Когда боль становится силой: как переселенка из Покровска создает сообщество взаимоподдержки в Киевской области

Онкологія, яку Марина Шевченко перенесла у 2019 році, навчила її цінувати кожен день. Але саме повномасштабне вторгнення змусило використати цей досвід, щоб стати опорою для багатьох людей, які втратили дім. Своєю історією вона поділилася зі Східним Варіантом.

Марина Шевченко — родом з Покровська на Донеччині. Вона навчалася у Донецькому державному технічному університеті за спеціальністю «гірничий інженер», потім працювала діловодом у благодійному фонді «Надія», страховим експертом у Фонді соціального страхування, отримала досвід роботи у медичних закладах.

Згодом з'явився власний бізнес, який успішно розвивався протягом 11 років. Життя складалося зі звичайних турбот — виховання двох синів, прагнення стабільності, віра в завтрашній день.

Точка перезавантаження

У 2019 році все змінилося. Діагноз — онкологія. Складна операція. Довгі місяці відновлення. Це був час, коли доводилося переосмислювати пріоритети та шукати сили там, де, здавалося, їх уже не залишилося.

"Після хвороби я навчилася більше дослухатися до себе та чути людей навколо. Стало зрозуміло, що життя занадто цінне, щоб відкладати його на потім", — згадує Марина.

Хвороба стала не лише випробуванням, а й поворотною точкою. Але ще одним ударом став розлад у родині — чоловік не витримав випробувань, і після 20 років подружнього життя пара розлучилася. Бажання жити повноцінно та бути корисною іншим визначило її подальший шлях.

Коли мирне життя закінчується вдруге

24 лютого 2022 року перекреслило всі плани. Разом із сином Марина виїхала до Польщі, але через два місяці повернулася назад — у свій рідний Покровськ.

«Вдома було нелегко, а закордоном ще гірше — і в моральному, і у фінансовому плані. Бути з людьми, які залишилися, та бути потрібною тоді здавалося важливішим за власний спокій», — пояснює жінка.

Вона продовжувала допомагати, підтримувати, бути поруч із тими, хто не міг або не хотів виїжджати. Але місто ставало дедалі небезпечнішим. У жовтні 2023 року довелося евакуюватися — цього разу до Обухова на Київщині.

Починати з нуля

Практично без речей, без підтримки, без розуміння, як жити далі. Нове місто, нові люди, відсутність ресурсів. Тут вона зіткнулася з новою проблемою — відсутністю будь-якої допомоги для внутрішньо переміщених осіб. Пів року тривала важка депресія. Активна, звикла постійно рухатися жінка раптом виявилася повністю знесиленою. Потрапила до лікарні з діагнозом затяжної депресії.

"У певний момент я зрозуміла, що не зможу це витримати наодинці. Тому треба вставати та діяти, створити простір, де можна бути разом із тими, хто потребує тепла й підтримки", — розповідає Марина.

У січні 2025 року Марина заснувала ГО «Фенікс ОМ». Назва була не випадковою — як птах, що відроджується з попелу, так і люди, які втратили дім, мали шанс піднятися з руїн. Для старту вона орендувала приміщення за власні гроші: частину збережень витратила, решту довелося взяти у кредит. До ініціативи приєдналося кілька дівчат. Вони працювали безкоштовно, пів року трималися на ентузіазмі. Дехто згодом відійшов, дехто залишився — і разом закладали фундамент майбутньої спільноти.

«Спочатку нас, переселенців, не дуже приймали, — згадує Марина. — Але коли починаєш спілкуватися, ділитися болем, показуєш, що ми такі ж самі, просто пройшли крізь інші випробування, — ставлення змінюється. Люди бачать: ми можемо допомогти і їм, місцевим, які втратили чоловіків чи синів».

Від ідеї до живого простору

Організація стала місцем єднання, безпеки й відновлення для багатьох людей. Тут проводять зустрічі, майстер-класи, психологічні консультації, святкують разом важливі дати. Це простір живої дії, де кожен відвідувач залишає частинку своїх емоцій та зусиль, спрямованих на допомогу іншим.

«Ми створили те, чого мені самій так бракувало на початку. Коли розумієш, що ти не один, що поруч є люди з такими ж переживаннями — стає легше дихати», — зізнається засновниця організації.

Партнерство як основа розвитку

Один у полі не воїн. Тому Марина почала активно шукати партнерів і підтримку. Написала понад триста листів — у різні установи та осередки.

"Першими відгукнулися обухівський паперовий комбінат та компанія «Аврора», яка двічі надала допомогу — здебільшого канцелярське приладдя для дітей та продукти", — розповідає очільниця ГО.

Найбільшим досягненням стала співпраця з ГО «ВПО України» — в Обухові відкрили 25-й осередок, який регулярно забезпечує продуктовими та гігієнічними наборами, допомогою для дітей.

Обухівська філія «Авальбанку» подарувала 5 комп'ютерів для навчального класу. Тут молодь безкоштовно вивчає фінансову грамотність, а незабаром стартують курси для переселенців спільно з центром зайнятості.

Сьогодні «Фенікс ОМ» співпрацює з ключовими партнерами: ГО «ВПО України», «Омріяна країна», «Крим SOS», БФ «Рокада», People in Need. Марина також долучилася до формування Плану розвитку Обухівської громади на 2025–2027 роки.

У 2025 році організація координувала збір допомоги для новоприбулих переселенців із прифронтових територій — одяг, гігієнічні засоби, дитячі товари.

«Коли люди тільки приїжджають, їм потрібна не лише матеріальна допомога. Важлива увага, розуміння, можливість виговоритися. І ми намагаємося це дати», — каже Марина.

Голос переселенців у міській раді

Марина стала учасницею стратегічної сесії DIY 4 CHANGE та долучилася до формування Плану розвитку Обухівської громади на 2025–2027 роки. Під її керівництвом «Фенікс ОМ» бере участь у роботі Ради з питань ВПО при виконавчому комітеті Обухівської міської ради.

Організація ініціювала створення Молодіжного сектору ВПО, має своїх представників у Молодіжній раді виконавчого комітету. Марина також входить до складу комісії з інвентаризації житла для ВПО — виїжджає обстежувати помешкання, оцінює, чи підходить воно для проживання, які потрібні ремонти.

«Важливо, щоб у переселенців був голос. Щоб місцева влада розуміла наші потреби, проблеми, бачила нас не як тягар, а як частину громади», — наголошує активістка.

Сьогодні «Фенікс ОМ» став невід'ємною частиною Обухова. У команді 7 дівчат — місцеві та переселенки, серед них жінки, які втратили чоловіків на війні. Хтось приходив проводити майстер-класи, ближче знайомився й залишався. Місцеві жителі та переселенці працюють пліч-о-пліч, створюючи нову спільноту, де кожен відчуває себе потрібним.

Нещодавно ГО «ВПО України» запросило Марину стати керівницею головного офісу в Києві. Там буде потужний юридичний і психологічний центр, окремий простір для дітей, медичний кабінет тощо.

Сила, що живе в серці

Історія Марини Шевченко — про те, що навіть коли здається, що все втрачено, завжди можна почати знову. І що найбільша цінність у житті — це не те, що ми маємо, а те, чим ми ділимося з іншими.

«Можливо, саме в цьому й полягає справжня сила добра — у здатності бути джерелом підтримки та натхнення для тих, у кого надії та власних сил вже не залишилося», — підсумовує вона.

Слідкувати за діяльністю ГО «Фенікс ОМ» можна на сторінці організації в соціальних мережах.

***

Читайте також: Від повітряних кульок до розвиваючих ігор: як переселенка з Донеччини створює бізнес на Полтавщині