Василя, який до того ж є покровителем землеробства та рільництва. Господарі на це свято мають накрити пишний стіл, приготувати кутю та чекати перших посівальників. Люди вірили, що перший посівальник, який прийде, має «легку руку». І якщо він попосіває, то наступний рік точно буде вдалим та з добрим врожаєм для родини господарів.
«Павуків у нас також робили на початку 20 століття. Не можу сказати, що це прям традиція надазовських греків, але це було поширено. Скоріш за все, це прийшло з міста від самих українців. І навіть у селі Урзуф встановили памʼятник павуку, його назвали «Калод». На памʼятній дошці так і було написано, що калод — це грецька ялинка, яку виконували мешканці села Урзуф із комишу у вигляді ромбиків. Робили вони це на Новий рік до 1947 року», — ділиться Микола Ахбаш.
На різдвяний та новорічний стіл румеї та уруми також готували калачі, які в селах називали «тіте». Зазвичай їх готували для хрещених батьків.
Готували на Новий рік і мʼясні страви. Одна з найбільш традиційних для надазовських греків — пиріг із мʼясом, який по-різному називали «кубіте», «шумуш», «шимиш», «кьобєте» або «турта». Іноді замість мʼяса в начинку додавали гарбуза, а іноді — їх поєднували. Надазовські греки на новорічні свята готували більше таких пирогів, адже, окрім того, щоби поставити на стіл, треба було сходити до родичів, хрещених батьків, кумів та пригостити всіх.
«На Новий рік також було заведено колядувати. Причому вже було таке театралізоване дійсно. Було прийнято на Новий рік носити плуга. Дійсно, кілька молодиків брали натурального плуга, наряджалися, могли надягати маски волів і йшли, тягли цей плуг. Приходити до господарів, співали колядки та імітувати посів. І це вважалося за першу посівну в Новому році, тому для господарів це вважалося добрим знаком. Тому молодиків дуже добре обдаровували. І досі така аграрна традиція шанується, бо вважається, що за плугом йде якраз Святий Василь, який прийшов, пропахав тобі першу грядку на подвірʼї», — розповідає Микола Ахбаш.
Також на Новий рік уруми та румеї готували пиріг Святого Василя або «пиріг із монеткою». Його ще називають «Василопіта» або «Ахчепіта». Господиня під час замішування тіста клала монетку. Людина, якій вона попадеться під час куштування, вважалася «щасливицею», якій буде щастити увесь наступний рік. Цей пиріг традиційно розрізали, коли всі гості збиралися за столом. Перший шматок призначався Святому Василеву. Якщо в родині був Василь, то перший шматок передавали йому. Потім пригощали господаря, господиню та всіх у родині за черговістю приходу.
«За бажанням господарі могли відрізати пирога і тваринам. Наприклад, коровам або козам. Вважалося, що так вони дадуть хороший приплід у наступному році. Останній шматок традиційно відрізали для жебраків. Раніше на Новий рік жебраки ходили по домівках та просили пригостити їх і відмовляти в цей день було не можна», — каже Микола Ахбаш.
Водохреща — завершальний цикл різдвяно-новорічних свят
Завершальним у циклі різдвяно-новорічних свят для надазовських греків було Водохреща. Відзначання цього свята дуже подібне до українського. Зранку відвідували службу в церкві, святили воду, а на спеціально відведених ділянках охочі проводили обряд купання в лунці, яку вирізали у вигляді хреста.
«Ввечорі, що передує Водохрещу, на подвір’ї влаштовували невелике багаття із сіна, яке зберігали аж із Трійці. І через нього всі мали стрибати по черзі — від старшого до молодшого. Усі мали стрибнути мінімум три рази й при цьому промовляючи «Ас купі како стріко», що в перекладі «Нехай лусне, злий перевертень». Вважалося, що так із тебе виходять усі злі духи. Причому деякі чоловіки навіть брали рушниці й стріляли в повітря, щоби попасти й розігнати цих злих духів», — розповідає Микола Ахбаш.
Після початку повномасштабного вторгнення росії майже всі грецькі міста та села Донецької області були окуповані. Частина з них — вщент зруйновані. Місцеве населення, зокрема уруми та румеї, вимушено покинули рідні домівки та роз’їхалися по Україні та світу. Це несе реальну загрозу для збереження традицій та обрядів надазовських греків, каже Микола Ахбаш.
«Після вимушеного переселення дотримуватися звичаїв стає важче, бо на перший план виходять питання виживання та забезпечення родини. Людям треба знайти житло, роботу, вижити в нових умовах. І традиції відходять на другий-третій план. Саме тому зараз важливо говорити про це, щоб молоде та наступні покоління не забули про традиції надазовських греків і могли відтворювати їх», — каже Микола Ахбаш.
Громадська організація «Надазовські греки» активно працює в цьому напрямку. Нещодавно завдяки її роботі мови надазовських греків — румейська та урумська — додали в Європейську хартію регіональних або міноритарних мов, які підлягають захисту в Україні.
Днями ГО «Надазовські греки» презентували в Києві перший навчально-методичний комплекс з урумської мови надазовських греків та літературну збірку цією мовою.
А минулого року записали ряд відеороликів із різдвяно-новорічними колядками румейською та урумською мовою, щоб назавжди зберегти їх в історії.
Тож зберігати традиції та обрядовість вдалині від дому, беззаперечно, важко. Однак надазовські греки роблять усе, щоб не втратити культурні надбання свого народу.
